Більшої впевненості авторові у виваженості позиції, винесеної в підзаголовок матеріалу, додав недавній виступ Ігоря Петрашка на одному з телевізійних дебатів. Гаряча дискусія точилася щодо стратегії й тактики, які має обрати вже сьогодні влада України в очікуванні падіння цього року ВВП (за прогнозами МВФ) на 7,7% у зв’язку з пандемією Covid-19. Міністр розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, по суті, підтвердив журналістам резонансну інформацію, яка останнім часом з’явилася і в іноземних, і в українських ЗМІ. Ідеться про заяви багатьох країн про наміри або вже перенесення їхніх підприємств із Китаю.

«Тому справді є унікальна можливість, — заявив Ігор Петрашко, — локалізувати, перевести багато виробництв. Ми говоримо про фармацевтику, агропромисловий комплекс, переведення і вибудовування цих ланцюжків уже в Україні».

Але для цього, звичайно, треба завершити створення у країні відповідних найбільш привабливих умов для зацікавлення іноземного інвестора і, звичайно, захистити свого виробника. З огляду на суттєвий чинник: рівень зарплат у більшості центральноєвропейських країн нині значно вищий, ніж у Піднебесній.

Інвестиція й інвестиція — не одне й те саме

Маю на увазі надання пріоритетності проєктам із залученням іноземного капіталу. Стимулювати передовсім слід ті, які допоможуть зміцнювати економіку держави, створюватимуть сучасні підприємства, орієнтовані за рівнем конкурентоспроможності продукції на світові ринки. Нові супермаркети, бутики, приватна індустрія розваг та відпочинку хоч і створюють робочі місця, кардинально не підвищать нам ВВП, рівень економіки і обороноздатності. Не створять у найближчій перспективі і європейських стандартів життя для мільйонів.

Тому треба говорити насамперед про залучення виробничих інвесторів. Причому тих, вважає Олександр Деркач, співвласник холдингу «Молочний альянс», які вироблятимуть в Україні готову сучасну високотехнологічну продукцію, а не допомагатимуть пиляти кругляк або намивати бурштин.

«Саме вони і тільки вони принесуть із собою реальні гроші, нові технології, нові робочі місця для заробітчан і молоді, виведуть на нові ринки і вдихнуть нове життя у нашу сировинну економіку, яка невпинно старіє».

І треба нарешті захистити свій внутрішній ринок, відкритий усім вітрам, — на нього без усяких квот і обмежень валить з усіх боків імпорт. Зокрема той, у ціні якого сидять різні дотації й преференції. Як можна, скажімо, відродити вітчизняне автомобілебудування або зацікавити прийти в Україну авторитетну світову компанію, як це зробив Китай зі своїми сотнями заводів зі збирання «фордів», «опелів», «МАНів», «мерседесів», «вольво», якщо в нашу країну за три роки завезли понад два мільйони іномарок з усіх автозвалищ Старого світу?!

У нас, до того ж, досі немає чіткого бачення державних пріоритетів, ясного розуміння всіх гілок влади, що тільки індустріальні нації стають тиграми, які, спираючись лише на аграрно-промисловий комплекс, про що сьогодні багато і виправдано говорять, — це все-таки обирати стратегію країн третього світу. Не треба далеко їздити — впроваджуймо досвід Туреччини, Польщі, Хорватії, Чехії.

«Хочеш урятувати економіку — побудуй завод»

Заводи, розташовані у всій країні, гарантуватимуть робочі місця і розвиток територій, це робота на децентралізацію. Доки Україна в 1990-х роках робила акцент на аграрному секторі й жила завдяки дешевим спочатку російським газу та нафті (знищуючи власну паливно-енергетичну галузь), Польща і Туреччина розвивали свої національні економіки, роблячи насамперед ставку на індустріальні парки — дієвий інструмент розвитку промисловості. З їхньою допомогою поляки, наприклад, за 10 років збільшили експорт продукції втричі. Туреччина нині — один з найбільших індустріальних гігантів у європейському регіоні. Саме високотехнологічні підприємства та цілі галузі стали чи не основним орієнтиром для зростання їхнього впливу на світових ринках.

Дуже цікаві й переконливі в контексті таких висновків міркування Олександра Бондаренка, голови Дніпропетровської обласної держадміністрації, якими він ділиться і в публікаціях на порталі ОДА, і в більш розлогій статті «Нам потрібні заводи: з чого починати», розміщеній днями на сайті «Економічної правді». Керівник одного з потужних індустріальних регіонів країни посилається на конкретний досвід місцевих органів самоврядування, реалізацію ініційованого ОДА проєкту «Індустріальний парк «Павлоград».

