СФЕРА ПОСЛУГ

Стопор для «штопора»

У радянські часи служба побутових послуг вважалася однією з провідних і до неї було особливе ставлення. Пригадується кумедна сценка за участі відомих Тарапуньки і Штепселя, побудована на звукописі української та російської мов. Штепсель, з притаманною йому в’їдливістю, допитувався в свого товариша про роль у суспільстві «службы быта». Тарапунька, уважно вислухавши запитання, відповідав чітко і простодушно: «А що? Ця служба — бита та ще й як бита. Перепадає їй і в хвіст, і в гриву».

А таки справді, побутовикам діставалося на горіхи. То пальто перефарбують так, що замовник хапався за голову, то телевізор полагодять з гарантією тиждень замість року, то з кількох старих годинників примудрялися збирати один так званий новий і переконували власника в його надійності… Хоча разом з тим усі визнавали: мережа побутового обслуговування виконувала свою важливу соціальну місію. Ще чверть століття тому рідко яке село обходилося без мінімального набору послуг, а саме — перукаря, ремонту телевізорів та радіотехніки, взуття, пошиття одягу тощо.

Потрійна вигода

Інша річ сьогодні. За великим рахунком, у селі побутова служба якщо й не зникла повністю, то докорінно трансформувалася. На Сумщині, наприклад, нині є 175 закладів побутового обслуговування, враховуючи територіальні центри з надання соціальної допомоги.

То що ж — може, побутова служба справді вичерпала себе і настає зовсім інша пора? Чи річ в іншому, а саме — повному занепаді будинків побуту, до яких нікому немає справи?

Село Верхня Сироватка належить до так званих приміських населених пунктів. До Сум — рукою подати, якихось 5-7 кілометрів. Здавалося б, немає особливих проблем дістатися міста і там вирішити будь-яке побутове питання.

Однак сільський голова Олексій Цигура вважає інакше. На його переконання, зберігаючи мережу надання побутових послуг, вдається розв’язувати іншу проблему — зайнятості населення. В селі традиційно працюють салон краси, майстерня з ремонту взуття, цех пошиття спецодягу, штор і дрібного ремонту одягу. У цій сфері зайняті від 6 до 8 селян, які не тільки мають постійні заробітки, а й допомагають землякам у багатьох побутових питаннях.

Здавалося б, дрібниця — вшити нову «змійку» в курточку чи пальто. Та чи завжди вдається це в домашніх умовах? Ось тут і приходять на допомогу місцеві майстрині, які мають необхідне обладнання. Чи, приміром, салон краси. Дві місцеві дівчини свого часу здобули перукарську освіту в Сумах, а працювати приїхали додому. Аби потрапити до них, треба заздалегідь записуватися. А що вони справжні майстрині своєї справи — всі знають. Наречені замовляють тут весільні зачіски, які нічим не поступаються тим, що роблять у сумських салонах.

З твердженням свого колеги погоджується селищний голова Жовтневого Білопільського району Ігор Федина. Свого часу населений пункт мав потужний будинок побуту, в якому надавали до десятка різних видів послуг. Зараз хоч такої кількості і немає, однак мінімум зберігають. Знайшовся місцевий житель-підприємець, який узяв в оренду приміщення. Нині тут працюють кілька майстрів — перукарів, взуттєвиків, швачок тощо. Вигода — потрійна. Окрім створення додаткових робочих місць і побутових зручностей для мешканців, удається утримувати в належному технічному стані саме приміщення. Адже був період, коли життя в ньому ледь жевріло. А тепер тут тепло, затишно, зручно.

Ці два приклади не єдині для області, хоч дедалі складніше знаходити сільські чи селищні ради, які б утримували побутову службу на власному балансі. А років з десять тому їх було кілька десятків. Наприклад, ще позаторік у селі Калюжне Лебединського району мали власну побутову службу. Однак виключно з економічних причин від неї довелося відмовитися. Бо чи здатні двоє-троє майстрів заробити не тільки собі на зарплату, а й на освітлення, воду тощо? Ось і виходить, що протягом останніх років «заповіли довго жити» ціла низка перукарень, ремонтних майстерень тощо, які тривалий час залишалися незмінним атрибутом сільського життя.

