ДАТА

8 січня народився поет Василь Симоненко і помер композитор Анатолій Пашкевич — їхня пісня «Виростеш ти, сину» стала народною

Вони не були знайомі особисто, хоч велику дещицю свого життя віддали землі великого Тараса — Черкащині. І, напевне, обов’язково зустрілися б і  здружилися. Тільки ось жорсткі життєві реалії, за яких так рано не стало Василя, змусили їх на кілька років розминутися в часі.

1965 року на запрошення керівника Черкаського державного народного хору Анатолія Авдієвського Пашкевич приїхав працювати хормейстером цього колективу. Йому було 27 років. А Василь Симоненко майже в такому самому віці, тільки на два роки раніше, відійшов у інші світи. Вони й поховані поряд — майже навпроти один одного обабіч центральної алеї черкаського кладовища.

Та вдячна доля розпорядилася так, що ці два вірні сини України, велети її Поезії і Музики, побраталися в чудових мелодіях. Молодий Анатолій Пашкевич, опинившись у благодатному на творчість черкаському краї, не міг не звернути уваги на вперше видану Василеву збірку «Тиша і грім». Вона полонила його своєю незвичайністю, простотою форми, глибиною і своєрідним новаторством у відкритті незайманих пластів.

Колись, захопившись поезією шотландця Роберта Бернса, Василь, певно, мрійливо зітхнувши, занотував: «Хотів би я, щоб мої пісні співали, як співають в англомовному світі Бернса...»

Співають, Василю, співають... Є пісні, є кантати, є й музика для балету… Вся країна, а надто співвітчизники за кордоном, тамуючи сльози, слухають і самі підспівують, коли лунає твір Анатолія Пашкевича за мотивами поезії Василя Симоненка «Лебеді материнства» — «Синові» («Виростеш ти, сину...»). Вона по праву стоїть в одному ряду з найвизначнішими українськими музичними творами XX століття.

Тривалий час знаючи Анатолія Пашкевича за життя і часто спілкуючись із композитором, можу відзначити ще одну особливу і по-своєму унікальну прикмету пісні «Синові». Вихоплюючи з Василевої поезії наймелодійніші строфи, він, на відміну від більшості інших своїх творів, нічого не міняв і не виправляв у первинному  тексті автора. Чи не тому високу поезію, вдало вплетену в музику, народ одразу прийняв  за свою. Цей твір звучить як заповіт справжньому українцю, набуває водночас і національного характеру, і загальнолюдського значення.

РЯДОК ІСТОРІЇ

Анатолій ПАШКЕВИЧ  про поезію 
Василя Симоненка

(запис у Чернігові, березень 1997 року):

— Коли я ознайомився з Василевою  поезією, зокрема з віршем «Лебеді материнства», зі збіркою «Тиша і грім», я одразу зрозумів, що їхня ритмічна побудова може легко лягти на музику. Пам’ятаю, їхав я до Києва по Дніпру «Ракетою» — тоді були дуже популярними такі річкові судна на підводних крилах... Прихилившись до борту теплохода, вдивлявся в поетичний текст Симоненка і сам про себе щось наспівував, підбирав якусь мелодію, хоч нотного паперу в мене, звісно, не було під рукою, щоб записати… Коли приїхав у Київ, зайшов до Дмитра Омеляновича Луценка, сів за інструмент і почав награвати. Він якось одразу звернув увагу і прислухався: «Що це за мелодія?»  — «Оце Василеві, кажу, Симоненка, вірші. Хочу написати пісню». Він послухав-послухав та й каже: «Гарна пісня буде!»

…І якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі,
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть...
... Можна  все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

У цікавій ритмічній будові дворядкових строф поезії «Лебеді материнства», їх яскравій образності, композитор своєю геніальною музичною інтуїцією відчув близькість Василевої поезії до народної колискової пісні. Відтак друга частина, починаючи зі слів «Виростеш ти сину...», покладена ним на музику, стала піснею, що лунає як щемливо-емоційний гімн синівської любові, людяності і патріотизму.

 

 

Сини України  — Василь Симоненко і Анатолій Пашкевич. Фото Володимира КОСТЕНКО  

«Ми вам не радимо Симоненка співати…»

У Черкаському народному хорі через п’ять років після того, як її полтавський земляк, 28-річний Василь Симоненко відійшов у вічність, розквітнув талант української Берегині Раїси Кириченко. Саме його висока поезія надовго прописалася в її виконанні. Втім, новий твір хоч і став одразу на рівень популярності зі «Степом, степом», та чи не вперше викликав у співачки певні неприємності. І це попри те, що саме їй, зважаючи на високий авторитет, «багато чого дозволялося», як тоді говорили, порівняно з іншими виконавцями. За словами  Миколи Кириченка, їх навіть викликали в Черкаський обком партії, рекомендували утримуватися від виконання або взагалі відмовитися від «націоналістичної» пісні. У другій половині 60-х років минулого століття ім’я Василя Симоненка влада занесла в чорний список.

Безглуздість цієї ідеологічної маячні була очевидною, але тоді такі речі  не прийнято було обговорювати. І все-таки Раїса Кириченко вистояла і відстояла пісню, а завдяки неповторному тембру голосу була її єдиним виконавцем у хорі.

