Малий Тарасик не раз зачаровано спостерігав за широким помахом крил величезного вітряка. У тодішній Керелівці їх був не один десяток. Але цей, на околиці, виокремлювався могутністю, гордим виглядом. Він зачіплювався крилами за хмари, немов хотів злетіти, і малому Шевченкові хотілося допомогти йому. Час, люди і природні явища не вберегли вітряків. Проте один, той, що між Шевченковим і Будищем Звенигородського району на Черкащині, залишився. Великою мірою завдяки стараннями місцевих лісівників. Кажуть, йому вже 200 років. А, може, й більше.
Навесні цього року негода пошкодила два крила. Звенигородські лісівники відремонтували їх, реставрували двоє інших. І тепер вітряк, як і колись, знову весело махає крилами, вселяючи впевненість у завтрашньому дні.
Як стверджують працівники Національного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка», цей вітряк — надзвичайно важлива історична пам’ятка, яка наближає нас до часів життя Тараса Шевченка. До того ж, лісівники далеко не вперше допомагають відновлювати та зберігати пам’ятки культури, за що їм особлива вдячність.
Недавно колектив державного підприємства «Звенигородське лісове господарство» на чолі з директором Анатолієм Проценком отримав подяку від керівництва району за державницьку позицію й активну участь у житті й розбудові району.
Ми в Google+