Міністр економічного розвитку
і торгівлі Казахстану
Кайрат Келимбетов

Кайрат Келимбетов — безумовно цікавий співрозмовник. 42-річний міністр економічного розвитку і торгівлі Казахстану закінчив два університети — Московський державний і Джорджтаун у США. Людина з команди президента, він працює над стратегічним плануванням і причетний до проведення соціально-економічних реформ у країні. У статті про Келимбетова у Вікіпедії є цікавий факт: «23 січня 2008 року президент Казахстану Н.А.Назарбаєв провів екстрену нараду партії «Нур-Отан», на якій оголосив про призначення Кайрата Келимбетова керівником адміністрації президента. При Кайраті Келимбетові вперше за багато років було проведено реформування самої адміністрації, скорочено нефункціональні відділи». Через три роки він став міністром. Келимбетов повною мірою відповідає значенню свого імені — «сила, енергія». Енергійний, добре обізнаний у своїй справі, вольовий економіст, він зробив вражаючу кар’єру і сьогодні є однією з ключових фігур казахстанського уряду.

Ми намагаємося виконувати програми, які проголошуємо

— Кайрате Нематовичу, цікаво, яким чином вашій країні вдається забезпечувати стійкий поступальний розвиток?

— Коротко відповісти на це запитання не вийде. Якщо говорити у рамках 20 років (цього року Казахстан, як і Україна, відзначає 20-річчя незалежності — авт.), то, напевно, завдяки тому, що ми вчасно провели структурні реформи, які дали змогу Казахстану перейти від колишнього устрою економіки до нового, від планової — до економіки ринкового типу, що у підсумку дало можливість адаптувати світову практику до наших умов. Приватизація, реформа у банківському секторі, пенсійна реформа уможливили створення ринкового простору. Це загалом і забезпечило успіх Казахстану.

Якщо до 1998 року валовий внутрішній продукт (ВВП) впав на 40% порівняно з періодом напередодні розвалу СРСР, то потім почався поетапний вихід із кризи. З 2000 по 2007 роки щорічне зростання ВВП складало 9-10%. Сьогодні щорічний ВВП на душу населення — $10000 доларів (для порівняння: в Україні цей показник — $6700). Зараз стоїть завдання до 2015 року збільшити цю цифру до $15000.

Якщо говорити загалом про прорив, то йому сприяла політична воля. Серед країн СНД ми першими ввели стратегічне планування. Ще в 1997 році в Казахстані була проголошена стратегія до 2030 року. Ми намагаємося виконувати програми, які проголошуємо. За цей період збільшено виробництво нафти, газу, металів. Ці сировинні товари мають вирішальне значення для нашої економіки. Якщо хочете, Казахстан став аналогом Канади і Австралії зразка минулого століття, коли ті були постачальниками товарів на великі ринки. При цьому у нас сильно диверсифікована інвесторська база — це не лише наші сусіди, а й інші розвинені країни.

Якщо говорити про кризу, то таким сировинним країнам, як Росія і Казахстан, добре знайомий вираз «нафтове прокляття». З одного боку, ніби добре, якщо є нафта і газ, і можна ні про що не турбуватися, поки на них ціни високі, і можна з цього радіти. З другого боку, це дестимулює нафтові сектори економіки і стає надто складно проводити програми диверсифікації. Крім того, є певне розслаблення, що, мовляв, у нас є резервний фонд, який у разі кризи можна «розкоркувати». Тобто поводитися безвідповідально в макроекономічному сенсі.

—Які інструменти ви застосовуєте для зниження цих ризиків?

— Казахстан першим серед СНД створив Національний фонд, який по суті є сукупністю фінансових активів і управляється Нацбанком. Сьогодні у фонді $38 млрд. Окрім того, валютні резерви, якими забезпечується тенге (національна валюта Казахстану), — це ще $33 млрд. Разом понад $70 млрд.

Нещодавно запрацював Фонд національного добробуту «Самрук-Казина», куди включені всі активи держави — понад 500 компаній, серед яких — національна нафтогазова і всі інфраструктурні. Його активи складають приблизно $30 млрд. Фонд створений для підвищення конкурентоспроможності і стійкості національної економіки та запобігання чинникам негативного впливу змін на світових ринках на економічне зростання в країні. Таким чином   є два фонди, які є засадничою частиною економіки. Плюс до всього оголошена широкомасштабна програма приватизації.

