НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА

Президент міжнародної громадської
організації «Міжнародна
антитерористична єдність»
Олександр ДІЧЕК

На початку нинішнього десятиліття XXI  століття світ в очікуванні змін. Фінансові проблеми Сполучених Штатів Америки та негаразди в низці країн Євросоюзу можуть призвести до глобальної економічної кризи, більш потужнішої за попередню. Революції в арабських країнах створюють напруженість і в інших регіонах. Трагічні події у Норвегії засвідчують провал політики полікультурності на Старому континенті і можуть відродити вже практично забуте поняття «конфлікт цивілізацій». Україна — частина світу та одна з найбільших країн Європи, тому все це стосується і нас. Про можливі ризики для України, зовнішні та внутрішні загрози стабільності та бачення вдосконаленої архітектури національної безпеки нашій газеті розповів президент міжнародної громадської організації (зі статусом учасника діяльності Ради Європи) «Міжнародна антитерористична єдність» Олександр ДІЧЕК.

Нам немає з ким воювати

— Олександре Івановичу, скандинавська трагедія показала, що жодна країна не застрахована від тероризму. Наскільки висока ймовірність, що подібне може статися в Україні?

— Протягом останніх 20 років теракти таки мали місце в Україні. Однак, здебільшого, вони носили кримінальний характер і стосувались сфери перерозподілу власності. Загалом, наша держава не є країною з системним проявом тероризму. У нас, практично, не було терактів з політичних чи ідеологічних мотивів, тому можна дати високу оцінку роботі СБУ, державному органу, відповідальному за боротьбу з тероризмом, та правоохоронній системі в цілому. Проте, на жаль, є тенденції та передумови до зміни ситуації на гірше.

Загрозливі чинники можна розділити на зовнішні та внутрішні. До перших, передусім, належить геополітичне розташування України. Ми перебуваємо в центрі континенту — на перехресті інтересів багатьох держав. На північному сході — Росія, із заходу — Євросоюз та США, з південного сходу — Туреччина і весь мусульманський світ.

Наступний зовнішній чинник — участь України в контртерористичній операції в Іраку та  в миротворчих операціях у різних куточках світу, зокрема у Кот-д’Івуарі, Лівані, Анголі, Сьєрра-Леоне. І насамкінець — посилення міграційних потоків з  теророгенних зон, таких як Ірак, Афганістан, Таджикистан, Пакистан.

— Якщо говорити про геополітичне розташування, чи можливий збройний конфлікт з іншою державою?

— Добровільно відмовившись від ядерної зброї, ми зробили сильний стратегічний хід. Не забувайте, що Україна отримала гарантії безпеки та територіальної цілісності від найбільших держав світу. Нині в нас немає стратегічних зовнішніх проблем. Хіба що були конфлікти з Румунією щодо шельфу поблизу острова Зміїний та з Молдовою щодо ділянки прикордонної автодороги. Фактично Україні немає з ким і за що воювати.

Благополучна Європа про можливість терактів не навіть не задумувалась. Фото з сайту norway.com

Європа може в нас повчитися

— Ви згадували про внутрішні чинники ризику…

— До них слід віднести розшарування населення за соціальним рівнем, високий рівень корупції в органах державної влади, розігрування кримськотатарської карти. І, на жаль, деякі дії українського політикуму. Зокрема, спроба розділити Україну на західну та східну. Деякі політики намагаються презентувати подальший розвиток країни у вигляді прийняття федеративних рішень. Причому подають вони цю ідею як порятунок. 

Нині ми живемо в період політичної та соціальної нестабільності. Це пов’язано з подіями останніх років. Унаслідок боротьби за владу та перманентних виборів люди перебували в стані постійного політичного психозу, і багато хто від цього ще не відійшов. Тому федеративні, а якщо відверто — сепаратистські ідеї, на мій погляд, на жаль, можуть знайти підтримку у певної частини населення.

Таким чином можуть сформуватися центробіжні тенденції, які поведуть Україну негативним шляхом розвитку. А в далекій перспективі це може призвести до розпаду держави і навіть формування кількох недружніх країн. Упевнений,  що Україна повинна бути сильною унітарною державою.

— Чи може виникнути терористична загроза на ∂рунті міжрелігійних конфліктів?  

— Слід наголосити: Україна має велике досягнення у контексті відсутності суперечностей між мусульманами та християнами. У цьому плані ми можемо показати приклад Європі, як толерантно ставитися до різних релігій та конфесій. І хоча діяльність мусульманської общини в Криму створює деяке напруження на півострові, до сих пір вдається не допустити негативного розвитку подій. Першим позитивним кроком стало те, що керівництво автономії знайшло спільну мову з кримськими татарами. Нині вдалося розблокувати ситуацію з самозахопленням землі. Якщо діяти в такому руслі, знайти точки дотику, навчитися слухати і розуміти одне одного — проблем буде значно менше. Головне розуміти,  що всі люди, які живуть в Україні, — це громадяни, абсолютно рівні перед законом та у своїх правах.

— Багато закордонних та вітчизняних аналітиків пророкують ще одну глобальну фінансово-економічну кризу. У разі справдження прогнозів, у розрізі нашої теми, чим це може обернутися для України?

— Справді, світ переживає епоху трансформації та періоду складного фінансово-економічного розвитку. Згадаймо можливий дефолт США. Схожі проблеми в Європі, зокрема у Греції, Португалії, Іспанії, Італії та в інших країнах. 

