У пафосному словосполученні «битва за хліб», яким зазвичай зловживали радянські газети напередодні, під час та після збирання пшениці чи інших зернових культур, навіть у ті часи була тільки певна частина пафосу. Не дадуть збрехати люди, які виросли у селі й добре знають ціну врожаю, що ніколи не давався легко. Як онук і син комбайнерів, котрі не одне десятиліття водили «степові кораблі» (даруйте за ще один газетний штамп тих років) у спекотному запорізькому степу, на власному досвіді переконався, що ота битва посеред високих чи полеглих хлібів нерідко перетворювалася на побоїще. Механізатори відчайдушно билися з не зовсім досконалою збиральною технікою, яка навіть у снах-жахах не примариться нинішнім хліборобам, що нарешті (слава технічному прогресу!) пересіли у комфортабельні кабіни «Джонів Дірів» чи «Клаасів». 

Французький режисер-документаліст Поль Морейра не обмежився затуманенням мізків скандальним фільмом «Україна: маски революції». Людина, яка мала б стояти на сторожі свободи слова, почала наступ на неї. Прикро, що його мішенню з чималої кількості критиків документальної стрічки виявилася українська журналістка Анна Чесановська-Жайяр. 

Відповідь на це навіть не філософське запитання вже знає мати-одиначка Варвара Толстік, адже нещодавно зіткнулась і з першим, і з другим жахом. 22 квітня о сьомій вечора у приватному будинку в селі Чубинське Бориспільського району, де мешкає жінка з двома дітьми, раптово зайнявся дах. Пожежа нещадно ковтала метр за метром другого поверху оселі. Мати з п’ятнадцятирічною Марією та дворічним Марком намагалися допомагати пожежникам гасити невгамовне полум’я. 

Позаминулої суботи в Рівному був випускний: традиційна хода у святкових сукнях центральною вулицею, перекрито рух транспорту, останній шкільний вальс — усе заради тих, хто завтра стане на самостійну життєву стежину.

У неділю — знову свято, День молоді: відірвалися і молоді, й не зовсім. До ранку святкували не лише на центральному майдані, а й у найближчих дворах. Кому діло до того, що там теж живуть люди, які потерпають від спеки, яким зранку на роботу, а вони через суцільні оргії навіть уночі не можуть відчинити кватирки? Уже не кажу про туалети, яких у центрі міста катма. 

Вісім десятиліть тому розпочалися сталінські репресії, у яких постраждали сотні тисяч людей. Про ті жахливі часи не варто забувати. І виконання указу Президента України «Про заходи у зв’язку з 80-ми роковинами Великого терору — масових політичних репресій 1937—1938 років» покликане донести до сучасників інформацію про страхіття минулого. 

«Немає щастя без свободи, свободи без самоврядування, самоврядування — без конституційності, конституційності — без моралі, й жодного з цих великих благ — без сталості і ладу», — вважав один із найвизначніших вчених-конституалістів Клінтон Росистор. Озвучена ним формула є універсальною для всіх демократичних країн, хоча важко не звернути увагу, що у ній Конституція ставиться у підпорядкування моралі, а не навпаки. 

Створення штучного положення поза грою у футболі дуже часто стає рятівною тактикою для команд, які обороняються. Та досягається це тільки завдяки злагодженим і синхронним діям захисників, після яких нападники опиняються у пастці, тобто поза грою.  

У вересні 2017 року юридична громадськість вшановуватиме 90-ті роковини з дня смерті видатного юриста Анатолія Коні. Його першу роботу «Про право необхідної оборони» написано ще в студентські роки, проте вона й нині актуальна для суспільства і держави. 

Ще за півмісяця до того, як президент РФ Володимир Путін під час візиту до Франції намагався безсоромно привласнити походження королеви Анни, українські студенти взяли участь у святкуванні Дня Анни Ярославни у Санлісі — містечку, де розташовані могила нашої видатної землячки та пам’ятник їй. Між іншим, скульптуру французької королеви привезли не з Москви. Пам’ятник містечку подарувала ще у 2005 році Україна. І, звісно, Путін зі своєю заявою вискочив як Пилип з конопель. 

Дозвольте про особисте, але з вдячністю журналістам, які були і залишаються взірцем.

…Стою на подвір’ї батьківської хати. Мимоволі з надією зупиняю погляд на тому місці, де майже 70 років щодня (крім понеділка) листоноша залишала газети. Немає батьків, немає й преси. Але пам’ять, спасибі їй, повертає до газет, які несли в оселю новини і вивели мене на життєвий шлях.