Актор
Володимир НІКОЛАЄНКО

Є  актори, яких впізнаєш передусім за їхнім голосом. Володимир Ніколаєнко, актор Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка, працює і на кону, й поза його межами: зокрема біля мікрофона, озвучуючи кіно і мультфільми, начитуючи невеличкі монологи для радіопрограми «Від суботи до суботи».

Спеціально для «УК» відомий франківець розповів про шляхи, якими йшов до акторської справи, і тих, хто скеровував його на них.

— Володимире, розкажіть, будь ласка, про свою першу роль.

— Пригадую, одного разу завуч школи повідомила: «Ваш клас (здається, ми тоді були в сьомому) має записатися в драматичний гурток!» У Будинку культури нашого міста (Першотравенськ, Дніпропетровська область) працювали і танцювальний, і хоровий, і духовий колективи, та нашому класові випав саме такий жереб... Часи тоді панували радянські, себто добровільно-примусовий характер дій; тож як вихований хлопчина я пішов, прочитав уривки творів… Вердикт був такий: «Беремо тебе на Містера Ікса» (наближалося 1 січня, і цей підступний «герой» мав завадити дітям зустріти Новий рік). Так я отримав одну з перших головних ролей у житті. Потому — вже виступав мало не на всіх святкових заходах у місті: читав естрадні монологи.

1987-го, закінчивши школу, поїхав вступати до театрального інституту імені Івана Карпенка-Карого. Юрій Мажуга набирав курс… Почувши мій голос, майстер сказав: «Мабуть, ви йдіть спершу до армії, а після — повертайтеся». Відслуживши, я 1991 року знову подався до театрального. Мене надихнув Григорій Пилипович Терентьєв, який очолював один із народних колективів у Палаці шахтарів Першотравенська: «Ти повинен вкластися на бочок і визначитися, що тобі ближче до серця». Так я вступив на курс Ірини Олександрівни Молостової. А 1995-го вбив одразу трьох зайців: закінчив театральний виш, увійшов у колектив франківців й одружився.

— Чи доводилося впродовж навчання, перших років роботи себе ламати?     

— Під час навчання на третьому курсі викладачі сценмови дозволили нам, студентам, самостійно обрати літературний матеріал для іспиту. І мені закортіло знайти твір, де автор описує неабиякі душевні страждання героїв. Добирав його довго, втім, таки віднайшов: оповідання «Чортиця» Валерія Шевчука. Скоротив і прочитав... Важливо, що ні у виші, ні по завершенні навчання мій специфічний голос ніхто не намагався перекроїти.

Якщо заглиблюватися в образ, партитура стає місткішою. Фото Тетяни ВЕЛИКОДНЬОЇ

 Амплуа вам допомагає?

— Амплуа таки існує. Себе зарахував би до трагікомедійних акторів (трагедійних — передусім). Кажуть, що дипломна робота — роль Тартюфа в однойменній комедії Мольєра, поставленій моїм улюбленим викладачем Юрієм Висоцьким, — була вельми успішною. Щоразу, гадаю, варто заглиблюватися в образ і використовувати не тільки свою спроможність відтворювати комедійні моменти. За такого підходу «партитура» стає місткішою. Люблю ролі, які змушують глядача замислитися.

— Як часто виходите на франківську сцену і чи запрошують інші театри?

— Часом 16 разів на місяць, часом — дев’ять. Якось співпрацював із театром «Браво», Київською академічною майстернею театрального мистецтва «Сузір’я», та нині запрошень поменшало: мабуть, акторів не бракує.

— У яких театральних ролях побачимо вас найближчим часом?

— 21 квітня наш театр на Камерній сцені ім. Сергія Данченка репрезентував музичну виставу «Як тебе не любити, Києве мій?». Її ініціював Олексій Паламаренко. Сама назва одразу зігріла моє серце, адже Київ мені, юнакові з провінційного містечка, спершу подарував можливість навчатися в одному з кращих українських вишів, а згодом — увійти до уславленої трупи франківців і мешкати у власній квартирі. Я сам зателефонував режисерові Олександрові Білозубу, мовляв: чи не знайдеться бодай маленька вакансія? «Авжеж!» — відповів він. Гадаю, нам, акторам, до снаги відтворити ту особливу атмосферу закоханості в столицю, яка виразно панувала в 1960—1970-х.

— Ви задіяні не тільки на театральних сценах, чи не так?

— Справді, дублюю, озвучую фільми. Окрім того, впродовж останніх п’яти років співпрацюю (начитуючи невеликі оповідання, монологи) з радіопрограмою «Від суботи до суботи» — в ефірі вона майже 40 років, я з нею зростав.

Лілія БОНДАРЧУК
для «Урядового кур’єра»

ДОСЬЄ «УК»

Володимир НІКОЛАЄНКО. Закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого. Актор Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка. Театральні ролі: Бйонделло («Приборкання норовливої» В. Шекспіра), Росінант («Дон Кіхот» М. Сервантеса), Король («Бременські музиканти» Г. Гладкова), Лопуховський («Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка), Націєвський («Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого) та інші. Знявся у фільмах: «Троянський спас», «Таємничий острів», «Гувернантка», «Правдива історія про червоні вітрила». Заслужений артист України.