Як проявився дух сьогодення на VII Великому скульптурному салоні? Із 5 по 15 березня кияни і гості міста можуть самі відповісти на це запитання. Відвідувачам ходити залами буде не нудно, а тим, хто захоче придбати мистецькі об’єкти для інтер’єру, — корисно.
На салоні також представлено тематичні спеціальні проекти, такі як «Об’єм», де алегорична складова тривимірного об’єкту декларується як спосіб художнього вираження. Камінь, металеве плетіння, кольори і фактура деревини створюють емоційну напругу і тримають увагу.
Олександр Сухоліт у проекті «З домашнього музею скульптора» виставив глиняні моделі жінок для бронзи. Незавершеність, нестача деталей дає наснагу творчій уяві.
Анатолій Твердий зупиняє глядача об’ємними інсталяціями з участю фігури та бюста із пластику, води в ємкості й вигнутого дзеркала. А Степан Рябченко використав у настінному проекті білі дерев’яні конструктивістські площини з насиченими кольоровими фрагментами та неонове світло. Назвав своєрідні барельєфи «Хмаринка-мандрівниця». Якщо в голові нема інших думок, можна постояти і поміркувати про взаємозв’язок назви і побаченого.
Дмитро Ів виставив об’ємні фігури із ланцюгів. Зміст і асоціації народжуються в конфлікті матеріалу і зображального об’єкту. Як вам його конкретно-історичний ведмедик із колючого дроту?
Зіновій Федик приміряє конфліктність овальними формами, до яких, попри попередження біля входу, хочеться торкнутися долонею. Що я і зробив.
Олег Пінчук представив пізнаваних бронзових дзьобатих птахів і носорогів з крилами. Вони вагомі та позачасові.
Великі барельєфи Андрія Пінчука з сучасними дівами в авто дисгармонують з патиною, що надає барельєфам певний історизм.
Микита Зигура виставив кольорові об’єкти з пластику. Його «Небосхил» закликає вдивлятися в небо і відчувати енергію творіння в собі.
Якщо деякі митці платили по 4 тисячі гривень за простір чотири на чотири метри, то запрошені майстри отримали цілі бокси безкоштовно. Серед них Анатолій Степаненко. Він мав успіх у Лондоні в галереї «Саатчі», але ціни на антропоморфні бюсти ще не склав. Нестиковку матеріалу і зображення він пояснює: «Не комунікуються вони тому, що порушено код природного процесу, бо закладено хибну програму, ми колотимося, покращуємо і спотворюємо грішне і праведне». Його проект «Аккадські песиголовці» — це «органічна скульптура, вирощена шляхом біосинтезу», а простіше — це бюсти з бджолиних щільників, які нагадують монстрів як наслідок катастроф, зокрема й моральних.
Валерій Пирогов представив широкий спектр скульптур у різних матеріалах, техніках і розмірах, що властиво молодим авторам, які шукають себе в мистецтві. Але скульптор, аж ніяк не початківець, пояснює так: «Буду шукати себе аж до пенсії».
Серед знакових для Ігоря Гречаника видовжених жіночих постатей і жінок-метеликів є одна нетипова — «Молитва за Україну». Здається, її зроблено із пап’є-маше, вона дуже вражає. Насправді це тонована спеціальною патиною бронза, яка витримає майже все, завдяки загартованості. Як і сама Україна.
Георгій-Григорій ПИЛИПЕНКО
для «Урядового кур’єра»,
Світлана СКРЯБІНА
(фото),
«Урядовий
кур’єр»
Ми в Google+