Чи глибока ріка сумського молока?

У продовольчих магазинах не тільки обласного центру, а й міст і сіл Сумської області не можна не помітити розмаїття молочної продукції. Пригадую, як наприкінці 1980-х років випало побувати в Парижі. З яким захватом сприймалися продовольчі прилавки тамтешніх супермаркетів! Здавалося, що подібне багатство «молочки» неможливе у вітчизняних умовах. І нині, порівнюючи молочні прилавки 7—10-річної давності із сьогоднішніми, легко дійти висновку: продукції побільшало не тільки кількісно — зросла її якість. Вершкове масло, тверді сири, вершки, кефір, сметана тощо — все це представлено не в одному «ексклюзивному» варіанті, як було колись, а від 3-4 — до десятка і більше.

Опора економіки

Директор департаменту агропромислового розвитку Сумської ОДА Володимир Івченко пропонує ознайомитися з цифрами і фактами, що  об’єктивно ілюструють позитивну ситуацію у тваринництві.

Насамперед, протягом кількох останніх років означилася стійка тенденція до збільшення валового виробництва молока. Приміром, цього року його буде вироблено не менш як 433 тисячі тонн, тоді як потреба області становить 284. Як і до цього, левова частка припадає на сільськогосподарські формування, а саме:  57 відсотків загального обсягу, решта 43 — на приватні господарства селян.

Як зазначає співрозмовник, чітко простежується нахил у бік великотоварних виробників, де активно споруджують сучасні молочні комплекси, оснащені відповідним устаткуванням та обладнанням. А якщо так, то і якість продукції відповідна. З початку року всього закуплено 151 тисячу тонн молока, з якого 86 тисяч — у сільськогосподарських підприємствах. З них 9 відсотків — екстра-класу. Останнє особливо цінується на нинішньому ринку, це своєрідна візитка виробничої якості та ефективності.

Проте рано списувати з рахунку приватних Майок, Лисок та Рябушок. Хоч за останні два роки їх поменшало майже на 2 тисячі голів, на сьогодні в селянських дворах утримують понад 50 тисяч. Більше того, нині на території області 170 сільських рад, де від сотні й більше корів. Є сільські території, на яких поголів’я не тільки не зменшується, а навпаки — зростає. Тобто корови і надалі  залишаються фінансовою опорою для селян.

Але й для сільгосппідприємств їхня економічна роль теж  важлива. За підсумками минулого року питома вага молока в загальному обсязі виробництва сільськогосподарської продукції зросла щонайменше на два відсотки і наблизилася до 40. Це означає, що з кожної вирученої тисячі гривень майже 400 одержано завдяки молоку.

Якщо ж підсумувати результати роботи обох секторів, то виходить така статистика: на Сумську область нині припадає майже 10 відсотків загальнодержавного обсягу жирних сирів і 6 — вершкового масла. І 2013-го  виробництво обробленого молока порівняно з відповідним торішнім періодом зросло майже на 5 тисяч тонн, жирних сирів — на 13,6 тисячі, а кисломолочних продуктів — на 3,7 тисячі тонн, або в середньому на 11%.

Коментарі зайві. А ось без аналізу перспектив і супутніх проблем не обійтися.

Кооперативи, яким нема альтернативи

Якщо ситуація в сільськогосподарських підприємствах на постійному контролі й керована, то цього не скажеш про приватний сектор. З одного боку, сільське населення доволі охоче співпрацює із заготівельниками і переробними підприємствами, з іншого — самі переробники не дуже поспішають до них. Причина зрозуміла і давня: тітки і дядьки не в змозі конкурувати за якістю молока, одержаного у приватних хлівах та сараях.

За словами начальника Головного управління ветеринарної медицини в Сумській області Михайла Лузана, вихід в одному: створенні приватних заготівельних кооперативів, де б молоко із сільських дворів проходило необхідну обробку і було конкурентним із тим, яке виробляють на великих комплексах.

Це завдання не з простих, хоч і цілком реальне. Якщо на початку 2011-го в області налічувалося 22 стаціонарних пункти, то нині — 128. Ривок доволі відчутний і результативний. А всього на Сумщині працюють 556 пунктів, хоча значна частина їх із великою  натяжкою може претендувати на відповідність сучасним стандартам.

Зрозуміло, що їхня діяльність прямо пов’язана зі створенням заготівельних кооперативів. Хоч і потроху, селяни їх організовують, і вже можна вважати, що майже кожна третя корова, яку утримують у приватному секторі, «записана» до того чи іншого кооперативу.

Так, упродовж багатьох років успішно працює «Ярославна» в Путивлі, яка об’єднала власників більш як 5 тисяч корів. Тут уже молоко не тільки заготовляють, а й переробляють на власному міні-заводі.

На думку засновника кооперативу «Лебединський» Ніни Павленко, після того, як селяни об’єдналися в кооператив, стало набагато простіше і легше. Адже вони не сушать голову над тим, кому, коли і за якою ціною здавати молоко. До того ж  вирішуються питання заготівель кормів, що для власників худоби має особливе значення.

Однак і без проблем не обходиться. Часто переробники відверто занижують закупівельну ціну, аби «притиснути» до стінки селян. Але, на щастя, останні мають змогу адекватно відповісти. Якщо місцеві підприємства починають мудрувати, в резерві є інші партнери, наприклад, з Харкова. Відстань туди хоч і більша, однак додаткові 60—80 копійок за кожний літр ніколи не бувають зайвими.

Водночас на селян інколи чатують і проблеми через власну довірливість. Трапляється, що до того чи іншого села кавалерійським наскоком залітають так звані щедрі заготівельники, обіцяючи золоті гори. І справді, протягом тижня-другого чи навіть місяця вони справно розраховуються за продукцію, згодом починають брати в борг, а потому щезають з обрію.

Хто диктує ціни

Як відомо, рік тому Кабінет Міністрів України затвердив їхній мінімально  допустимий рівень: 2,2  тисячі гривень за тонну незбираного молока другого гатунку. Нині в області вона коливається в цих межах. Хоч, як завжди ведеться в подібних випадках, ціна повинна бути вищою.

Так, повинна. Але для цього потрібно підвищувати якість молока, бо, як справедливо наголошують переробники, його ще треба доводити до необхідних кондицій. А це додаткові кошти.

Ось тут на допомогу і мають прийти нові формування, про які вже йшлося. Завдання на сьогодні — охопити кооперативним рухом якомога більшу кількість селян, аби вони одержали юридичні гарантії й соціальний захист.

Як повідомив Володимир Івченко, цього року на підтримку сільськогосподарських кооперативів з обласного бюджету передбачено 2 мільйони гривень. Щойно в департаменті агропромислового розвитку Сумської ОДА завершили приймати заявки на участь у конкурсі, й найближчим часом стане відомо, хто саме, які суми і на які потреби отримає з бюджету.

Та хоч би яким був результат, очевидно: ці гроші матимуть вельми важливе значення в подальшому розвитку галузі й «поглибленні» молочної ріки на Сумщині. Адже самотужки селяни не можуть упоратися з будівництвом стаціонарного пункту, ціна якого становить близько ста тисяч гривень.

Тож ідеться про дві ціни — закупівельну й ту, що передбачає облаштування заготівельних пунктів. Обидві тісно пов’язані, й за умови успішної реалізації задумів гарантують третю, що піде на користь усім.