«Заводи — це інвестиції з відносно коротким терміном окупності, — вважає Олександр Бондаренко. — Цей аргумент завжди дивує міжнародних партнерів. Навіть з огляду на корективи кризи інвестиція в завод, який коштує 10 мільйонів доларів, повертається в Україні за чотири-шість років — 18—25% на рік. На Заході окупність часто вимірюється десятиліттями».

Голова Дніпропетровської облдержадміністрації спростовує заяви тих, хто живе чутками, що збудувати завод — це дорого. Він наводить реальні цифри: щоб запустити завод на 40—50 робочих місць, вистачить 2—3 мільйони доларів (якщо менше красти). У цю вартість входить стандартний промисловий ангар на 2500—3000 кв. м з під’єднаними комунікаціями та нове обладнання.

«Ця вартість ще більше знизиться, якщо починати виробництво на території індустріального парку. Один працівник сучасного заводу створює три-чотири супутні робочі місця. Тобто одне невеличке підприємство на 30—40 працівників створює регіону близько 200 робочих місць, якщо враховувати економічні ланцюги доданої вартості».

Звичайно, у пана Бондаренка знайдеться багато опонентів з контраргументами, зокрема щодо Польщі. І вони матимуть рацію: ця країна досягла стрімкого зростання економіки й успіхів, які вражають, у реалізації інфраструктурних проєктів лише завдячуючи своєму членству в Європейському Союзі, його значним пільговим кредитам і грантам.

Але, думається, більшість керівників підприємств, фахівців, які працюють у реальному секторі економіки, погоджуються з висновками Олександра Бондаренка про необхідність у нинішніх кризових реаліях шукати рішення й стратегії для перезавантаження системи, акумулювання ресурсів, здійснення стратегічних інвестицій, створивши механізм їх стимулювання.

«Від простих короткострокових рішень варто переходити до реальної економіки та стратегічного планування». А Дніпропетровщина, вважає голова ОДА, давно і справедливо має статус космічного центру України. Цей тренд треба відроджувати і розвивати. З 1 січня 2020 року, після змін у вітчизняному законодавстві, космічні проєкти можуть тепер реалізовувати й приватні компанії. Це сприятиме активному залученню інвестицій у передову галузь.

Такий висновок Олександра Бондаренка однозначно підтримав представник керівництва компанії «Ноосфера» Джон Ізелла. «Україна завжди мала великий потенціал у космічній галузі. Тепер у неї є всі шанси повною мірою реалізувати його. Усе завдяки новому законодавству, що відкриває для космічного бізнесу надзвичайні перспективи».

Ця всесвітньо відома компанія разом із Дніпропетровською облдержадміністрацією — організатори Третього Міжнародного економічного форуму DEF-2020, що відбудеться у Дніпрі. Акцент робитимуть на космічних та IT-технологіях. Форум має стати платформою для обговорення нових можливостей у цих галузях і залучення інвестицій у їхній розвиток.

Новий рівень викликів і амбіцій

Щодо створення найбільш привабливих умов для іноземного капіталу в нас уже дещо зроблено або робиться. Серед преференцій для інвесторів на рівні держави передбачено нульову ставку мита на обладнання й комплектуючі, нульовий податок на землю, звільнення від пайової участі в розвитку місцевої інфраструктури, підтримку місцевої влади та спрощену систему реєстрації. Певні надії на перезавантаження економічного напряму зовнішньої політики України дає перезапуск роботи оновленої Ради експортерів та інвесторів (PEI) нашого МЗС.

«Нині найкращий час для втілення економічних амбіцій України, — переконаний міністр закордонних справ Дмитро Кулеба. — Ми зосередимося на двох пріоритетах: підтримці українського експорту у світі та залученні інвестицій. Зусиллями українських дипломатів подолання економічних наслідків пандемії має стати історією успіху України й усіх українців. Внесок у зміцнення економічної безпеки нашої країни стане одним з показників ефективності роботи дипломатів».

Це прозвучало на зустрічі, яку провів недавно Президент Володимир Зеленський. Головною темою було саме пришвидшення зростання експорту та залучення інвестицій в Україну як запоруки економічної стабільності. Підтримавши перезавантаження економічного напряму зовнішньої політики країни, яке ініціював Дмитро Кулеба, глава держави наголосив, що саме він очікує від перезапуску роботи оновленої PEI. «Я хочу, щоб український бізнес мав можливість експорту. Хочу, щоб не лише великі підприємці виходили на міжнародний ринок, а й щоб таку можливість отримав середній і малий бізнес, наприклад фермер з якісною продукцією чи підприємець з унікальним виробництвом, щоб вони йшли на експорт і виростали до великих бізнесів, щоб мали таку мотивацію».

