Вистояти Україні у протидії зовнішній агресії допомогло не диво, а колосальна енергія народу, яка розбудила і військо, і патріотизм, і повагу до нас у світі. І саме в цьому контексті не гріх згадати про те, як непросто вставало з колін наше військо, зокрема артилерія. У зоні АТО вона справді відіграла вирішальну роль. Скількох бійців від загибелі врятував влучний вогонь наших пушкарів, скільки героїв серед звитяжців за ці роки народилося в лавах канонірів — не злічити!
Напередодні державного свята — Дня ракетних військ і артилерії, яке щорічно відзначають 3 листопада, ми зустрілися з командувачем ракетних військ і артилерії (РВіА) Збройних сил України — заступником командувача Сухопутних військ ЗСУ генерал-майором В’ячеславом Горбильовим і попросили розповісти про сьогодення й перспективи вітчизняних гармашів.
— В’ячеславе Юрійовичу, мене завжди цікавило питання, чому люди обирають певну стезю в житті, зокрема артилериста. Яку потрібно мати композицію людських якостей, щоб надовго прикипати до карт, бусолів і звикати до потужних залпів водночас десятків стволів?
— Щоб стати сучасним гармашем, особливо офіцером, самого бажання мало. Аби провадити точні розрахунки стрільби, треба ще зі школи дружити з математикою, а для перенесення боєприпасів і швидкого розгортання артсистем — мати хороші фізичні кондиції, зокрема силову витривалість. Освоїти артилерійські фахи порівняно з багатьма іншими військовими спеціальностями відчутно складніше. І це чинник, що впливає на бажання молоді вчитися.
Зауважу, артилерія — колективний рід військ. Один воїн тут мало що вирішує. Так само без артилерійської підтримки мотопіхотним, танковим, десантним підрозділам, морській піхоті важко успішно виконувати найважливіші із завдань.
— Чи потрібні зміни в системі попереднього добору й подальшої підготовки офіцерів і сержантів-артилеристів?
— Вважаю, що нинішній цикл навчання фахівців для ракетних військ і артилерії не відповідає потребам. Тепер готуємо здебільшого командира вогневого взводу, даємо блок функціоналу командира батареї, закінчуємо вишкіл на рівні командира дивізіону. А в підсумку випускаємо спеціаліста, який забуває навички того рівня, з якого його навчання починалося. Як на мене, доцільно перейти до системи підготовки комвзводу з базою знань командира батареї, щоб офіцер був фахівцем тієї справи, на якій повинен глибоко розумітися. Нам потрібна досконалість фахівця на стартовому рівні. І не варто йому витрачати час і енергію на надто широкий спектр інформації.
Цілком логічна ініціатива зі скорочення офіцерських посад у складі РВіА. Так, ми пропонуємо зробити посади командирів вогневих взводів сержантськими і готувати сержантів-професіоналів. Приміром, якість вишколу офіцерів, які закінчили тримісячні підготовчі курси, ненабагато відрізнялася від рівня лейтенантів, які пройшли трирічне навчання. Сержант, закінчивши спецкурс із меншим часом і ресурсом, витраченим на науку, стає командиром другого вогневого взводу.
— А який стан справ з укомплектованістю офіцерським складом РВіА?
— Це серйозна проблема. Нині бракує приблизно тисячі офіцерів саме нижчої ланки — лейтенантської. Причин цього багато. Приміром, 2014-го і навіть 2015-го випуск таких фахівців не перевищував 30 осіб на рік на всю нашу артилерію. Тепер нарощуємо нашу потугу в підготовці. Збільшено держзамовлення на підготовку таких фахівців, а це понад 250 на рік. Звісно, за навчання ці хлопці взялися 2016-го, тому початок виходу у війська молодого поповнення очікуємо не раніше 2020-го.
Дефіцит кадрів поки що покриваємо за рахунок курсів підготовки сержантів, які мають вищу освіту, що за три місяці отримують офіцерське звання молодшого лейтенанта, і призначенням сержантів загалом без вищої освіти на офіцерські посади. Іншого виходу нема.
Звісно, приходять люди із запасу — резервісти. Триває створення міжвидового центру підготовки підрозділів РВіА, а весь 2017-й постійно відбувалися навчання бригадних артилерійських груп на полігонах. Полігонну інфраструктуру й надалі потрібно насичувати сучасними засобами технічної підготовки, тренажерами, імітаційними системами.
— За час проведення АТО українським РВіА випали непрості випробування. Із чого починалося відродження вітчизняної артилерії?
— Навесні 2014-го ми починали з двох артилерійських бригад, однієї ракетної, реактивної бригади та двох реактивних полків. Нині РВіА має десяток артилерійських бригад. Тобто вдалося втричі збільшити структуру артилерії. Нині у Збройних силах майже кожен четвертий — артилерист. А щодо досвіду з гордістю зауважу, що ми апробували в бойових діях нові оперативні рішення, які тепер в активі артилеристів.
Чи не найболючіша тема — парк техніки й озброєнь, що дістався нам у спадок від СРСР. Але бої на Донбасі показали: з хорошим господарем навіть ці зразки дають нормальні результати. Майже в кожній артилерійській номенклатурі є перспективи розвитку і вдосконалення, повної заміни новими взірцями чи початку їхнього виробництва.
— Надзвичайно актуальна для вас і тема виробництва боєприпасів.
