Про значно активніше і масовіше застосування  біопалива в Україні  говорять років зо двадцять. Однак за цей час вдалося лише зрушити з місця цей віз проблем і аж ніяк його не посунути. Навіть попри те, що ми енергозалежна держава і мали б хапатися за будь-яку можливість позбутися цього зашморгу, політичної волі бракувало… Війна з сусідом–постачальником енергоносіїв активізувала потребу як в альтернативних джерелах надходження, так і у видах палива, сировина для якого часто валяється просто під ногами.

Серед відновлюваних джерел енергії особливе місце займають продукти, отримані в результаті переробки біомаси – біоетанол, біодизель, біогаз. Для тих, хто не заглиблювався у ці проблемами, нагадаю, що сировиною для такого палива можуть бути як продукти сільськогосподарського виробництва (насіння сої, кукурудзи та ріпаку), так і його відходи (солома, лушпиння), а також целюлоза та інші органічні відходи. Нині відомі три види біопалива: тверде (дрова, солома, лушпиння), рідке (етанол, метанол, біодизель), газоподібне (біогаз, диметиловий ефір, водень).

Скажімо, для забезпечення твердим паливом деякі країни навіть вирощують спеціальні енергетичні ліси зі швидкозростаючих дерев. Нам же можна обійтися і без цього, варто лише почистити захаращені тисячі гектарів лісових насаджень, схожих на непролазні хащі. А ще зайнятися видобутком торфу, який щороку вигорає на значних площах, спричиняючи мало не екологічну катастрофу як цьогорічного спекотного літа. Варто й більш ретельно підійти до використання відходів деревообробки (тирси, кори, обрізків). Їх лише не так давно почали пресувати у паливні брикети чи пелети, які прекрасно горять.

Ще більш важливо виробляти рідке біопаливо, яке успішно можна використовувати замість бензину чи дизелю. Приміром, біоетанол (це той же етанол або етиловий спирт C2H5OH ), який отримують, переробляючи рослинну сировину. Її чомусь більше експортують (це передусім стосується насіння рапсу), замість того, аби виробляти українське біопаливо.

Ще один різновид рідкого біометанолу, який виробляють з деревного або метилового спирту. Щоправда, його теплотворна здатність у два зари нижча за бензин. Через це, його, як і біоетанол, слід змішувати з бензином: 85% на 15% .

Дедалі більшого поширення набуває біодизельне паливо, яке виробляють з рослинних або тваринних жирів та відходів харчової промисловості. Україна має унікальні умови для виробництва біопалива:

♦ прекрасні землі для вирощування зернових, олійних та спеціальних культур;

♦ науковий, технологічний та кадровий потенціал;

♦ зростаючу внутрішню потребу в біодизелі.

Фахівці переконані, що повністю незавантажені потужності цукрових, спиртових та дріжджових заводів, за умови співпраці науки і державної політики щодо виробництва біопалива змогли б вивести Україну в когорту світових лідерів з виробництва цього екологічно чистого пального.

Ще більш популярними є газоподібні види палива, скажімо, диметилового ефіру. Його виробляють із природного газу та вугілля чи біомаси, зокрема і з відходів, які залишає целюлозно-паперова галузь. Диметиловий ефір - це екологічне пальне, яке не має вмісту сірки. До того ж його застосування не потребує спеціальних фільтрів, однак вимагає переобладнання систем живлення.

Не менш затребуваним є і біогаз, який виникає в результаті бродіння органічних відходів (біомаси). Це суміш метану і вуглекислого газу. На українських фермах та у сільськогосподарських господарствах виробництво біогазу не є поширеним. Цю технологію застосовують великі підприємства, які працюють у АПК та намагаються змінімізувати витрати на споживання традиційного газу. Таких компаній нині мало, але це не означає, що їх не стане більше. І така перспектива обнадіює. Адже залежність України від дорогого імпортного енергоносія, насамперед природного газу, змушує думати, енергоресурси з чистою енергією є рятівним жилетом для енергетичної безпеки країни.

Потенціал у вітчизняної відновлювальної енергетики значний. За інформацією Держагенства з енергоефективності та енергозбереження він може сягнути 98 мільйонів тонн умовного палива на рік, з яких на біоенергетику припадає 31 мільйонн тонн. При цьому з боку держави потрібні кроки, які стимулюватимуть виробництво та споживання біопалива в Україні.

Іван ХОДОС
для «Урядового кур’єра»