— Сашку, пограємо в футбол після уроків?

— Та я краще за комп’ютером посиджу! А ваш футбол — марно витрачений час.

Такий діалог  почула нещодавно в одній зі столичних маршруток. Двоє школярів поверталися після уроків, звично прогнувшись  під вагою ранців. Навіть неозброєним оком було видно, що одна десятирічна спинка вже зіпсована сколіозом…

Прикро, але останнім часом частіше зустрічаю людей, які  відгукуються про фізкультуру і спорт негативно. Одна мама навіть цілком серйозно аргументувала: хай краще сидить за комп’ютером, а то в  спортзалі ще… поб’ють.

У дворі  хлопчиків з м’ячем поменшало, зате можна зустріти дівчаток з бляшанками енергетиків.  Батьки підлітків у свою чергу розмірковують: не так вже й страшно,  якщо дитина вип’є пива — всі навколо п’ють і курять, а мій лише іноді. При цьому закидають спортсменам не надто високий інтелект, а люди старшого віку згадують героя одного з культових радянських фільмів, який з блискучого хокеїста стараннями оточення став алкоголіком.

Та, на жаль,  хибні  посилання призводять до хибних висновків. Вечорами за комп’ютером дитина  не розуму набирається, а лише програмує себе на виконання  завдань, які  підкидає комп’ютер.  А саме спорт якраз і дає, окрім здоров’я,  ще й  вміння швидко думати  в будь-якій ситуації, приймати правильне рішення і не боятися труднощів.

Пригадую, як мені, учениці сільської школи,  доводилося відстоювати її честь у змаганнях практично з усіх масових видів спорту, попри, приміром, не волейбольний зріст і статуру не для перетягування каната. Згодом  така підготовка  часто ставала в пригоді. І не лише в громадському транспорті. Часом  з  великим задоволенням спостерігаю, як  чоловік  двома стрибками наздоганяє нашого спритного малюка — далися взнаки професійні заняття легкою атлетикою під керівництвом  справжнього тренера. 

А от кожне повідомлення про ліквідацію спортивного майданчика на догоду  дорогим квадратним метрам сприймаю з особливою тривогою. Адже наслідки вже не насторожують — вони лякають. За 20  років Незалежності України  на уроках фізкультури померло 14 дітей, і лише один випадок був пов’язаний з кваліфікацією вчителя, повідомили нещодавно на круглому столі «Розвиток і перспективи української фізкультури і спорту».

Зважаючи на низку  трагічних випадків,  на державному рівні було ухвалене рішення змінити  нормативи, які свого часу  сліпо скопіювали з радянських.  Однак  чи в цьому вихід? За словами директора Інституту фізкультури і фізичного виховання Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова Олексія Тимошенка, підходи  істотно змінилися, та інструментів для виправлення ситуації недостатньо.  Нині  мета фізичного виховання — здоров’я дітей, однак говорити про  розвиток і популяризацію  фізичного виховання не доводиться.  Адже на сьогодні лише десять відсотків шкіл мають спортивні зали, які відповідають  сучасним вимогам.

Минулої весни  на шкільному дворі, що сусідить з нашим будинком, довелося бачити, як діти складають  нормативи зі стрибків у довжину прямо на асфальті.  Виявляється, коли проектували цю школу, місце під стадіон просто забули передбачити, а згодом навколо неї виросли ті самі «квадратні метри».

До речі, сьогодні  в нашій країні  відзначається День фізичної культури і спорту. Один за весь рік, а мало б бути  365!