Україна може спроектувати цей негатив на себе. Враховуючи те, що ми  поки що не потужна, конкурентоспроможна економічна держава, нова криза може спричинити погіршення соціального становища, наприклад замороження соціальних виплат. Це може спровокувати людей на незвичні дії, пов’язані з насиллям та злочинами. Згадаймо лише ситуацію з кредитами у період минулої кризи. Люди, отримавши кредити, не мали змоги їх виплатити і йшли на крадіжки, розбій та інші правопорушення.

Тому можна буде очікувати на весь спектр злочинів: від простих до складних, включно з терористичними акціями. До речі, норвезький терорист у своєму маніфесті зазначив: імовірна економічна криза виведе на вулиці людей, які будуть боротися із системою. Від цих слів не варто відмахуватися.

Аби відставники не стали злочинцями

— На початку розмови ви дали високу оцінку діяльності СБУ та правоохоронців у контексті зниження рівня теророгенності в Україні. Але ж межі досконалості не існує. Можливо, у вас є пропозиції щодо підвищення ефективності національної безпеки?

— У цій сфері потрібно щонайменше реалізувати два системних заходи. Передусім необхідно розробити та ухвалити законодавчу базу про діяльність органів недержавної системи безпеки (НСБ). Держава повинна розуміти,що НСБ — частина громадянського суспільства, і за рівнем її розвитку можна говорити про рівень демократичних перетворень у суспільстві.

Але головне — це те, що НСБ є складовою національної безпеки.  До того ж це позабюджетна резервна система правоохоронних органів, яка виконує низку важливих державних завдань. Наприклад, наповнення бюджету: у нас тисячі підприємств та мільйони людей, задіяних у цій сфері. І вони сплачують податки. Крім того,  НСБ може впливати на формування позитивного інвестиційного клімату.  Важливою  соціальною  функцією НСБ є адаптація військовослужбовців, звільнених у запас.

Однак, не маючи законодавчої бази функціонування, скажімо, законів про зброю, про детективну діяльність, про охоронну діяльність, про службу безпеки суб’єктів господарювання та інших юридичних осіб, про комерційну таємницю, ця система може бути  зі знаком «мінус». НСБ вже фактично існує, і у цій системі задіяні колишні співробітники спецслужб та Збройних сил — зокрема професійні аналітики та ті, хто все доросле життя мали справу  зі зброєю.

Якщо не буде створено умов для повноцінного функціонування недержавної системи безпеки, ці висококласні професіонали можуть перейти на іншу сторону барикад і, наприклад, обслуговувати рейдерські захоплення. А це істотна загроза національній безпеці. Тому переконаний —  необхідно терміново прийняти законодавчі акти, які зроблять НСБ легітимною і повноцінною системою. Дуже важливо виконати  це швидко і ефективно, для того щоб НСБ разом з державними інституціями зробили все необхідне для високого рівня безпеки Євро-2012.

— А другий аспект?

— Важливим є відновлення державою діяльності  Антикризового центру.  Він існував протягом 2003 — 2007 років. Його штаб працював на базі Антитерористичного центру Служби безпеки України. Але 2007-го Президент, недооцінюючи роль і місце цього центру, припинив його діяльність. Нині ж група вітчизняних учених на чолі з професором Василем Крутовим пропонують відновити діяльність Антикризового центру. Він має стати оперативним органом виконавчої влади, який би давав змогу реалізовувати державну політику у сфері реагування на кризові ситуації.

На жаль, у законодавстві не існує визначення, що таке кризова ситуація. Однак, зазвичай, під цей термін підпадають такі ситуації: терористичні акти, екстремістські дії, повені, масштабні пожежі і навіть вступ у нову хвилю глобальної фінансово-економічної кризи. 

Такий центр має оперативно спрогнозувати будь-які загрози для національної безпеки і настільки ж оперативно на них відреагувати. Тому до складу Антикризового центру мають входити представники практично всіх міністерств та державних служб. Насамперед фахівці з СБУ, МВС, МНС, ЗСУ, МЗС, міграційної та митної служб.  Цей орган має об’єднати всі напрямки і скоординувати дії багатьох державних установ та незалежних експертів щодо недопущення, або ж мінімізації кризових явищ. Антикризовий центр має займатися аналізом і моніторингом того, що коїться у світі і у нас. Міксувати всю інформацію: політичну, економічну, соціальну, кримінальну, техногенну і т.д. Таким чином створювати прогнозовану модель антикризових  дій, аби керівництво країни мало змогу приймати оперативні, а головне — правильні рішення.

Якщо буде створено Антикризовий центр і легалізовано недержавну систему безпеки, рівень нацбезпеки, на наш погляд, підвищиться на порядок.

Вадим ПРОЦИШИН,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Олександр ДІЧЕК. Народився 1955 року. Полковник запасу, кандидат технічних наук. У 1993 році очолив Міжнародну неурядову асоціацію «Безпека приватного бізнесу». Один із засновників та керівників Української федерації працівників недержавної служби безпеки. Протягом 2005 — 2006 років був радником першого віце-прем’єр-міністра і радником Секретаря Ради національної безпеки і оборони України. З 2007-го — член Міжвідомчої комісії Кабінету Міністрів з питань протидії незаконному поглинанню та захопленню підприємств. З 2005 року призначений на посаду президента «Міжнародної антитерористичної єдності» зі статусом учасника діяльності Ради Європи.