Про трудові права працівників та проблеми їх звуження у воєнний час ішлося на засіданні територіальної тристоронньої соціально-економічної ради Рівненщини профспілки — влада — роботодавці. «Якщо ми говоримо про нормальне стабільне життя суспільства, роботу держави, нашу оборону, то маємо  розуміти: є ті, хто служить, і є ті, хто забезпечує своєю роботою тих, хто служить. Отже, це офіційна зайнятість, сплата податків, максимальне розширення економічних можливостей у нашій країні на легальному ґрунті і повна модернізація державних інституцій», — це слова Президента України Володимира Зеленського.

Вільний трудовий договір: добро чи зло?

І хоч профспілки — інституція не державна, тут розуміють необхідність власної модернізації відповідно до нинішніх реалій. Окрім війни, це ще й рух України шляхом кандидата в члени Євросоюзу.

«На цьому непростому шляху ми не можемо допустити звуження трудових прав людей та прав самих профспілок, дисбалансу інтересів між працівниками та роботодавцями у процесі реформування та синхронізації українського законодавства з європейським. Наші можновладці — прихильники ліберальних реформ у галузі трудових відносин — лобію­ють закони на догоду роботодавцям. А ось правозахисну роль профспілок нівелюють. Приклад — ухвалений наприкінці липня закон №5371, який вносить зміни до законодавчих актів, зокрема Кодексу законів про працю, на період воєнного стану. Він запроваджує договірне регулювання трудових відносин для малого та середнього бізнесу, вводить вільний трудовий договір, який у перспективі має стати основним. Тобто обмежує права понад 70 відсотків працівників, адже скасовує обов’язковість норм трудового права для всіх, хто працює на приватних підприємствах з чисельністю менш як 250 осіб», — стурбований голова Федерації профспілок Рівненщини, співголова Територіальної тристоронньої соціально-економічної ради Микола Шершун.

Справді, такий підхід роз’єднує суспільство. Невже високооплачувані народні обранці забувають, що битву виграє армія, а війну — все-таки економіка? Тому Федерація профспілок України офіційно звернулася до Президента із проханням ветувати закон, який обмежує основоположні трудові права громадян, нехай навіть у скрутний воєнний час.

Із таким підходом погоджується голова Рівненської обласної ради Сергій Кондрачук: «Закон №5371 не допомагає ні працівникам, ні роботодавцям. Навпаки, роз’єднує суспільство. Натомість у непростий для держави час наше завдання — об’єднати зусилля влади, профспілок і роботодавців задля соціальної, економічної, отже й національної безпеки. На Рівненщині є підприємства, кінцеві бенефеціари яких — громадяни російської федерації. Правоохоронні органи не придумали нічого іншого, як заблокувати їхні рахунки. А тепер страждають прості українці, які там працювали, та їхні родини, що залишилися без засобів для існування. Невже держава раніше не мала інформації про структуру власності в Україні»?

Голова обласного об’єд­нання «Роботодавці Рівненщини» Михайло Кривко теж вважає, що нашою головною цінністю залишаються фахівці в кожній галузі: без них не запрацює найсучасніше обладнання, не буде створено доданої вартості. Тож надважливо дбати про тих, хто невтомно працює на перемогу в тилу. Він переконаний, що соціальний діалог дає більше користі, особливо якщо він конструктивний, а його учасники не лише слухають, а й чують одне одного.

Мінус три працівники щодня

Робота в умовах воєнного стану пов’язана зі смертельно небезпечними ризиками. Вдумаймося: щодня просто на роботі гине три (!) працівники — переважно через бойові дії. Натомість дедалі більше роботодавців шукають причини відійти від колективних договорів, не прописуючи для себе жодних зобов’язань. Профспілки ж б’ють на сполох, тому що ця тенденція стає загрозливою.

На Рівненщині вважають, що Національна три­стороння соціально-економічна рада має активізувати зусилля, щоб прискорити ухвалення нового закону «Про соціальний діалог», одночасно відновивши його на всіх рівнях. Треба доопрацювати законопроєкт про місцеві державні адміністрації, про правовий супровід і префектуру; через зміни до Конституції закріпити статус громади як основи місцевого самоврядування та нової адміністративно-територіальної одиниці в Україні. А ще необхідно вдосконалити  механізм  тарифної політики, щоб  не допустити дисбалансу місцевих бюджетів наприкінці року.

Звісно, профспілки розуміють необхідність осучаснення трудового законодавства, зокрема з питань оплати  та безпеки  праці через адаптацію до міжнародних і європейських стандартів. Однак це зовсім не означає, що трудові колективи мають стати рабами бізнесу, наголошують вони. Адже чимало бізнес-асоціацій вважають, що чинне трудове право вже не відповідає ні умовам ринкової економіки, ні тим  більше воєнного часу. А вільний трудовий договір зберігає права працівника й водночас дає змогу гнучко змінювати умови спів­праці, знизивши витрати на адміністрування.

Тож нині м’яч на полі  Президента, який і має знайти золоту середину між інтересами найманих працівників та роботодавців, підписавши або ветувавши контраверсійний закон.

Насамкінець. Тим часом Федерація профспілок України звернулася до Верховної Ради та уряду із заявою про припинення тиску на профспілки. Таким вони вважають лобіювання законопроєктів №6420 та 6421, які передбачають протиправну конфіскацію профспілкової власності. Звернення підтримують і на Рівненщині: 12 серпня його розгляне сесія обласної ради.