АКТУАЛЬНА ТЕМА

На Міжнародному форумі в Чернігові йшлося про оновлення занедбаних об’єктів

Нині нікого не здивуєш наявністю в наших містах не надто ошатних споруд колишніх промислових підприємств, котрі припинили свою виробничу діяльність. І коли йдеться про містобудівні проекти, виникає запитання: що робити в їх рамках з цими представниками минулого? Як їх вписати в модерний стиль сучасних новобудов, котрі завдяки природному процесу — розширенню меж міста — рано чи пізно добираються до промислових околиць? Зносити старі будівлі і на їх місці споруджувати потрібні в кожному мікрорайоні житлові, соціальні чи розважальні комплекси? Та чи доцільно це робити? Чи не простіше використати готову форму, наповнивши її новим змістом? Саме про це емоційно й зацікавлено спілкувалися  науковці України, Польщі, Білорусі і Росії, котрі взяли участь у Міжнародному форумі «Ревіталізація в урбаністиці. Досвід та тенденції».

Один із найбільш вдалих проектів ревіталізації в урбаністиці на Чернігівщині реалізовано в Батурині. Фото автора

Руйнувати — не  будувати

Обмін досвідом у питанні ревіталізації (повернення до життя) міських архітектурних об’єктів, що з часом втратили своє первинне призначення, перетворився на демонстрацію оригінальних проектів, котрі вже реалізовано чи пропонують до розгляду в різних країнах світу. Найбільш вражаючий приклад нового дизайну міського простору навела завідуюча кафедрою архітектури Познанського технологічного університету (Польща) Тереза Бардинська-Боненберг: перетворення на парк недіючої залізничної естакади в Нью-Йорку. Зі старих світлин видно, яким неестетичним монстром видавався  нікому не потрібний об’єкт із кількома переплетеннями колій посеред багатоповерхових житлових будівель. Питання «зносити його чи перетворювати?» врешті-решт вирішили на користь осучаснення. За кілька років  непривабливі рейки стали справжньою зеленою перлиною з пішохідними та велосипедними доріжками. Добудовано зручні сполучення з навколишніми вулицями. Найцікавішим елементом став споруджений на основі піднятої і поставленої на опори частини залізниці зелений міст-перехід над дуже рухливою вулицею. Тепер це мальовниче місце — найулюбленіше як для місцевих жителів, так і для туристів.

Не менш захопливе перетворення колишньої фабрики зброї у Пекіні. Поряд із нею розміщувалися невеличкі приміщення та вже недіючі трубо?проводи. Моторошний вигляд. Здавалося, що той «відстій» приречений тільки на руйнацію. Та хазяйновиті китайці не могли такого допустити: вони облаштували на цій території музей та кілька державних галерей, назвавши їх Центром мистецтв. Решту справи зробили туристи, котрі ринули до новинки потоком, а також митці, які почали відкривати свої галереї і майстерні у менших будиночках чи орендувати частину більшого.

«Якість старого будинку часто може змінити і просто гарний дизайнерський елемент, — переконана пані Тереза, котра закінчила свою розповідь демонстрацією цікавих проектів, реалізованих у місті Познань. — Я навела приклади, які мають схожий обсяг проблем з існуючими на пост-промислових теренах Чернігова».

Вектори переосмислення

Доцент кафедри промислового та цивільного будівництва Чернігівського державного інституту економіки і управління Володимир Павленко вважає, що недіючі промислові підприємства на території області слід поділяти на дві групи: ті, що розташовані в промислових вузлах міст, і ті, які вклинюються в житлову чи громадську забудову. Саме останні потребують активного втручання задля перетворення депресивних територій у привабливі для життя і відпочинку.

Такі надії пов’язані, приміром, із Чернігівським ремонтно-механічним заводом «Жовтневий молот», котрому вже за 100 років. Це зразок червоно-клінкерної архітектури, характерної для початку минулого століття. Історико-культурна цінність старого приміщення, обрамленого вулицями чималого житлового мікрорайону, дає вагомі підстави для переосмислення його функціональних можливостей. Так з’явилася ідея створення на базі інфраструктури підприємства технопарку з діловими, науковими, культурними та виставковими центрами, соціально-побутовою інфраструктурою. Це має спрацювати на підвищення комфортності тихого густонаселеного району. Лишається сподіватися, що сміливий проект рано чи пізно буде реалізовано і сонний куточок одержить нове життя.

Але такі ідеї, на думку члена спілки архітекторів України Тетяни Мазур, не можуть реалізовуватися хаотично, оскільки мають поєднуватися загальною містобудівельною концепцією — Генеральним планом розвитку міста. Це економічна оцінка та зонування його територій, вирішення питань щодо затвердження нової межі, до якої докочуються хвилі забудов, і, звісно, реструктуризація промислових підприємств.

