Відповідь на це навіть не філософське запитання вже знає мати-одиначка Варвара Толстік, адже нещодавно зіткнулась і з першим, і з другим жахом. 22 квітня о сьомій вечора у приватному будинку в селі Чубинське Бориспільського району, де мешкає жінка з двома дітьми, раптово зайнявся дах. Пожежа нещадно ковтала метр за метром другого поверху оселі. Мати з п’ятнадцятирічною Марією та дворічним Марком намагалися допомагати пожежникам гасити невгамовне полум’я.

Варварі, яка не лише має хист до перукарської справи, а й різьбить по дереву, було боляче спостерігати, як зникає все, що творила з любов’ю власними руками. Адже в один момент красиве оздоблення, в яке старанно вкладала душу, знищив вогонь. Сім’я залишилася без даху над головою. Причиною загоряння стала несправність пічного опалення. Тож знищено покрівлю на всій площі, пошкоджено перекриття, стіни і стелю. В акті про пожежу вказано, що прямі збитки становлять майже 90 тисяч гривень, побічні — понад 130 тисяч. Де взяти такі кошти матері-одиначці, яка саме перебуває у декретній відпустці й живе з дітьми за соціальні виплати, — невтямки.

Тож на початку травня Варвара звернулася із проханням про допомогу до Бориспільської райдержадміністрації. Отримала відмову за підписом заступника голови Романа Шуменка. Мовляв, оскільки в їхньому положенні про надання одноразової матеріальної допомоги прописано, що на неї мають право лише ті, хто зареєстрований на території району. А Варвара прописана не в селі, а в місті Борисполі, хоч усе життя прожила в цьому сільському приватному будинку.

Одначе погодьтеся, людина може бути прописана, скажімо, у Львові, а все життя жити в Києві чи Миргороді. І якщо спалахне дім, залишиться на вулиці. Навіщо тоді влада надає неабиякі повноваження регіонам, упроваджуючи децентралізацію? Чому ж насправді на місцях жителі міста чи села не відчувають підтримки?

Згодом у районі запевнили: допоможемо, але потрібно, щоб депутат сільської ради склав акт обстеження, що Варвара з дітьми мешкає в будинку. Депутат прийшов і написав таке підтвердження. Однак у районі знову відмовили. Коли «УК» звернувся до заступника голови райдержадміністрації Романа Шуменка, він порадив Варварі прописатися в Чубинському. Чиновник, вочевидь, знав, що приватний будинок розташований у садовому товаристві «Нафтовик-1» і його не визнають житловим, лише дачним — для літнього (сезонного) використання. Те, що це повноцінний будинок, де родина мешкає впродовж багатьох років, ніхто не бере до уваги — мовляв, такі закони. Тож Варвара апріорі не зможе там зареєструватися.

Згодом чергову відмову вона отримала з Великоолександрівської сільради, якій підпорядковується село. Хоч би куди зверталася мати двох дітей — всюди спершу обіцяли допомогу, а зрештою надсилали відписки. Варвара просила: якщо не в змозі допомогти коштами на відновлення даху, допоможіть будівельними матеріалами, робітниками. «Минуло два з половиною місяці з часу пожежі, а ми досі живемо без даху, — з розпачем каже Варвара. — На другому поверсі дві кімнати, в одній обгоріла стеля — все тримається на волосині й невідомо коли впаде. Хата була накрита шифером, тепер на його місці дірка 3—4 метри в діаметрі, дощ тече просто на голову. Закрили плівкою, але що далі? Треба буде повністю міняти проводку».

Чому можновладці прикриваються бюрократичними відмовками й не бажають допомогти жінці, яка живе на соціальну допомогу і, перебуваючи у декреті, утримує двох дітей? Можливо, шановні пани, які живуть у шикарних будинках та їздять на недешевих автомобілях, погодяться хоч на добу помінятися з Варварою оселями й отримати незабутні враження від ночівлі без даху. Неодмінно додасть вражень рясна злива або шквальний вітер — нещодавно вони прокотилися Київщиною й не тільки.

За словами Варвари, у райдержадміністрації тепер уже радять змінити цільове призначення будинку — із садового на житловий. «У цьому разі треба наймати будівельну компанію, яка робить обстеження, потім створює проект, — вже дізнавалась вона. — Біганина інстанціями затягнеться на два-три місяці. Але вдумайтеся: це дорожче, ніж розмір одноразової допомоги, яку надають у разі пожежі. Та й осінь на носі. Як із дітьми зимуватиму — не уявляю».

«Жителі Бориспільщини на кожному кроці стикаються з бездіяльністю органів місцевого самоврядування, — запевняє член ГО «Асоціації учасників бойових дій Бориспільщини» Ян Мілевський, який повернувся з війни й не може миритися з несправедливістю. — Жінка без засобів існування залишається нікому не потрібною. Можновладці переважно лобіюють лише власні інтереси. Ніхто не хоче займатись проблемами людей, лише відписуються безкінечними паперами. У підсумку люди залишаються сам на сам із негараздами, і це потрібно нарешті змінювати».

P.S. Сподіваємося, представники місцевої влади офіційно порадять, як матері-одиначці розв’язати житлову проблему, і не кинуть її напризволяще. Адже колись і самі можуть опинитися в подібній ситуації й дізнатися, що жахливіше: вогонь чи людська байдужість.