У вересні 2017 року юридична громадськість вшановуватиме 90-ті роковини з дня смерті видатного юриста Анатолія Коні. Його першу роботу «Про право необхідної оборони» написано ще в студентські роки, проте вона й нині актуальна для суспільства і держави.

Наведу цитату з цієї статті: «Кажуть, що якщо державна влада допустить можливість незаконних дій чиновників і дозволятиме опір таким діям, то вона втратить свою гідність. Це несправедливо, бо гідність державної влади, навпаки, виграє, якщо вона буде суворою охоронницею закону і завжди однаково жорстко дивитиметься на відступників від закону попри їхнє суспільне становище».

Нині багато говорять з екрана телевізора, у пресі про реформу в поліції. Поміняли міліцію на поліцію, змінили форму, але ставлення поліції до людей здебільшого, на превеликий жаль, змінити не вдалося. Прості громадяни, опинившись у скрутному становищі, очікують не тільки усмішок на обличчі поліцейських, а й допомоги.

Яскравий приклад негативної роботи нових-старих поліцейських — кримінальне провадження у справі «П» в одному з районів Харкова. Не вказую прізвища обвинуваченого, бо ця справа перебуває на новому розгляді в Комінтернівському суді. І хоча події в цій справі відбувалися в жовтні 2015 року, суд досі не ухвалив остаточного рішення. У чому ж складність, може, це чергова справа про серійного вбивцю або організовану злочинну групу?

Правду кажучи, це звичайнісінька справа, яка кваліфікується ч. 1 ст. 213 Кримінального кодексу України як порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом. По-різному можна ставитися до людей, які приймають вироби з металу. Одні займаються цим, щоб вижити в наш час. Інші — щоб заощадити на ціні й провести роботи на власній ділянці.

У даному разі звичайний пенсіонер, який після закінчення Харківського інституту радіоелектроніки понад 30 років пропрацював на військових підприємствах і має кілька нагород та подяк і жодного разу його не притягували навіть до адміністративної відповідальності, раптом стає, за твердженням сторони звинувачення, «злісним злочинцем». Лише тому, що вирішив зробити літній душ і підремонтувати паркан. Знайшовши фахівця зі зварювання, визначив фронт роботи і матеріали, необхідні для виконання. Частину металевих виробів купив на металобазі, але з огляду на ціни решту металу придбав у приватних осіб.

Однак таку злочинну діяльність не могли не помітити пильні дільничні Слобідського відділу поліції. Використовуючи підопічних, до речі, більшість із яких відбували покарання за крадіжки, торгівлю наркотиками і перебували на адміністративному обліку в Слобідському відділі поліції, охоронці правопорядку через цих підставних осіб допомогли пенсіонерові придбати потрібні матеріали й… задокументувати його злочинну діяльність. А далі все як у кіно: обшук, допити, впізнання тощо. При цьому слідчий відділу поліції так поспішала із процесуальними діями, що під час обшуку навіть не намагалася в протоколі описати, які ж вироби з металу вона вилучає, просто зазначила: металобрухт у кількості 1669,5 кілограма.

Усе слідство тривало 17 днів, але суду довелося з’ясовувати понад рік, тому що лжесвідки дуже не хотіли йти в суд і давати показання. Більш того, головного свідка обвинувачення тільки після повторної постанови суду про привід доставили в залу правосуддя для надання свідчень. А дехто з так званих свідків, попри надану допомогу поліції, виявилися самі в місцях позбавлення волі. Отож цілком зрозуміло, чому під час обшуку в домоволодінні пенсіонера ні слідчий, ні дільничні ніяк не хотіли бачити адвоката, який приїхав надати правову допомогу літній людині. І тільки після тривалих переговорів слідчий погодилася на участь адвоката в обшуку.

Напрошується запитання: якщо слідчу дію проводять у межах закону, то навіщо перешкоджати участі адвоката?

Усе стало зрозуміло під час судового розгляду, коли всі докази, з такою швидкістю зібрані слідчим, стали розвалюватися як картковий будиночок. Обшук суд визнав неналежним.

Наприкінці грудня 2016 року Комінтернівський суд ухвалив виправдувальний вирок. Але як же честь мундира? Хіба може слідство і прокуратура погодитися з таким результатом справи? Звичайно, ні. Було подано апеляцію і прийнято рішення направити справу на новий розгляд у той самий суд. І як кажуть, наша пісня гарна й нова, починаймо її знову.

То кому потрібна така боротьба зі злочинністю? Простим громадянам, державі в особі поліцейських, бюджету, який і так тріщить по швах? Чи, може, це сприяє налагодженню довіри  до наших правоохоронних органів, наближає нас до європейських стандартів?

Очевидно, що самою мітлою тут не обійтися, як і похапцем проведеною реформою.

Олександр ТАРАСЕНКО,
адвокат,  для «Урядового кур’єра»