Поїзд прибув на кінцеву зупинку за розкладом. На пероні станції Лисичанськ побачила військових з автоматами. Якось стало не по собі і згадала одну з жінок у купе: «Лисичанськ — остання українська залізнична станція перед фронтом. Далі колії ведуть до окупованого Луганська». Але це, мабуть, лише в мене, людини не місцевої, були такі тривожні відчуття. Більшість пасажирів, хто до Лисичанська приїздить частіше зі столиці і живе тут, на прифронтову дійсність реагували спокійно, зосереджено: вони без метушні покидали вагони і зосереджено прямували до привокзальної площі.
— Залишатися пильним потрібно і зараз, — сказав під час зустрічі на вокзалі директор ТОВ «Лиспи» Олег Кострюков. — Місто, на щастя, сепаратистську кашу їло недовго (Лисичанськ під окупацією перебував менш ніж три місяці), але мирне небо цінувати навчилися. І висновки для себе більшість городян зробила правильні: аби бути сильнішими і не допустити розривів снарядів та мін на вулицях Лисичанська, потрібно наповнювати кожен день добрими справами. Вам, у столиці, це важко зрозуміти. А ми пережили бої за визволення Лисичанська, які розпочалися 21 липня 2015 року. Бачили трупи не лише військових на вулицях міста. Тому синьо-жовте знамено над міськрадою 25-го сприйняли ледь не як прапор Перемоги над рейхстагом.
Синьо-жовтий завод
Так у розмові й доїхали до прохідної пивоварного. Одразу ж впало в очі синьо-жовте розфарбування цієї місцини. Склалося враження, що державний прапор України постійно перебуває в русі: нанесені синьо-жовті кольори на ворота підприємства то зменшувалися в розмірах, коли на територію заводу заїжджала якась машина чи виїжджала з нього, то, неначе під натиском вітру роздавалися в довжину, коли залізна брама зачинялася.
— Відчувати себе частинкою України в Луганській області, — радів від цього Олег Валентинович, — це значиміше, ніж сприймати синьо-жовті кольори (нікого не хочу при цьому образити) десь у центральних чи західних регіонах нашої держави. Біда зробила нас більш патріотичними. І для багатьох робітників заводу слово «Батьківщина» залунало по-новому. Перебуваючи за 30 кілометрів від передової, ми оцінили переваги нашого, нехай і не заможного поки що життя над тим, що нав’язати жителям Лисичанська захотіли сепаратисти. Скажу відверто, я радів тому, що після визволення міста колектив заводу став активно допомагати з облаштуванням побутових умов військових: власним коштом ми закупили обмундирування, воду, продукти харчування, ємкості для води тощо. Восени організовували виробництво печей-буржуйок для передової та блокпостів. У приміщенні механічного цеху ремонтували військову техніку, автомобілі, навіть БТР для ЗСУ та Нацгвардії. Подарували також торік Збройним силам України легковий автомобіль Volkswagen. Позашляховик, як повідомили завод працівники військкомату, потрапив за призначенням.
Особливе, калорійне...
З новим ентузіазмом запрацював за класичною технологією в дві стадії і сам завод: як щось особливе почали тут сприймати бродіння майбутнього пива у бродильних апаратах 7—8 днів та доброджування, дозрівання напою у лагерних танках за температури 1—3 градуси упродовж 20—40 діб залежно від сорту пива. Жодних консервантів та хімічних добавок — так вирішили пивовари! Пиво слід варити лише із солоду, хмелю, ячменю та води. Тому у лисичанського продукту такий маленький термін зберігання. Це перший показник його живучості та справжності: в кегах пиво зберігається 15 днів, у пляшках — 30—40 днів.
Основну сировину для виробництва пива — світлий пивоварний ячмінний солод — лисичанці виробляють у власному солодовому цеху із високоякісного пивоварного ячменю. Солодовий цех, до речі, не лише повністю задовольняє річну потребу підприємства в солоді, а й сприяє його реалізації іншим пивоварням.