Головне завдання — жити так, ніби доходів від нафти немає. Доходи від нафти надходять безпосередньо в нацфонд і там зберігаються. Наш бюджет будується таким чином, що нафтові доходи в ньому намагаємося не враховувати. Цю грошову масу ми в основному інвестуємо в зарубіжні цінні папери. Наприклад, облігації казначейства США. Таке планування дає можливість іншим галузям економіки зосередитися на створенні нових секторів.

Якщо ж повернутися до першого питання і говорити про якусь формулу успіху, то це, передусім, політична воля і лідерство президента, стратегічне планування і сучасні соціально-економічні реформи, тобто кращий світовий досвід, який ми застосували максимально ефективно.

Уряд хоче, щоб  стан нафтогазового сектору не впливав на казахстанську економіку в цілому. Фото з сайту gazeta.kz

Кожне міністерство повинне знати, куди бігти при плані «Б»

—Зараз багато говорять про нову хвилю кризи. Як ви оцінюєте ситуацію на світових ринках? Якою мірою Казахстан готовий до такої турбулентності?

— У першій половині цього року були оптимістичніші оцінки. Зараз, навпаки, багато апокаліптичних. Складність полягає в тому, що ринки перебувають у стані невизначеності. Наприклад, провідні експерти переглянули темпи росту ВВП у США — прогнози впали на 1%. Ті самі експерти передбачають зниження темпів росту в Китаї. А що робиться в єврозоні, ви самі бачите щодня по ТБ. Зрозуміло одне — Китай буде великим драйвером росту, темпи якого прогнозуються на рівні 9,7%.

З другого боку все залежатиме від того, яких заходів вживатимуть провідні економіки світу. Ситуація в США та єврозоні скорше свідчить про нову хвилю кризи, оскільки не дуже зрозуміло, як саме розв’язуватимуться такі ключові проблеми США, як скорочення держборгу, внутрішнього і торгового дефіциту. Не до кінця зрозуміло, яким чином буде здолана криза в єврозоні без загальної фіскальної політики. Загалом оптимізму мало, потрібно готуватися до складних часів.

Ми плануємо, що зростання ВВП буде 7% на рік. На нашу економіку впливатиме ціна на нафту, на сировинні групи товарів і доступ до міжнародних ринків капіталів. Тому я впевнений, що має бути досить обережна політика при плануванні бюджету, тобто потрібно ставити реалістичну оцінку на нафту. По-друге, наше міністерство розробило так званий план «Б». А раптом усе буде погано? Тож якщо буде погано, кожне міністерство має знати, куди бігти і що робити, кого підтримувати, а кого ні. У цьому сенсі показово, що ми навіть у розпал кризи не зупиняли програму з модернізації економіки.

—Яким чином ви розв’язали проблему банківського і будівельного секторів?

— Під час кризи були закриті ринки капіталу, і ми не могли робити запозичення. Попередні борги стояли на рівні $40 млрд. І тому окремою темою було, як врятувати банки. У результаті ми їх рекапіталізували (у нас 93% банків були приватними) і допомогли їм вижити, просто дали гроші в обмін на певний відсоток акцій.

У будь-якому випадку банки виявилися під держконтролем — частину боргів деяких довелося списати, частину ми обіцяли погасити впродовж 20 років. Приблизно $11 млрд було списано за великі борги. Це дало можливість банкам вижити і найголовніше — зберегти довіру населення до банківського сектора. Хоча банки були приватними і формально ми не мали до них відношення, та розуміли, що менталітет наших людей такий, — держава за все відповідає. Тому ми гарантували, що їхні вклади будуть повернуті.

Так само у сфері нерухомості. Коли стало зрозуміло, що приватні будівельні компанії не зможуть нічого зробити, ми все добудували коштом держави. Частину — за механізмом банкрутства, частину за комерційним механізмом.

—Яким чином ви плануєте модернізацію економіки?

— Великими гравцями в нашій економіці є нафтогазовий і нафтохімічний сектори, гірничо-металургійна і хімічна промисловості. Ми домовилися з найбільшими державними і приватними компаніями, що вони не зупинятимуть ті проекти модернізації, які були оголошені до кризи. Вони були у кожного підприємства і коштували мільярди доларів. Звідки їх брати?

