ВИСТАВКА. Сивого дідуся я зустрів у Черкаському обласному краєзнавчому музеї на виставці старих годинників. Леонід Павлович охоче пояснив, що теж приніс сюди свого годинника. Хоч і дорогий він йому як пам’ять про батька, який об’їздив з цим кишеньковим хронометром півсвіту, однак нехай і люди побачать, які раніше часоміри робили. Адже й досі йде! І час показує точно.

Із понад сотні раритетів, виставлених у музеї, яких тільки не побачиш! Тут і наручні, й настінні, й настільні, із гирями й зозулями, з боєм і мелодійним дзвоном… Як розповіла завідувачка відділом етнографії Черкаського обласного краєзнавчого музею Вікторія Литовка, люди охоче відгукуються на пропозицію поділитися раритетами й приносять зі своїх сховищ годинники — свідків минулих епох, великих і визначних подій, супутників і друзів людей, які вже пішли від нас.

Що вони бачили? Які миттєвості пережили разом зі своїми господарями? Про це обов’язково подумаєш, потрапивши в царство часу, де на всі голоси видзвонюють його хранителі.

Особливо цінним експонатом співробітники музею вважають куранти, передані з музею КП «Черкасиелектротранс». Колись, як розповів колишній директор підприємства Анатолій Герасименко, це був так званий еталонний годинник підприємства, за яким звіряли всі інші. Саме за цим годинником о п’ятій ранку розпочинали рух міські тролейбуси. Зараз йому на зміну прийшли сучасні хронометри, але куранти й досі справно відбивають час, ніби закликають нове покоління не забувати про його неминучий плин і поспішати жити.