ПРОБЛЕМА

Байдужість влади до проблем феросплавної галузі може в майбутньому відрикошетити по металургії
 

На фоні того, що економіка України ще й досі відчуває наслідки фінансово-економічної кризи 2008 року, позитивні тенденції в металургійній галузі протягом останніх двох років безумовно радують. Так, торік українські металурги виплавили 34,5 млн тонн сталі, що на 5,7 % більше, ніж у 2010 році. З огляду на поступальний рух цілком логічним мало б бути і збільшення виробництва феросплавів —  сировини, яка є невід’ємною складовою у виплавці сталі.

Підтримка вітчизняного виробника лише на словах

Проте, як свідчать результати, українська феросплавна галузь, навпаки, закінчила минулий рік з 11-відсотковим падінням. І це попри те, що наші заводи можуть повністю задовольнити попит вітчизняних сталеливарних комбінатів на феросплавну продукцію. Основна причина таких результатів феросплавної галузі в тому, що її на вітчизняному ринку витісняє імпорт. Його експансія на український ринок, окрім того, що не дає змоги на повну потужність працювати українським підприємствам, приховує в собі також загрозу національній безпеці. У зв’язку з цим складається враження, що захист вітчизняного виробника, проголошений владою багато років тому, так і залишився наміром, не підкріпленим конкретними кроками на загальнодержавному рівні.

Питання  феросплавної галузі останнім часом порушувалися не раз. 10 лютого 2012 року в приміщенні УНІАНу  на  прес-конференції «Українська феросплавна галузь: підсумки 2011 року; перспективи на 2012-й»  про них також говорив колишній заступник міністра промислової політики України Сергій Грищенко. Він наголосив, що падіння виробництва феросплавів сталося в основному за рахунок стрімкого скорочення виробництва (майже на 30%) на Запорізькому заводі феросплавів (ЗФЗ). Інші великі підприємства — Стаханівський та Нікопольський феросплавні заводи — більш-менш зберегли свої обсяги виробництва, але завантаженість їхніх потужностей далека від максимальної. Для того щоб зрозуміти справжні масштаби та наслідки таких падінь, слід зазначити, що частка  Запорізького феросплавного у світовому виробництві становить 5,7 %, Нікопольського  — 11 %.

На думку С. Грищенка, ЗФЗ потрапив у таку скрутну ситуацію через різке зростання вартості електроенергії саме для цього підприємства. У той час як зарубіжні конкуренти мають режим сприяння з боку урядів своїх країн, отримують електроенергію за пільговими тарифами, наші  феросплавні заводи, в першу чергу ЗФЗ, відчувають на собі жорсткий тиск з боку виробників електроенергії. Попри те, що Україна позиціонує себе як державу з ринковою економікою, у нас немає повноцінного ринку продажу електроенергії. Так, відповідно до постанови Національної комісії з регулювання електроенергії  (НКРЕ) № 493 від 30 червня 2005 року, споживачі розділені на два класи споживання.  До першого класу віднесені промислові підприємства, що споживають не менше 150 млн кВт/год. електроенергії щомісячно. До другого класу ті, які споживають менше. Останні змушені платити на 30 — 35% дорожче. 

Замість преференцій — руйнування галузі

Виробництво феросплавів є надто енергоємним — вартість електроенергії становть половину собівартості продукції. Через об’єктивні причини ЗФЗ у 2010 році спожив менше електроенергії, ніж це потрібно для підприємств першого класу споживання. Внаслідок переведення підприємства до другого класу із суто формальних причин тариф зріс на 30%, вартість електроенергії в собівартості  продукції зросла до 54%.   Одночасно НАК «Енергетична компанія України» розірвала із  ЗФЗ договір оренди електричної підстанції «Феросплавна-2», що розташована на території заводу, але належить до ВАТ «Запоріжжяобленерго». Саме через цю підстанцію раніше поставлялося близько 40% необхідної для заводу електроенергії, причому за першим класом споживання.

Результат такої «турботи» з боку чиновників виявився очікуваним - ЗФЗ скоротив завантаження своїх потужностей з 70% (на початок 2011 року) до 40% (на початок цього року). Протягом 2011-го підприємство було змушене звільнити 1400 робітників. Середня зарплата знизилася на 20%. Різко скоротилися відрахування до місцевого бюджету та різних соціальних фондів.

С. Грищенко вважає, що українські феросплавні заводи, як покупці великих обсягів електроенергії, мали б розраховувати на певні преференції з боку її постачальників. Та, на жаль, у стосунках між українськими виробниками феросплавів та енергетиками цього  не спостерігається. Натомість, у них значну роль відіграють специфічні взаємовідносини між українськими фінансово-промисловими групами.

Як наслідок, втрачає держава. Тогорічне  зростання виплавки сталі було забезпечене за рахунок імпортних феросплавів. Це, за висловом колишнього заступника міністра промислової політики, безумовно порадувало зарубіжних конкурентів наших феросплавних підприємств. Можна було б зрозуміти, якби відбулося зростання імпорту  феросплавів, які не виробляються в Україні. Але чому зріс імпорт силікомарганцю та феромарганцю — сплавів, за якими Україна лідирує на світовому ринку, —обгрунтованої відповіді на це запитання ніхто не дає. А  доведеться, бо нічим не обгрунтоване зростання імпорту феросплавів в Україну набуває загрозливого характеру. Якщо в 2010 році його частка на вітчизняному ринку становила 24,75%, то в 2011-му вона сягнула 54,44%. Контроль над українським ринком феросплавної продукції переходить до підприємств з Франції, Румунії, Південної Кореї, Індії та Македонії. С. Грищенко вважає, що державні органи вже давно мали б задіяти норми СОТ для захисту українського ринку феросплавів, оскільки в них чітко прописані механізми такого захисту й умови для їх застосування. 

Зазначимо, що з цією точкою зору експерта солідарні і його колеги. Колишній міністр промислової політики Валерій Мазур також вважає, що на шляху імпортних феросплавів треба ставити перепони. У зв’язку з цим він послався на досвід США, які в середині 1990-х ініціювали низку антидемпінгових розслідувань проти України, котра почала масово ввозити феросплави до цієї країни. Зростання імпорту лише на 5% вже вважається тиском на ринок, і влада будь-якої країни має право вводити заходи обмеження.

Як бачимо, цей показник у нас уже давно перевищений в десятки разів. Однак поки що жодної реакції з боку державних органів не було. Чекаємо, поки зарубіжні конкуренти повністю не завоюють наш ринок феросплавів, щоб потім диктувати ціни на свою продукцію? Чи, можливо, хтось виконує замовлення на знищення української феросплавної галузі, щоб поставити в залежність від інших країн вітчизняну металургію?!. Але ж і в першому, і в другому випадку програє лише Україна.