Йому надійшла повістка під час п’ятої хвилі мобілізації. Хоч мав законні підстави не йти — сам виховує дитину. Зібрав речі й пішов до військкомату.
15 місяців провів в АТО, отримавши за службу в зоні бойових дій дві медалі, три ордени та відзнаку Міністерства оборони. Потім уклав контракт. У вересні 2017-го повернувся до цивільної професії.
Усе це про начальника виробничо-диспетчерського бюро цеху №4 Сумського машинобудівного НВО Сергія Кривенка.
Зізнається, що поривався в зону АТО ще на початку драматичних подій у новітній історії України, проте мама наполягла, щоб ішов тільки тоді, коли отримає повістку. Побачивши письмове повідомлення, вона більше не мала аргументів, щоб стримувати сина.
Як розповідає Сергій, перелаштувався зі звичного ритму на воєнний швидко, хоч відразу довелося перейматися багатьма питаннями особового складу 40-ї окремої артилерійської бригади. Значно важче було бачити, приїжджаючи у відпустку, як тут розмірено йде життя: так само за маршрутами курсує транспорт, люди, заклопотані власними проблемами, поспішають на роботу. Ніби все, як раніше, наче немає ніякої війни.
Для нього військова справа — не щось обтяжливе чи незвичне, адже свого часу у званні молодшого лейтенанта закінчив Сумське артилерійське училище. У виборі навчального закладу орієнтувався на приклад дядька, який дослужився до полковника. Сергій Кривенко теж робить кар’єру — нині він старший лейтенант, торік вирішив відтермінувати демобілізацію, підписавши контракт. Каже, що торік почали звільнятися в запас досвідчені офіцери, а до дивізіону скеровували молодих хлопців, новачків.
Співрозмовник скептично ставиться до того, щоб змушувати когось проходити службу, і вважає, що майбутнє все-таки за контрактною, добре озброєною і мотивованою армією.
Сергій переконаний: якщо людину силоміць притягти до військкомату, то навряд чи в подальшому на неї можна покластися під час виконання бойових завдань. На його думку, наші Збройні сили роблять маленькі, але впевнені кроки на шляху до зміцнення і розбудови. Ось хоч би проекти, що реалізовує фонд «Армія SOS». Офіцер мав нагоду перевірити, як функціонують запрограмовані ними планшети для пошуку й наведення цілі артилерійськими установками. Дуже гарна штука, яка не поступається натовським зразкам. Зауважує, що в Україні достатньо тямущих людей, здатних поліпшити якість армії власним розумом і вміннями. Насамперед слід зосередитися на озброєнні, більшість із якого, ніде правди діти, застаріло. Приміром, у світових арміях, щоб артилерист виконав постріл, потрібно 30 секунд, то атовцям — 3 хвилини, хоч у критичній ситуації вистачало й двох із половиною. Але зробити це не так просто, адже вага заряду зі снарядом — понад 80 кілограмів.
У найтяжчі моменти (а вони були) допомагало спілкування з найріднішими людьми й колегами. Вони не лише морально підтримували, а й плели маскувальні сітки, передавали буржуйки військовослужбовцям його бригади, яка тоді дислокувалася на Донеччині. Для Сергія Кривенка бойові дії вже у минулому. Однак війна триває. І єдине, чого він прагне, — аби швидше повернулися з передової його побратими і настав такий жаданий мир.
Ольга ДРОЗД
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+