Пісня «Виростеш ти, сину» дуже стрімко полинула в далекі і близькі світи. Раїса Панасівна якось пригадувала, як виступаючи на півночі Африки, вона заспівала цю пісню в Тунісі. І на завершення виступу відчула якийсь незбагненний дискомфорт — все світло під час виконання номера було спрямоване на співака, що не давало змоги дивитися в зал, в очі глядачів. Раптом чує в залі: стук, стук! «Все, — подумала вона, — осоромилася!» Та коли прожектори дали світло до зали, співачка була в захопленні, що всі тунісці стоять і голосно аплодують. А що діялося під час гастролей у себе вдома, зокрема у Львові: зал вирував, співачку не відпускали зі сцени! Глядачі по 4-5 разів за концерт просили «Синові» на біс — такий шалений успіх мала пісня!

РЯДОК ІСТОРІЇ

Раїса КИРИЧЕНКО:

— У мене, на щастя, за тоталітарного режиму не було якихось особливих випадків, щоб забороняли пісню. Хіба що коли співала з Черкаським хором  пісню Анатолія Пашкевича на слова Василя Симоненка «Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу...» . Мені говорили художній керівник філармонії й завідуючий відділом агітації і пропаганди обкому партії: «Навіщо ти виконуєш цей націоналістичний твір — ми вам не радимо Симоненка співати». Та як же не виконувати? Слухачі її дуже любили.

Високих партійних ідеологів обурили слова  «…і якщо впадеш ти на чужому полі, прийдуть з України верби і тополі». Що це таке: «...І якщо впадеш ти на чужому полі...»? Це, виходить, радянський солдат — загарбник? Ми не загарбники!». Згодна — ми не загарбники, але ж скільки верб і тополь зросло в Афганістані, на Кубі, у В’єтнамі, та й по всьому світові... Безліч українських солдатів на ворожих полях загинуло, і не співати про них було б соромно й несправедливо.

 Раїса Кириченко виконувала  «Сина... » з особливим натхненням 

Митці згадують

Кілька своїх найщасливіших творчо-пісенних років віддала Черкаському народному хору  заслужений працівник культури України, заслужений працівник культури Російської Федерації Людмила Засенко (нині живе на острові Сахалін):

— За той час, що я працювала в черкаському колективі, багато гарних пісень написав Анатолій Пашкевич. І хоч яку візьми — то шедевр: «Хата моя, біла хата», яку співала Р. Кириченко, «Летять білі чайки» у виконанні чоловічого складу хору,  «Ой ти, ніченько»  у виконанні жіночого складу хору. І «Синові», яку спочатку заспівували О. Павловська й А. Ковтун. Пам’ятаю, Анатолій Максимович дуже переживав за цю пісню, бо так звана художня рада певний час не випускала її на сцену, викликали авторів в обком партії… Якось на концерт Черкаського хору прийшла мама Василя Симоненка — Ганна Федорівна Щербань. Послухавши, дуже плакала і дякувала за пісню, за пам’ять про її сина (запис у Києві, липень 2008 рік).

Зі спогадів члена Спілки театральних діячів України, колишнього художнього керівника Черкаської обласної філармонії Юрія Смолянського:

—  …Якось перед від’їздом з Лисянського району, де я тиждень виступав з літературним концертом «Василь Симоненко»,  журналіст Василь Максименко (йому Василь Симоненко довіряв свої думи і задуми) організував прощальну вечірку. Звісно, були тости, пісні, поезії. За столом сиділи не тільки інтелектуали. Коли вже випили не одну чарочку, хтось із жінок затягнув «Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу…». Всі присутні підхопили. А я слухав і обурювався — таку пісню співати після чарки?..

Повернувшись до Черкас, розповів про цей випадок Анатолію Пашкевичу, який звістку сприйняв… вдоволено:

— Це ж добре! Пісня людям лягла на серце, пісню сприйняв народ, як же від цього не радіти...

2008 року Національна радіокомпанія України, провівши унікальну роботу, виготовила диск «Лебеді материнства».

До нього ввійшли і фоно?грами творів на вірші В. Симоненка, народжені у студіях Українського радіо. Разом усе це склалося в неповторний живий звуковий образ непересічного митця. Є тут і пісня Анатолія Пашкевича на вірші  Василя Симоненка — «Синові» у виконанні тріо бандуристок з Івано-Франківська Марти Шевченко, Ольги Носків і Ярослави Стасів.

А ось як освідчуються в глибокій шані і любові до справжніх українських пісень сучасні молоді люди, адже саме вони здебільшого користуються Інтернетом:

Оксана, 15 березня 2006 р.

«...Уявіть собі лише, як верби й тополі з України тріпочуть листям над тобою...  Для мене це одне з найсильніших порівнянь, які я коли-небудь зустрічала»

Наталія, 22.12.2009 р.

«...А мені в дитинстві найчастіше замість колискової мама співала «Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу...». От і я тепер її наспівую Ярославчику. Маля найчастіше під неї заспокоюється...»

Ольга, 21.06.2009 р.

«...Спасибо за замечательный стих. Ещё в школе на украинском вечере я читала его. Учитель заставила меня его выучить — и я благодарна ей за это. Теперь иду по жизни с этим произведением. Работая за границей, часто его вспоминала, особенно вот эти строки:

«...I якщо впадеш ти
на чужому полi,
Прийдуть з України
верби i тополi...»

Иногда рассказываю его перед сном своим детям  вместо колыбельной».

...На могилі Василя Симоненка в Черкасах встановлено пам’ятник роботи черкаського скульптора Станіслава Грабовського, де на постаменті золотом викарбувані слова  вірша, що став піснею: «Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину». Меморіальні дошки цього ж майстра встановлено в Черкасах на будинку, де жив В. Симоненко, та на вулиці його імені.