Доля десятків тисяч польських офіцерів, захоплених у полон Червоною армією під час так званого визвольного походу до Західної України і Західної Білорусії, тривалий час залишалась таємницею. Не дивно, що після вимушеного визнання СРСР емігрантського уряду Польщі його керівник генерал Сікорський у ході зустрічі зі Сталіним прямо запитав про це. У відповідь пролунало: «Вони втекли!» Спантеличені члени делегації почали з’ясовувати, куди саме, і почули від вусатого вождя: «Ну, в Маньчжурію».
Насправді Сталін чудово знав, що 21 857 військовополонених польських офіцерів, чимало з яких були етнічними українцями, розстріляли навесні 1940 року з метою «розвантаження» тюрем і концтаборів. Відповідне рішення ухвалили 5 березня на засіданні Політбюро ЦК ВКП(б).
Правда розкрилась 13 квітня 1943 року, коли берлінське радіо повідомило світові про виявлені у лісі під Катинню масові поховання польських офіцерів та звинуватило СРСР у вбивстві військовополонених. Вже 21 квітня Сталін у листі до президента США Рузвельта назвав це «кампанією брехні» та переконував у непричетності радянської сторони до розстрілу, нібито вчиненого німецькими фашистами.
Для ексгумації тіл гітлерівці створили слідчу комісію, для участі в якій запросили як фахівців із союзних Третьому рейху країн і нейтральної Швейцарії, так і представників Міжнародного Червоного Хреста. Однак останні вимушені були відмовитись, бо СРСР категорично заборонив цій організації брати участь у розслідуванні на своїй ще окупованій гітлерівцями території. Хоча, як очевидно кожному, радянська сторона у випадку своєї непричетності до злочину першою мала би бути зацікавленою у залученні представників Міжнародного Червоного Хреста до ексгумації «жертв фашизму».
Спростувати висновки німецьких фахівців, які вину за вбивство поляків поклали на СРСР, Сталін спробував після визволення територій під Катинню. Створену 12 січня 1944 року «Спеціальну комісію із встановлення і розслідування обставин розстрілу німецько-фашистськими загарбниками в Катинському лісі військовополонених польських офіцерів», назва якої не залишала сумнівів щодо майбутніх «висновків», очолив академік-медик Микола Бурденко.
Варто нагадати, що Смоленськ, за два десятки кілометрів від якого розташовані катинські поховання, Червона армія визволила ще 25 вересня 1943 року. Впродовж кількох місяців спецгрупа під командуванням генерала держбезпеки Леоніда Райхмана старанно готувала лжесвідків та фальсифікувала речові докази, якими із готовністю скористались члени комісії Бурденка. Однак в оприлюднений радянською стороною висновок не повірили навіть союзні СРСР англійці й американці, які наполягли на виключенні звинувачень у катинському розстрілі з матеріалів Нюрнберзького процесу над лідерами Третього рейху.
Нині у путінській Росії знову перекладають вину за злочин у Катині на «фашистів». Головним аргументом є те, що розстріли у Катині проводились із німецьких пістолетів. Мовляв, це красномовно засвідчує, ким вчинені масові вбивства. Насправді СРСР після підписання пакту Молотова—Ріббентропа почав закуповувати зброю у нового союзника. Німецькі «вальтери», на відміну від радянських пістолетів із сильною віддачею, виявились найбільш придатними для щоденного виконання двох — трьох сотень убивств одним і тим самим катом-чекістом.
Ми в Google+