Нинішня весняна повінь дещо менша за норму, але цього достатньо для задоволення потреб країни, запевнив журналістів голова Держводагенції Василь Сташук. Уже підготовлено до наповнення магістральні канали, зокрема Північнокримський.

Дніпровські водосховища ще можуть додатково прийняти до 5 км3 повеневих вод. Цей резерв об’єму поки що не заповнюють, щоб у разі потреби прийняти воду з Білорусі та Росії. Посилено увагу до Дунаю, відстежується ситуація на Тисі.

І великі міста,  і райцентри

На балансі Держводагенції перебувають кілька каналів для міжбасейнового перекидання вод, зокрема Каховський, Дніпро-Донбас, Дніпро-Інгулець. Найбільший серед них — Північнокримський, що починається з Каховського водосховища біля Нової Каховки.

Протяжність каналу — 400 кілометрів, підйом води на висоту понад 100 метрів забезпечують три насосні станції. Водозабезпеченість Криму втричі нижча за таку в Україні, тому саме Північнокримський є основним джерелом водопостачання автономії. Канал працює сезонно, залежно від погодних умов, вологості грунтів та заявок споживачів — сільгоспвиробників, промислових та комунальних підприємств. Цьогоріч він наповниться 19 березня, і це буде його 56-й робочий сезон. 

До каналу прикріплені 100 тисяч гектарів зрошувальних земель на Херсонщині та 250 тисяч — у Криму. Також саме через канал наповнюються наливні водосховища Криму. З 23 водосховищ автономії наливними є вісім, у них акумулюються 150 мільйонів метрів кубічних води. Нині наливні водосховища наповнені на 68%, природні — на 58%.

Каналом Дніпро-Донбас (ДД) за допомогою 12 насосних станцій воду піднімають на 68 метрів і переганяють на відстань понад 260 кілометрів. Таким чином дніпровською водою наповнюється Краснопавлівське водосховище, з якого п’ють Харків та кілька райцентрів Слобожанщини. ДД також поповнює запаси Сіверського Дінця, бо самотужки річка не здатна напоїти люд Донецької та Луганської областей.

Через канал Дніпро-Інгулець вода прийде у Криворізький басейн. Через канал Інгулецької зрошувальної системи — на Миколаївщину та Херсонщину.

Фото з сайту omop.su

Життя  для півострова

Понад півсторічні спостереження показують, що залежно від водності сезону Криму доводиться 80 — 85% водоспоживання забезпечувати за рахунок Північнокримського каналу. Інше — підземні води та опади, які накопичуються у природних водоймах та водосховищах. Тому, наприклад, торік тільки завдяки дніпровській воді не залишилися без води Сімферополь і Севастополь. Так само було і позаторік. Підтверджую слова пана Сташука: восени 2012-го бачив на власні очі висохле дно Сімферопольського водосховища.

Тому Держводагенція активно працює над наповненням кримських водойм. Зокрема нині в Міжгірному водосховищі, розрахованому на 50 мільйонів кубометрів води, тільки 28 мільйонів кубометрів, решту треба доставити каналом. Якщо не буде достатньо води в Чорноріченському водосховищі, що живить Севастополь, чи в Сімферопольському, теж доведеться залучати Міжгірне. А таки доведеться, бо попереду літо, високі температури, відповідно й випаровування.

Північнокримським можна подати до трьох кубокілометрів води. А реальний обсяг подачі залежить від водоспожи- вання, яке торік було на рівні півтора кубокілометра. Ця вода пішла на зрошення 50 тисяч гектарів та інші потреби в  Херсонській області, решту забрав Крим. Там полили приблизно 150 тисяч гектарів, тобто три п’ятих поливного клину. Крім того, згідно з договорами каналом постачали воду об’єднанню «Титан» та содовому заводу.

Відповідаючи на запитання про вартість води в Криму, пан Сташук зазначив, що середні тарифи становлять 13 — 26 копійок за кубометр. Але у віддалені райони доставляти воду значно дорожче: «Сама вода — це дар Божий, і ми не можемо вимагати від споживачів плати за неї. Але її подача вимагає витрат електроенергії, оплати роботи фахівців, ремонтних та регламентних робіт тощо (роботу каналу і його об’єктів у Криму забезпечують три тисячі фахівців). Тож залежно від відстані та висоти над рівнем моря, на яку треба подати воду, і матимемо ціну кубометра. Торік ми витратили 300 мільйонів гривень на забезпечення роботи водогосподарського комплексу автономії. З них 65% — це електроенергія. Часто питають: чи є в Криму альтернатива дніпровській воді? Ми торік були на конференції в надзвичайно багатих Арабських Еміратах. Там визнали, що опріснення води — занадто дороге задоволення. У них є концепція розвитку до 2050 року, та нині її переглядають, зокрема щодо водозабезпечення: існує загроза розвитку саме з цього боку. Тож, повертаючись до Криму, скажу, що сучасні технології дають змогу багато що робити, але чи окупляться такі проекти?»

Що роблять, аби економити

Я поцікавився у Василя Сташука: що роблять в Україні для водозбереження, економії водних ресурсів? У відповідь почув, що з 2013 року почала діяти Загальнодержавна програма розвитку водного господарства, розрахована на 10 років. «Там є й управління водними ресурсами, яке, до речі, переведене на басейновий принцип, що відповідає європейським принципам, — зазначає голова Держводагенції. — Друга складова програми — іригаційна плюс забезпечення водою всіх населених пунктів.

У нас, до речі, 358 населених пунктів користуються привозною водою досі. І, нарешті, захист від шкідливої дії вод — паводків тощо. У кожному з цих напрямів збереження та відтворення водних ресурсів проходить червоною ниткою. Такий приклад. Торік ми відновили понад чотири тисячі джерел, у тому числі верхів’їв річок та струмків. Приємно відзначити, що такі роботи підтримує громадськість.

Загалом Україні потрібно щороку 88 кубокілометрів води. На території України формуються лише 52 з них. Саме життя змушує нас економити воду. Так, для відстеження ситуації на водних об’єктах науковці Національного університету ім. Тараса Шевченка за підтримки благодійних фондів створили унікальний електронний ресурс. Він дає змогу бачити водний баланс усієї країни, кожної річки. Це дуже важливо для нашої країни, яка пережила стільки катастрофічних паводків у Закарпатті та Прикарпатті. Радянські науковці розраховували, що катастрофічні повені відбуватимуться раз на 100 років. Звідси визначали висоту дамб і мостів, їх міцність тощо.

Натомість ми за останні 12 років мали чотири(!) катастрофічні паводки. Тож доводиться змінювати підходи, робити нові розрахунки, споруди, запроваджувати інші методи управління паводковими стоками».

На завершення Василь Сташук повідомив, що на Закарпатті вже завершено створення системи пасивного захисту — побудовано дамби, інші гідротехнічні споруди. Нині агентство переходить до створення систем активного захисту — проектування акумулюючих ємностей, щоб управляти паводковими стоками.

У Прикарпатті — басейнах Дністра, Пруту та Сирету — вже створили дві акумулюючі ємності, у яких при залпових опадах збираються надлишкові води.

Втім, на думку очільника Держводагенції, зробити ще треба багато. І як приклад навів річку Когильник на Одещині, в басейні якої торік за три дні випало п’ять місячних норм. За сто років спостереження таких опадів не було.

Зазначу, що екологи вимагають ретельної експертизи доцільності створення так званих акумулюючих систем на річках загалом, і карпатських — особливо. Адже порушення природної течії річки має величезні негативні екологічні наслідки.