— Національна економіка та оборонно-промисловий комплекс нині тим займаються. Переконаний: найближчим часом ми, зокрема артилеристи і ракетники, отримуватимемо необхідну кількість боєприпасів. Так само ретельно вивчають питання подальшої моделі оновлення технічного парку.
Суть концепції розвитку вітчизняної артилерії така. Ми пропонуємо поступовий перехід на калібр 155 мм. І це вже однозначне рішення. Більше скажу: існують системи, які розглядаємо як перспективні саме під такі боєприпаси. Ці заряди, які виготовляють наші партнери в НАТО, мають картузний принцип заряджання. Тобто заряд, що штовхає снаряд, згорає без гільзи, нічого не залишаючи. Виробництво нових снарядів відбуватиметься саме під такий спосіб заряджання. І не лише згаданих калібрів — їх номенклатура буде доволі широкою.
Ми не перший рік зацікавлено спостерігаємо за динамічним розвитком польської САУ калібру 155 мм Krab, що недавно перебувала серед основних експонатів виставки «Зброя та безпека — 2017». Вона відповідає всім натовським стандартам. Польські колеги пропонують нам Krab як найліпший варіант заміни самоходок радянського взірця, попри високу вартість такої платформи. На відміну від теперішніх українських САУ, він веде вогонь у режимі MRSI, тобто за 30 секунд виконує 5 пострілів. І швидше змінює позицію, щоб не втрапляти під ворожу відповідь. Krab вражає цілі осколково-фугасними снарядами на відстані до 30 км, а МСТА-С — максимум 25 км.
— В АТО креативно доповнюють застаріле озброєння технічними засобами на зразок артилерійських планшетів, систем мобільної аеророзвідки. І раритети оживають. Чи відбувається уніфікація таких систем?
— Підходи можуть бути різними. Але треба чітко уявляти призначення автоматичної системи управління вогнем. Ми хочемо бачити щось на кшталт того, що є в наших польських друзів. Знову згадую Krab — у ньому працює система управління артвогнем TOPAZ теж польського виробництва. Кожен командний пункт обладнано комп’ютерним терміналом зі встановленим програмним забезпеченням, що дає змогу керувати артилерійським підрозділом у режимі реального часу без потреби віддавати усні команди по радіо. Існують варіації TOPAZ для гармат і гаубиць різного калібру. Система взаємодіє з аналогічними мережами на різному рівні управління. Навіть якщо комп’ютер командира вийде з ладу, розрахунки воюватимуть в автономному режимі. Тепер адаптуємо TOPAZ під наші умови.
Розпочинаємо і закупівлю систем управління вогнем артилерії (СУВА), що здатні координувати дії підрозділів, оптимально встановлювати цілі, ефективно управляти вогневою підтримкою, автоматично обробляти вхідні дані.
Ще один цікавий комплекс автоматизованого управління вогнем артилерійської батареї — ArtOS. Він значно скорочує час роботи артбатареї на етапі від виявлення цілі до відкриття вогню по ній, як і перебування на вогневій позиції. Комплекс має чотири термінали: командира, старшого офіцера батареї, командира гармати і навідника. ArtOS ми починали розробляти ще позаторік.
Окремо зупинюсь на індивідуальних планшетах підготовки даних. Планшет дав величезні можливості з компенсації кадрового голоду на початку війни, спростив підготовку фахівців, адже в РВіА на офіцерські посади йшли колишні льотчики, інженери, фінансисти. Треба було їх навчити цієї справи за три місяці. Фішка планшета — набір унікальних балістичних програм, розроблених Ярославом Шерстюком, і правильні й чіткі електронні топографічні мапи. Але ми просто змушуємо не забувати і як працювати з механічними засобами й приладами управління артвогнем, бо електроніка може несподівано вийти з ладу. Я бачив, як людина губиться в таких випадках: тисне на всі кнопки, трясе, а апарат не працює! А час на виконання завдання поволі минає.
— Якщо говоримо про взяття нових зразків на озброєння, то, напевне, маємо дбати і про забезпечення відповідними тренажерами?
— Недавно спілкувався з польськими колегами, фахівцями з Krab. Попри те що це дуже нова перспективна техніка, яка тільки починає надходити у війська, у них є класові тренажери, дивізійні симулятори. Тут завчасно подбали про підготовку навчених екіпажів та їхніх командирів.
Так само діятимемо і ми. Із появою міжвидового центру підготовки в нас розширяться можливості його фінансування. Зокрема існує потреба створити спеціалізований центр моделювання бойових дій, де артилеристи відточуватимуть майстерність управління вогнем на рівні бригадно-артилерійської групи, артилерії бригади. Упевнений: все в нас буде гаразд!
Геннадій КАРПЮК
для «Урядового кур’єра»
ДОСЬЄ «УК»
В’ячеслав ГОРБИЛЬОВ. Народився у 1963 році. Закінчив Одеське вище артилерійське командне училище. Упродовж військової служби пройшов усі командні та штабні щаблі, зокрема командира артилерійського полку й командира артилерійської бригади.
1998 року закінчив Академію Збройних сил, здобувши оперативно-тактичний рівень освіти, а 2009-го — оперативно-стратегічний, закінчивши Національний університет оборони України. З листопада 2014 року — командувач ракетних військ і артилерії.
Ми в Google+