ВРАЖЕННЯ

У Національному музеї Тараса Шевченка триває ювілейна виставка художника Володимира Слєпченка

Кажуть, на вернісажах і в картинних галереях колекціонери поводяться зовсім не так, як інші відвідувачі: біля полотен, які їх зовсім не цікавлять, затримуються, а повз уподобані проходять, зупинившись на мить чи й взагалі ковзнувши поглядом по них здалеку. Таке маскування істинних відчуттів зокрема пов’язане із нюансами придбання мистецьких творів і навіть таємницею майбутнього володіння ними.

Може, ще якимись особливими рисами виокремлюються саме ті вітчизняні й зарубіжні колекціонери, котрі поповнили свої приватні збірки живописом і графікою народного художника України Володимира Слєпченка, чия ювілейна виставка «Пам’ятай, що живеш!» експонується з 13 по 30 листопада у п’яти залах Національного музею Тараса Шевченка.

Наша найперша земна планета — материнське лоно. Фото Олександра ЛЕПЕТУХИ

Але можна колекціонувати й без копійки в гаманці чи кишені: асоціації від побаченого й відчутого. Ними щедро наснажує творчість пана Володимира, понад 50 персональних виставок якого дивували й захоплювали не лише співвітчизників, а й іноземців з Грузії, Азербайджану, Молдови, Польщі, Словаччини, Греції, Іспанії, Франції, Німеччини, Канади, Японії та інших країн. Художник — лауреат вітчизняних і міжнародних премій. У Росії йому присвоїли звання професора і обрали дійсним членом Академії російської словесності і вишуканих мистецтв імені Г. Р. Державіна (Санкт-Петербург).

Мікросвіт картин Володимира Слєпченка не завершується кордонами рам: як тропосфера і стратосфера Землі, його продовжують і сповнені філософських алегорій назви полотен, і навіть те, як реагують на них люди, вписуючись своїм глядацьким сприйняттям у простір зображеного навіть композиційно.

Відвідувач виставки: «Я бачу в цій картині ще й таку ідею». Фото Олександра ЛЕПЕТУХИ

Такі твори не проминаються. Ось червонястий півень, вождь курячого племені, в осяйному ореолі провісника світанку здіймається над своїми земними рисами до небесних, чи й не космічних — ще б пак, «Володар світла», яке з’являється з нічної темряви саме після його споконвічного поклику «ку-ку-рі-ку!».

Володимира Слєпченка недаремно називають майстром психологічного портрета. Мудрий спокій і серпанкова утаємниченість прожитого зчитуються з обличчя жінки, помереженого зморшками літ, котра вдивляється вже більше у своє минуле, ніж у завтра, — «А мені — 99». І погляд інший, що немовби пронизує наступне століття, звернений до нащадків, — з портрета Ліни Костенко (триптих «Обрані часом»: Тарас Шевченко, Ліна Костенко, Василь Стус). Цікаві мешканці іншого полотна: доки коронована дружина спрямувала свій погляд долу, її аристократ-чоловік позирає на юну відвідувачку виставки, а подруга дівчини в цей час намагається збагнути загадковість вродливої вишуканої незнайомки в капелюшку…

На кого дивиться незнайомка у капелюшку? Фото Олександра ЛЕПЕТУХИ

Вселенський перегук породіль у святості Материнства, і з-поміж них Пречиста — триптих «Велика Праматір» із серії «Рожаниця»…

Світло і Час — ці посланці Вічності, одягнені в барви й романтичні образи пензлем і душею столичного художника Володимира Слєпченка, виринають із легендарної минувшини України, проростають у її сьогоденні і стають провісниками майбутнього. І в цьому мистецькому колообігу є над чим замислитися… «Пам’ятай, що живеш!»