Недавно пощастило вперше побувати в школі селища Чупахівка Охтирського району на Сумщині. Саме пощастило, бо відкрив для себе багато чого нового, доброго і світлого.

Того дня у навчальному закладі, який нічим особливим не вирізняється з-поміж сотень інших, проходив методичний фестиваль (!) учителів української мови та літератури Охтирщини. А його темою сіячі вічного і доброго обрали літературу рідного краю, тобто художні твори письменників-земляків не лише минувшини, а й сьогодення.

Захід — найвищого гатунку. Вчителі Тетяна Ральцева, Наталія Берденко, Раїса Завгородня і Тамара Ланчак запропонували неповторний літературно-музичний калейдоскоп, зітканий з прекрасних художніх рядків, які присвячені малій батьківщині, трударям-землякам, філософському осмисленню ролі свого місця на цій землі.

Для посилення смислового наповнення застосовували пісні, відеоматеріали, танцювальні композиції. Словом, створили місцевий своєрідний мистецький колаж, у якому провідну роль відвели малій батьківщини в житті кожного з нас.

Подумалося: невже так багато потрібно, аби подібні уроки стали нормою в освітніх закладах? Ні. На Сумщині нині — гроно шкіл, вишів, коледжів, де працюють справжні ентузіасти своєї справи.

З власного досвіду знаю, що вчителі української мови та літератури селищ Жовтневе Білопільського, Боромля Тростянецького, сіл Козельне Недригайлівського, Яблучне Великописарівського, Обтове Кролевецького, Грабовське Краснопільського районів та багатьох інших населених пунктів активно використовують твори слобожанських письменників, аби з дитинства виховувати у школярів почуття гордості за свою малу батьківщину, причетності до розбудови української держави, риси характеру і стиль поведінки, які нині, в час військової загрози, набувають особливого значення.

Але з прикрістю мушу констатувати, що оті кілька тематичних годин літератури рідного краю, відведені у загальноосвітніх школах, часто використовують не ефективно і не з тією користю, на яку можна було б розраховувати. Побувавши протягом останніх двадцяти років у багатьох навчальних закладах, упевнився: інколи вчителі самі толком не знають письменників Слобожанщини, насамперед сучасних, віддаючи перевагу так званим ентузіастам, які продукують відвертий несмак і плінтусний художній рівень.

А літературні традиції слобожанського краю — одні з найпотужніших в Україні. І нинішня Сумська обласна письменницька організація успішно їх продовжує — має у своєму складі немало авторів, чиї твори знані в Україні, їх відзначено різними нагородами, що свідчить про цінність творчого доробку майстрів слова. Біда тільки, що самі спілчани не мають необхідних фінансових можливостей видавати написане потрібними накладами. Не мають також гострих ліктів і пробивної сили — на відміну від вічних і всюдисущих «початківців», які «виростають навіть там, де їх і не сіють».

То чому б не узагальнити набутий досвід проведення таких, як на Сумщині, уроків та запропонувати його для поширення? Поза всяким сумнівом, він приніс би багато користі і дорослим, і юним українцям, зрештою — всій Україні.

За радянської доби дуже популярною була пісня Марка Бернеса «З чого починається Батьківщина». Її автори вважали, що з картинки в букварі, товаришів, які живуть у сусідньому дворі, з пісні, що співала мама в дитинстві…

До цього переліку з повним правом можна долучити і художнє слово письменників-земляків, яке вперше звучить для юних читачів саме на уроках літератури рідного краю.

Ось тільки проблема: його можуть почути не всі хлопчики і дівчатка. Бо вони ще діти і не мають змоги самостійно ознайомитися з творчістю того чи того поета або прозаїка, який народився в цьому ж краї і талановито оспівав його неповторну красу і силу.

То невже дорослі і насамперед педагоги не в змозі допомогти їм у цьому?