Безпілотну авіацію можна використовувати не тільки в зоні бойових дій, а й в інших сферах. Вона може здійснювати розвідку стану місцевості після землетрусу, моніторинг лісових насаджень, пожеж, зняття екологічних проб із повітря, контроль нафтопроводів та газопроводів, щоб контролювати безпеку на цих ділянках, вистежувати порушника державного кордону.
А безпілотники Національного авіаційного університету можуть виконувати поштові перевезення та відігравати важливу роль у процесі контролю залізничного транспорту. Про це йшлося на нещодавній нараді в НАУ. Єдина перешкода до введення таких послуг — брак відповідного законодавства, яке регулюватиме використання повітряного простору безпілотними системами. Саме на цьому акцентував начальник відділу управління і використання повітряного простору Украероцентру Олег Крижанівський. Він переконаний: якщо НАУ ініціюватиме зміни законодавчої бази, ці плани цілком реальні. В університеті заявляють, що готові до цього. Питанням безпілотної авіації НАУ займається вже майже 20 років. І нині безпілотники отримують путівки в небо в науково-виробничому центрі «Віраж», створеному в 2010 році на базі Науково-нав?чального центру безпілотної авіації. У центрі використовують виключно нові технології та існує замкнений цикл виробництва: від розроблення ескізу й написання програмного забезпечення до льотних випробувань. До речі, до розроблення авіаційних безпілотних моделей залучають студентів, адже їхні нові ідеї надзвичайно важливі для розвитку технічних галузей. Необхідність приділяти велику увагу безпілотникам з’явилася через події на сході України, тож літаки, які створюють у НАУ, проходять військові льотні випробування.
Нормативна база потрібна для розвитку безпілотної авіації, її безпечного та ефективного застосування й інтеграції в систему цивільної авіації. Бо є ризики. Серед них ризик зіткнення — коли безпілотні літаки й авіацію загального призначення використовують одночасно.
«У законодавстві, що стосується питань авіації в Україні, вказано лише те, що безпілотна авіація в нас є. Але врегулювання немає. Цим питанням не займаються в такому обсязі, в якому це варто робити», — уточнює в. о. ректора НАУ Володимир Харченко.
З огляду на закордонний досвід можна стверджувати, що нормативна база інтеграції безпілотників у повітряний простір поступово, під впливом рішень міжнародних організацій, зокрема Євроконтролю, ІСАО, НАТО та інших переходить зі стадії консультативної в рекомендаційну. Відповідно потрібно удосконалювати національні нормативні бази. Однак в Україні на сьогодні не зафіксовано жодного випадку сертифікації безпілотних літаків для освоєння їх серійного виробництва та подальшої експлуатації.
Національний авіаційний університет одним із перших в Україні привернув увагу авіаційної спільноти до сучасних проблем розвитку та сертифікації безпілотних авіаційних систем цивільного призначення. Університет останнім часом добився значних результатів у розробленні, виробництві та їх експлуатації, напрацьовано теоретичні засади, концепцію та техніко-технологічні рішення для реалізації програми впровадження безпілотних авіаційних систем.
«Університет долучається до цього процесу, адже є нагальна потреба регулювання і використання безпілотних авіасистем у повітряному просторі України. Літаки слід сертифікувати. Потрібні відповідні фахівці, які займатимуться управлінням безпілотною авіацією. Операторів варто обирати за медичними та психологічними показниками. Кожен літак потрібно ідентифікувати, адже треба нести відповідальність за використання такої техніки. Сподіваємося на підтримку держави щодо законодавчих змін», — каже Володимир Харченко. А тим часом на деякі безпілотні авіаційні системи університету вже отримано сертифікати Державіаслужби та військових структур. Мета університету — серійне виробництво безпілотників.
Карина АКОПЯН
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+