«Йдеться не про дрібні об’єкти, а про великі, котрі формували містобудівний каркас Чернігова, — уточнює пані Тетяна. — На сьогодні збереглися й активно працюють, приміром, завод «Чернігівавтодеталь», швейна фабрика «Сіверянка», взуттєва фабрика «Берегиня», пивзавод «Десна»… Їм допомогли вижити в нових ринкових умовах своєчасно вирішені питання реструктуризації — частково чи комплексно. Тому цей процес для міста і для відродження багатьох інших підприємств нині стає вкрай актуальним».

У містобудівному аспекті дуже важливо прийняти правильне рішення про  шляхи використання старих приміщень. Приміром, припинив існування розташований на березі Десни завод силікатних виробів. Його розміщення в рекреаційній зоні взагалі аномальне. Тому відновлювати виробництво на цьому майданчику в промисловому плані недоцільно. Але цілком можливо наповнити іншим змістом, котрий збігатиметься з розвитком рекреаційної зони. Головне — враховувати інтереси всіх учасників процесу: власників об’єктів, інвесторів, владних структур і населення.

Архітектурні фантазії і реалії

Про те, як можна ефективно й комплексно відтворювати території  не одного міста, а кількох зразу, показала старший викладач кафедри архітектури факультету промислового і цивільного будівництва Білоруського державного університету транспорту Алла Пацкевич. Вона займається дослідженнями питань культурного ландшафту і з цієї точки зору зацікавилася транспортним  каркасом Гомельської залізниці. На мапі це трикутник із трьох міст: Гомеля, Жлобина і Калинковичів. Причому 500-тисячний обласний центр зі своєю інфраструктурою дуже відрізняється від, приміром, міста Калинковичі, в якому лише 100 тисяч населення. Це різниця в залученні фінансів, у кадрах — молодь їде до великих міст тощо. Кожен регіон розв’язує свої проблеми локальним шляхом. Встановилися зв’язки по вертикалі і зовсім слабкі — по горизонталі. Тому виникає проблема: системний розвиток просторового укладу цих міст і їх місця в структурі регіону.

Оскільки архітектор завжди починає працювати з ідеї, пані Алла віднайшла засіб, як вирівняти позиції кожного міста стосовно одне одного. Рішення знайшлося… на небі — в системі сузір’я «Південний трикутник», будову якого можна накласти на земний трикутник Гомельської залізниці. Так виникла ідея культурного ландшафту у вигляді космічних прототипів на землі. «Це дає нам змогу сформулювати просторову модель багатополярної взаємодії, — пояснює пані Алла. —  Таким чином наріжні сузір’я «Південного трикутника»  пов’язуються з містами: сузір’я Орла — з Гомелем, сузір’я Ліри — зі Жлобином, сузір’я Лебедя — з Калинковичами. Кожен із цих зіркових «малюнків» має свої легенди, котрі можна інтегрувати в міський розвиток. Цим можуть скористатися архітектори під час реконструкції старих та побудови нових об’єктів». 

Справді, таким чином міста, з одного боку, матимуть власне обличчя, з іншого — пов’язані єдиною ідеєю. Це ще один приклад оригінального рішення спільної для пострадянських міст проблеми. У Білорусі над цим ще працюють, тоді як у Росії, зокрема в Санкт-Петербурзі, вже можуть похвалитися вдало реалізованими проектами. Фахівець «Пітербуду» Тетяна Пономаренко представила один із них: відродження найромантичнішого куточка, що розташований у центрі міста і раніше був закритим для туристів, оскільки  належав  морським службам. Це острів Нова Голландія з унікальними старими будівлями. Багатоетапний проект його осучаснення включено до стратегії розвитку Санкт-Петербурга. Минулого літа острів було відкрито для відвідувачів, поки що без особливих розкошів. Запрацювали тимчасові торговельні ряди (для торгівлі було дотепно пристосовано морські вантажні контейнери), відкрили кафе, пекарню, магазин фермерських продуктів, бібліотеку, арт-галерею, майданчик для паркура тощо. Але цього виявилося достатньо: лише за літні місяці на острові Нова Голландія побувало понад 230 тисяч чоловік, що дало додаткові надходження в бюджет міста. Це приклад того, як проекти можуть бути настільки вдалими, що починають працювати самі на себе ще на рівні ідеї. Для ефективного оновлення міських об’єктів це саме те, що треба.

ПРЯМА МОВА

Марія КУШНІРЕНКО,
завідувач кафедри містобудування
архітектурного факультету Київського
національного університету будівництва і архітектури:

— Хочу сказати, що не тільки промислові території міста потребують ревіталізації. Це потрібно цілому ряду об’єктів, котрі здали свої позиції порівняно із серединою ХХ століття. Одна з таких позицій — зі списку проектних робіт були виключені приміські зони Києва, територіальні комплексні схеми охорони природи. Таким чином ми одержуємо дещо викривлену методику містобудівного проектування, котра також потребує ревіталізації — перегляду й адаптації містобудівних об’єктів у соціально-економічних умовах, що склалися.