Щодо залучення у країну солідних інвесторів, то ще три місяці тому на питання журналістів про бачення подальших відносин України зокрема з Китаєм Дмитро Кулеба чітко заявив: «Від відносин з Китаєм ми чекаємо, щоб ця країна мала стратегічні інтереси в Україні, а бачення України як «чогось між Заходом і Росією» назавжди залишилося в минулому. Я хочу, щоб із приходом в Україну потужних гравців (це не лише Китай, я хочу активнішої ролі Японії, Індії) ми показали, що Україна — це держава, яка має глобальні зв’язки і не перебуває в тому трикутнику, в який нас постійно заганяють: Америка, Європа, Росія».

Як потужну державу із сучасною інноваційною економікою маємо залучати Китай у системні інфраструктурні проєкти. Адже перевага України в тому, що в нас є угоди про асоціацію з ЄС і глибоку та всеосяжну зону вільної торгівлі. Цього нема ні в кого в такому масштабі. Тому інтереси українського, китайського бізнесу та бізнесу країн ЄС, на переконання Дмитра Кулеби, мають зійтися не лише з точки зору логістики товарів з Китаю до ЄС, а й і з точки зору виробництва. Щоб товари виробляти тут, насичувати наш внутрішній ринок, створювати Україні нові робочі місця, а також експортувати в Європейський Союз.

Країни Азії, як і Близького Сходу, можуть більш предметно зацікавити і наші наміри щодо активнішого розвитку авіаційної галузі. Зокрема, вже прийнятих рішень, які мають в подальшому гарантувати забезпечення вітчизняних підприємств авіабудування державними замовленнями. (А тут без потужних інвестицій не обійтися). І друга досить багатообіцяюча новина. В офісі президента вже працює робоча група, яка 28 квітня обговорювала за участі  Володимира Зеленського питання щодо  створення державної авіакомпанії з літаками, які будуть вироблятися ДП «Антонов». Передбачається, що така компанія обслуговуватиме всі внутрішні регіональні рейси між містами України і рейси у найближчі іноземні держави.

Але щоб ці та інші стратегічні наміри стали реальністю, країна давно потребує розроблення довгострокової державної авіаційної програми. Саме про це тиждень тому йшлося на нараді Секретаря Ради національної безпеки і оборони України Олексія Данилова із представниками найбільших підприємств галузі. На їхню думку, йдеться в повідомленні РНБО, ДК «Укроборонпром» показав недостатню ефективність в управлінні державними авіаційними підприємствами, а поспішна корпоратизація окремих підприємств без урахування принципів державної військово-промислової політики може призвести до негативних наслідків. «Секретар РНБО України підкреслив актуальність запровадження посади віцепрем’єр-міністра з питань оборонно-промислової політики».

Про необхідність введення в уряді саме такої посади, призначення на неї високопрофесійного, авторитетного у ВПК патріота країни йдеться вже з десяток років. Це питання стало політичним. Його блокують ті сили, для яких зміцнення обороноздатності України — не першочергова тема. Тому завершальні слова із недавнього звернення «Час приймати відповідальні рішення» ініціативної групи «Першого грудня» сприймаються дуже актуальними: «Ми добре усвідомлюємо, наскільки важко буде наростити паростки порозуміння там, де вирує недовіра і ворожнеча. Тим більшою буде заслуга тих політиків, які спроможуться пригасити свої амбіції та прийняти парадигму співпраці задля порятунку країни».

ПРЯМА МОВА

Ігор ПЕТРАШКО,
міністр розвитку економіки,
торгівлі та сільського господарства:

— Пріоритетні завдання в економіці нині — це два напрями. Перше —підтримати і збалансувати українського виробника в ситуації, коли ринки закриватимуться. Ринки Євросоюзу вводитимуть протекціоністські та інші заборони. Важливо допомогти українському бізнесу зберегти виробництво, робочі місця, заробітну плату.

Друге — створити фундаментальні умови, щоб український бізнес в Україні почувався добре. За таких умов буде і приплив іноземних інвестицій, і фінансування з-за кордону. Як він упорається з цим завданням, побачимо найближчим часом».