Ми диверсифікували запозичення і замість Нью-Йорка і Лондона звернулися до Пекіна і Гонконгу, де позичили до $15 млрд. Це уможливило розпочати модернізацію трьох найбільших нафтопереробних заводів — на кожний по 1 млрд. Потім дійшла черга двох найбільших генеруючих станцій у Павлодарській області (за допомогою російського капіталу). Крім того, запрацювала низка інших проектів — підприємства з виробництва алюмінію, хрому, феросплавів і міді. Тобто ми домовилися, що навіть незважаючи на кризу, великі компанії не зупинятимуть виробництво, не звільнятимуть своїх працівників, а спрямують зусилля на розширення і модернізацію виробництва.

Пройшли по лезу бритви

 —В Україні за 20 років змінилося 17 урядів. Тому про спадкоємність економічної політики говорити складно. У Казахстані ж вона існує, а тому є стратегія. Тож де куються ваші кадри? Можна затіяти будь-які реформи, але якщо немає кадрів — вони провальні.

— Часто нарікають, що розумних людей бракує, але це неправильно. Якщо говорити про деяку відмінність Казахстану від інших пострадянських республік, то, напевно, тут більша перевага в тому, ЯК ПРАВИЛЬНО скористатися знаннями і вміннями розумних людей. Для нас це було складніше, ніж для Росії, бо не було кадрів, які б на той час мали досвід керівництва державою. Це стосується і зовнішньої політики, і оборонної, і економічної. Проте президент рішуче поміняв увесь управлінський апарат. У середині 90-х нас навіть критикували, що багатьом міністрам було не більше 40 років. Тоді люди з бізнесу, науки, інших сфер інкорпорувалися в уряд без попереднього досвіду господарської або партійної роботи. Президент не соромився експериментувати, і я вважаю — це благо для Казахстану, що є його політична воля як чинник стабільності.

Наш уряд, на відміну від українського, можливо, не турбував себе питаннями політичного лавірування, а проводив радикальні соціально-економічні реформи. До речі, навіть коли було зовсім погано і бракувало грошей на виплату пенсій, все одно провели пенсійну реформу. Образно кажучи, пройшли по лезу бритви. Природне питання: хто це міг зробити? Звичайно, люди з незашореним мисленням, які не боялися йти на загострення, на відміну від старих кадрів. Сьогодні цим людям, у яких за плечима 15-20 років урядової роботи, ціни немає.

Ви знаєте про програму «Болашак», завдяки якій велика когорта молодих управлінців щорічно вливається в лави держслужбовців. Плюс відбулася реформа освіти — багато нових університетів, бізнес-шкіл, випускники яких теж є своєрідним резервом.

Зараз ми поетапно переходимо на нову систему оплати, при якій зарплата управлінців конкуруватиме з приватним сектором.

—Цікаво, іноземні аудиторські компанії притягуються для оцінки діяльності уряду?

— У країні постійно присутні іноземні аудиторські або консалтингові компанії.  При укладанні будь-яких великих угод будь-якої потужної національної компанії проводяться консультації з цими фахівцями. Вони роблять попередню оцінку угоди і вказують на слабкі місця. Подобається це нам чи ні — вони роблять свої висновки. За підсумками угоди проводиться її аудит.

Сергій БРАГА,
«Урядовий кур’єр»,
Київ — Астана — Київ

ДОСЬЄ «УК»

Кайрат КЕЛИМБЕТОВ. Народився 28 січня 1969 р. в місті Алмати в сім’ї відомого казахстанського письменника, ученого-тюрколога, академіка Немата Келимбетова.

Закінчив Московський державний університет, Інститут ринку при Казахстанській державній академії управління, Національну вищу школу державного управління при Президентові Республіки Казахстан, Джорджтаун-університет (США). Володіє англійською, французькою мовами. Після закінчення ВНЗ — на викладацькій роботі. Призначався старшим експертом Вищої економічної ради при Президентові Казахстану, директором департаменту Агентства зі стратегічного планування і реформ республіки, завідувачем відділом соціально-економічного аналізу адміністрації глави держави, головою Агентства зі стратегічного планування, віце-міністром фінансів Казахстану.