Картина Рєпіна «Припливли»?

Дрейф побутової служби в селі має чітку тенденцію і забарвлення: зменшується насамперед кількість жителів у цих населених пунктах, а водночас знижується рівень послуг, що надаються. Хоча при цьому варто зробити одне істотне застереження: за останні два десятиріччя зазнали змін сама система і суть побутових послуг.

Згадаймо 1980-ті, коли масово ремонтували годинники, холодильники, радіоприймачі, пральні машинки тощо. Нині ж можна купити дзи∂арик за 15-20 гривень, а ось його ремонт буде ледь не дорожчим. Те саме стосується й побутової техніки. Сучасні телевізори, холодильники, пилососи закордонного виробництва поступово витісняють такі радянські раритети як «Дніпро» та «Вогник», «Хвиля» і «Сатурн»… І з цим нічого не вдієш. Швидше навпаки — споживач зацікавлений у придбанні речей, які служитимуть довго і надійно.

Хоч поки що це не означає категоричної вимоги масово позбуватися пунктів ремонту побутової техніки, не кажучи про перукарні, цехи пошиття і дрібного ремонту одягу, взуття тощо. Тим більше, що потреба в них залишається, і в першу чергу — на селі.

Але яка вона — сьогоднішня потреба? Адже на зміну традиційним видам послуг приходять нові — наприклад, технічний огляд і ремонт автомобілів, санітарні послуги, діяльність з охорони здоров’я, надання індивідуальної допомоги, придбання і доставка додому товарів та медикаментів, десятки інших. Тобто змінюється кон’юнктура, а суть побутових послуг залишається.

Одночасно з цими змінами органи статистики перестали відстежувати кількісні показники, притаманні сільським територіям. Аби їх визначити бодай з мінімальною точністю, довелося поспілкуватися з багатьма фахівцями і підвести роботу сільської служби побуту під спільний знаменник. Арифметика вкрай невтішна: питома частка надання побутових послуг у селі в загальному обсязі становить мізерію і не дотягує до відсотка. Натомість переважають послуги зв’язку, транспорту, операції з нерухомістю, які разом становлять більш як дві третини.

Як же бути далі? Адже зараз у сільській місцевості Сумщини проживає третина громадян, які так само, як і городяни, потребують побутової уваги. Невже вони приречені на подальше животіння і про згадуваний мінімальний набір послуг їм залишається тільки мріяти?

Задуми і плани 

Нещодавно депутати Сумської обласної ради прийняли довгострокову програму розвитку сільських територій до 2020 року. Кожен її пункт виписаний скрупульозно точно і має базу у вигляді відповідного фінансування. Окрема сторінка присвячена перспективі розвитку закладів побутового обслуговування. Передбачається щороку нарощувати їх кількість на 5—6, аби в 2020-му вийти на показник 215. Отже, на Сумщині селу кинули рятівний круг, призначення якого — стати своєрідним стопором для побутової служби, що зірвалася в затяжний «штопор». Яким буде результат — покаже час.

Експерти переконані: успішність виконання цього пункту залежатиме від самого процесу розвитку сільських територій — як адаптуватимуться до нових умов аграрне виробництво, житлово-комунальна сфера, освіта, медицина. Не можуть залишатися на узбіччі заклади роздрібної торгівлі, кафе і ресторанне господарство. Саме вони мають поліпшити побутово-торговельне обслуговування селян, розширити торгові площі та збільшити кількість робочих місць у цій сфері. Тобто йдеться виключно про комплексний підхід, здатний забезпечити запрограмований результат. Таким чином у розрахунку на кожен із 18 районів область матиме не менше 12 сільських закладів побутового обслуговування. Звісно, йдеться про населені пункти, в якому є бодай сотня-друга селян.

А як же бути із селами і хуторами, де доживають віку самотні дідусі й бабусі? В кращому випадку до них приїжджатимуть за окремим графіком перукарі, в гіршому — стригтися доведеться в домашніх умовах...