На підприємстві виробляють світлі сорти пива «Душа пивовара світле, преміум, міцне», «Жигулівське», «Запорізька Січ», «95», «Січ Лагер», «Столичне», «Медове». Для виробництва останнього завод закуповує мед у бджолярів, які мають паспорт пасіки та ветеринарне свідоцтво. Виробляють також напівтемне пиво «Чумацьке» (масова частка сухих речовин у початковому суслі становить 13%, доброджування 30 діб із додаванням карамельного солоду). Вся продукція ТОВ «Лиспи» сертифікована в системі УкрСЕПРО та має висновок Державної санітарно-епідеміологічної експертизи.
— Те, що наше пиво люблять українці, — веде далі з гордістю директор заводу, — підкріплено дипломом «За високу якість пива» та 8 золотими, 4 срібними й 1 бронзовою медаллю. До речі, лисичанське «Жигулівське» 2015-го потрапило до сотні найкращих товарів України. Про нього одна із жительок селища Тростянець Вінницької області пані Гуцаленко склала вірш. Я його напам’ять вивчив і завжди цитую гостям підприємства рядок з нього: «Особливе, калорійне ваше пиво — просто клас. І його виготовляє Лисичанськ завжди для нас».
У найкращих чеських традиціях
До речі, війна на Донбасі позбавила лисичанців значної частини їхнього традиційного ринку збуту — Донецької та Луганської областей. Тож аби працювати без збитків, довелося шукати споживачів в інших регіонах України. Але в центрі, на заході та півдні держави вистачає своїх виробників пива. Конкурувати з ними ТОВ «Лиспи» має змогу лише завдяки високоякісній продукції. Технологія виробництва сприяла тому: на конвеєр поставили найкращі сорти пива, удосконалені за кращими чеськими традиціями.
Нині лисичанський пивзавод — одне з підприємств галузі, що динамічно розвивається. Маючи власні елеватор, де відбувається приймання, зберігання, переробка ячменю, зберігання солоду, солодовий цех, варильню, бродильно-лагерний та цех з розливу пива у пляшки та кеги, очисні споруди, тарну, механічну, автотранспортну та дільницю водопідготовки, завод є досить потужним у промисловому та технологічному плані підприємством.
На ньому самостійно розробляємо нові сорти пива, які успішно продаємо у таких супермаркетах країни, як «Сільпо», «Амстор», «Ашан». Замовником лисичанського пива є харківська фірма «ДойчХоф» «Німецький Двір», яка розробила власний дизайн етикетки та пляшки, придумала унікальну назву пива та його різновидів. «ДойчХоф» продає пиво під власним брендом. Продукцію підприємства закуповують також приватні підприємці і продають навіть у західних районах Карпат.
— В ідеалі, — Олег Валентинович трохи сумнішає, — хотіли б вийти на європейський ринок. Але для цього потрібно оновити обладнання, коштів на яке у нас, на жаль, бракує. Як і нових висококваліфікованих кадрів. У нашій місцевості пивоварів не готують. А їхати з Києва (відповідні навчальні заклади розташовані там) до Лисичанська молоді фахівці поки що не бажають.
Соціально відповідальні
ТОВ «Лиспи» — чи не єдине на сьогодні стабільно працююче підприємство у Лисичанську. А отже, від його прибутків певною мірою залежить добробут міста. На пивоварному заводі це добре розуміють: трудовий колектив не лише підтримує Лисичанськ матеріально (в березні 2016-го підприємство сплатило податків та зборів на суму 800 тисяч гривень), а й опікується малозахищеними верствами населення, наприклад, з сусіднього міста Новодружеськ. Завод допомагає тамтешнім загальноосвітнім школам № 25 та 6, дитячому садочку «Ручеек», музичній школі. Він сприяє організації різних заходів, надаючи подарунки їхнім учасникам. Тісно співпрацює ТОВ «Лиспи» з міськрадою Лисичанська, комунальними підприємствами, міськими громадськими організаціями. Почистити дерева в місті, провести освітлення вулиць, допомогти комусь із похороном, лікуванням, навіть ремонтом житла — Олег Кострюков не відмовить. Тому городяни неодноразово обирали директора пивзаводу своїм депутатом.
Цінують Олега Валентиновича і в Луганській обласній військово-цивільній адміністрації. Нещодавно її голова Георгій Тука поставив оцінку «відмінно» Олегові Кострюкову. «У мене, — наголосив гість пивоварного, — викликало захоплення та повагу те, що заводу вдалося вийти на передвоєнні обсяги виробництва. Це просто супер!»
Тетяна ПАРФЕНЮК
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+