В Ірпінському історико-краєзнавчому музеї відбулася презентація роману «Характерник» лікаря і письменника Антона Попова, що вийшла у київському видавництві «Евіта». Книжка присвячена дідові автора — засновникові Київської гомеопатичної школи Дем’яну Попову, який жив в Ірпені.

Характерник — це «відун, цілитель, духовний наставник у Запорозькій Січі», який займався і лікуванням поранених козаків, їхньою психологічною і фізичною підготовкою. Згідно з українською міфологією, такі люди володіли магічними здібностями. Батько Дем’яна Попова був саме з козаків, а представники родини Попових-Поповичів відзначалися лікарським хистом.

Роман «Характерник» – це документальний твір, заснований на даних із сімейного архіву і написаний онуком головного героя, що теж став лікарем-гомеопатом. Це вже не перша книжка Антона Попова. Він видав кілька з гомеопатії, зокрема «У медичному задзеркаллі», вірші.

Успішний хірург Дем’ян Попов з 1935 року через брак традиційних ліків зайнявся гомеопатією. Попри заборони та утиски, він мав приватну практику, став лікарем і товаришем відомих київських митців. Зокрема художників Григорія Світлицького, скульптора Івана Кавалерідзе, режисера Костянтина Хохлова, акторів Юрія Лаврова і Марії Капніст та інших. Головний герой дивом не опиняється у сталінських та німецьких концтаборах, дивом виживає після важкого поранення і продовжує працювати в Києві під час окупації. Коли головний герой роману був батальйонним хірургом, він отримав пропозицію як лікар супроводжувати командирських дружин літаком до Москви. Але відмовився. «Коли у 1986-му сталася аварія на ЧАЕС і ми хотіли вивезти батька з Києва, він також не поїхав нікуди. Сказав, що не може залишити пацієнтів», — розповіла «Урядовому кур’єру» його донька, заслужений лікар України Тетяна Попова.

Вона також є однією з героїнь цього роману. Батько став для неї головним учителем, хоча ніколи її по-справжньому не вчив. Просто дозволяв спостерігати за своєю роботою і говорив, що «бачить тільки той, хто має зір внутрішній».

Дем’ян Попов був прогресивною людиною. Підтримував шістдесятників. Любив усе красиве: колекціонував порцеляну, захоплювався архітектурою. Мав чудовий естетичний смак і почуття прекрасного, за що іноді потерпав. На своїй дачі в Ірпені побудував фонтан, а на присадибній ділянці розгулювали подаровані одним із пацієнтів павичі. Тоді в одному з київських часописів з’явилася критична стаття про те, що в радянському соціалістичному суспільстві є люди, які дозволяють собі таке «барство», живуть, як пани, і мають навіть фонтани і павичів.

«Дякуючи медичному фахові вижив я при всіх режимах. Усі хворіють: партійні чи безпартійні. Всім однаково болить. Той, хто не цінує звичайну терапію та хірургію, не здатний іти вперед до гомеопатичного мислення», — казав Дем’ян Попов.

Книжка читається легко завдяки гострому пригодницькому сюжету, заснованому на реальних подіях 1758—2000 років, і тому обов’язково знайде свого читача.

Вікторія КОВАЛЬОВА
для "Урядового кур'єра"