Павло ЛАРІОНОВ
для «Урядового кур’єра»

Не так давно країна відзначала дві знакові дати — 70-річчя Національного заслуженого академічного українського народного хору імені Григорія Верьовки та 80-річний ювілей його художнього керівника і головного диригента Героя України Анатолія Авдієвського. Не пройшла непомітною і презентація книжки заслуженого журналіста України Володимира Корнійчука «Маестро Анатолій Авдієвський. Портрет хору з мозаїки».      

Упевнений, читач із перших його сторінок порине в життєпис всесвітньо знаного творчого колективу. З численних спогадів артистів, які в різний час працювали (а хто й нині працює) в хорі, з відгуків відомих вітчизняних і закордонних мистецтвознавців, широкого кола шанувальників українського мелосу у книжці вимальовується багатогранний портрет і самого Анатолія Авдієвського, й очолюваного ним упродовж півстоліття колективу співаків і танцюристів.

Зоря таланту Анатолія Авдієвського почала сходити наприкінці 1950-х років, коли після закінчення Одеської консерваторії він став засновником Поліського ансамблю пісні і танцю «Льонок». Колектив з обласного центру за короткий час зажив широкої популярності в Україні та закордонні. Народні пісні «Ой чий то кінь стоїть», «Цвіте терен», «По садочку ходжу» тощо звучали повсюдно. Додав собі слави Маестро й на посаді художнього керівника і головного диригента Черкаського народного хору. Тож коли  1964 року відлетів у вічний вирій Григорій Верьовка, найбільшу підтримку у мистецьких колах одержала кандидатура Анатолія Авдієвського.

У репертуарі творчого колективу нині понад півтори тисячі аранжувань і музичних обробок українських народних пісень, музичних та пісенних творів народів світу. Національний хор імені Григорія Верьовки став брендом  України у найвіддаленіших куточках земної кулі.

В одному з розділів книжки подаються численні відгуки світової преси на виступи хору: «Протягом усього концерту ми немов присутні на українському народному святі»,— «Ніс-Матен», Монако. «Жоден дипломат, жодна політична місія не спроможна зробити того, що робить мистецтво.  Адже де, як не в пісні, до краю розкривається душа народу», — «ЛепетіВаруа Ля Марсельєз», Франція.

У книжці наводиться чимало цікавих фактів. Серед них і такий. У Мінкультури СРСР виникла ідея створити видовищний спектакль на народній основі, який поєднував би хорове, музичне та балетне дійство. Цю місію було покладено на колектив хору імені Григорія Верьовки. Анатолій Авдієвський, балетмейстер А. Шекера і художник Є. Лисик обрали для цього фольк-оперу-балет класика української музики Євгена Станковича «Цвіт папороті». Але після закритого перегляду партійні функціонери виставу заборонили через «яскраво виражені прояви українського націоналізму». Лише 13 грудня 2003 року вистава ожила. Глядачі вітали її стоячи зливою оплесків.

Неможливо в газетній рецензії кількома реченнями переповісти зміст кількасот цікавих новел-мозаїк, з яких Володимир Корнійчук створив об’ємний портрет славетного хору і його художнього керівника. А ще книга-життєпис проілюстрована численними світлинами. Осібне слово подяки слід висловити за цей чудовий подарунок колективу видавництва «Криниця».