ЗАХОПЛЕННЯ. У селі Гречишкино на подвір’ї народного майстра стає дедалі більше ручних драконів. Найбільший Дракоша (інакше називати їх Олександр Романенко не велить) має розмах крил понад три метри. Крила його — з груші, а тіло — з бука. Напевно, тому так тягнуться до теплих крил діти і навіть на виставках, коли експозиція в цілому обнесена тином, спрацьованим зі світлого клена, найвідважніші малюки таки перебираються через загорожу, аби поглянути в очі чудовиську.

Дракоші Романенка дуже подобаються дітлахам. Фото з архіву народного майстра

А ось маленький Сашко Романенко вперше побачив чудовисько на малюнку, коли жив у маленькому містечку на кордоні з Китаєм.

— У нього з дитинства інтерес до дерева, — розповідає про чоловіка Ольга Романенко. — Бігав до майстра-китайця вчитися секретам різьблення. А в того всюди вдома були картинки із зображеннями драконів — вірив, що це приносить удачу. Одна така картинка досі зберігається у нас удома — китаєць подарував її своєму улюбленому учневі. Але свого першого Дракошу Олександр зробив тільки у 8 класі. Приблизно тоді він разом з батьками переїхав до Сєверодонецька.

Майже сорок років різьблення по дереву було лише захопленням для Романенка. Та останнім часом це стало головною справою його життя. Заради цього навіть міську квартиру у Сєверодонецьку з дружиною поміняли на садибу в селі Гречишкино. І за цей щасливий час майстер встиг створити колекцію робіт, що налічує понад тисячу персонажів. Найбільш відомі з його створінь — байбаки. Звірятко, яке визнано символом Луганщини, у виконанні Романенка працює шахтарем, грає в футбол, несе синочка-байбачка на плечах. Усі вони різні, навіть мордочками. Є лелеки, сови, ведмідь Акеюшка, крокодил.

У колекції драконів сьогодні сім персонажів — багато розлетілося по світу, тож роботи Романенка можна побачити в приватних колекціях у Нідерландах, Росії, Ізраїлі та Грузії. Тільки цього року майстер та його дружина брали участь у 14 виставках, у тому числі всеукраїнського та міжнародного рівня. Ось і найбільший Дракоша з крилами з груші тільки-но повернувся з виставки в Лисичанському краєзнавчому музеї.

— Тепер ми могли б організувати казкову галявину для дітвори в Луганську, — каже Ольга Романенко. — Наш перший вихід у світ — презентація робіт три роки тому відбулася саме там, в обласному ляльковому театрі. А до новорічних свят ми зазвичай наряджаємо дерев’яну ялинку-оберіг. Для неї є іграшки ручної роботи — зайчики з морквинами, добрі Дракоші, веселі поросята, хитрі Буратіно, всі 12 знаків східного календаря. Біля цієї ялинки прогулюється лісовий кіт Симон, гномики, байбаки. Танцюють два гриби з дітками-грибочками. Стереже галявину наш великий Дракоша. І можна біля ошатної ялинки поставити лаву бажань з дуба. Не лише діти, а й навіть дорослі кажуть, якщо на нашій лавці посидіти — бажання здійснюються!