ПОЛЕМІКА

Підтримка знакових фігур не має обмежуватися наведенням на них «хрестоматійного глянцю»
 

Відомий герой одного з найдовших телевізійних серіалів розділив українську багатомільйонну глядацьку аудиторію навпіл. Точніше сказати, на дві частини, одна з яких (за деякими коментарями та свідченнями) значно більша за іншу. А предмет суперечки - принциповіше не буває: симпатичний хлопець цей ваш доктор Хаус чи поганець, який плюнув у душу всього українства?

Гострий язик до України доведе

Патріотично налаштовані любителі «телетягнучки» разом відвернулися від свого кумира через одну, скажемо м’яко, екстранеординарну деталь. У серії восьмого сезону серіалу, знятій американським телеканалом Fox, наші глядачі раптом чітко помітили звичний для українця портрет Тараса Шевченка у смушковій шапці. А його господаркою виявилася наша землячка з Полтавщини, щоправда, з французько-російським іменем Домініка Петрова.

За сюжетом, який грає в серіалі роль ненабридливого фону і не більше, доктор Хаус одружується з українкою Петровою. А потім між іншим вішає портрет українського поета. І якби-то доктор Хаус, загалом не схильний до сентиментів та єлейних характеристик, сплеснув у долоні й видихнув «Боже, та це ж сам Тарас!», тоді наші професійні патріоти точно вписали б телегероя до своїх святців. Але лікар, в якого все зовні відбувається хаотично й спонтанно, раптом кидає репліку: «А твоя бабуся сексі!» Ось після цього випаду наші плакальники, ніби фанатично настроєні мусульманські радикали, піддали і серіал, і головного героя повній обструкції.

Але оскільки енергетика їхня квола, як корова на першому весняному пастівні, вони відбулися лінивими коментарями. Як ото, знаєте, гедзя відігнали у напівдрімотному стані: киш, чортова личина! «Та це ж образа національного кумира!» «Виливали бруд на голову Кобзаря, але щоб так!..»

Це реакція, так би мовити, нижчого ешелону охоронців чистоти та моралі. А вищий від тривожного сигналу «наших ображають» відмахнувся так само ліниво. Відомий науковець з академічного Інституту літератури навіть погрозу виголосив. Ось, мовляв, як підготую ноту вітчизняному МЗС про замах на пам’ять про українського кумира, то комусь мало не здасться. Бо якщо цей ваш міфічний доктор сповна розуму, то як міг на портреті переплутати чоловіка з жінкою? Він же фізіологіст, а отже, фізіономіст, хай йому грець! Тому нехай наші діячі закордоння пропісочать кого треба!

Чи буде так, як мовилося, малоймовірно. По-перше, з вітчизняного МЗС захисник кожного українського громадянина, хоч би в якому куточку світу він потерпав, не дуже надійний. По-друге, навіть якщо відомство зробило б рішучий випад проти осквернителів пам’яті про Кобзаря, то Григорі Хаусу спільно з актором Х’ю Лорі, який грає ексцентричного ескулапа, воно хіба що насипало б солі на неіснуючий хвіст.

Реклама, замішана на сарказмі

Більш урівноважені глядачі, тим паче ті, хто віддав серце улюбленому телегероєві беззастережно і назавжди, подивилися на кадри з полтавчанкою та портретом Кобзаря простіше. Працівники музейної справи з-поміж таких прямо сказали: братці, давненько вже щодо Тараса Григоровича такої потужної реклами не було. Адже всенький світ ці кадри побачив! Принаймні та його частина, яка захоплюється серіалом «Доктор Хаус». А вона вже кілька мільярдів складає.

Тож така популярність, на думку врівноваженої частини глядачів, дає змогу уславленому лікарю на певні ексцентричні вчинки. Тим паче, що Хаус полюбляє не лише вистрелити несподіваним для всіх діагнозом безнадійному хворому, а й вживати деякі фігури мови щось на зразок «сто років не бачились» чи «о, весь світ упаде до твоїх ніг!» Доктор-інтелектуал і справжній фізіономіст не міг не помітити в мужніх рисах Шевченка саме чоловіка, але відколов черговий номер. Тим самим привернувши увагу до дуже сумного дядечка на портреті. Дивись, мільйон-другий глядачів з усього світу заглянули до пошукових систем Інтернету, аби втамувати інтерес: а хто ж це такий?.. Тим більше, що Домініка як істинна, а не оплачувана фондами патріотка, реагує на репліку свого обранця так: «Це Тарас Шевченко - великий український поет».

Звісно, піни українських, даруйте, кар’єрних чистоплюїв пан Григорі, скоріше за все, не відчує. І те, що чиєсь обурення не дістанеться адресата, краще для тих, хто обурюється. Бо інакше можна наразитися на вбивчий сарказм та нищівні характеристики доктора. Адже колега про нього сказав: «Шеф не порушує правила — він їх ігнорує».

Чи читає молодь Кобзаря?

Автори серіалу, а пілотна його частина вийшла ще 2004 року, випукло показали свого героя. В чому глибинна суть Хауса? Правильно помічено. Ви як його пацієнт піддаватиметеся загрозливим тестам, він ризикуватиме вашим життям, він цинічно казатиме про ваші фантоми навколо власного стану, але в підсумку ви залишитеся живим-здоровим. Бо в цього лікаря (на жаль, до корінчиків волосся телевізійного) є фантастична здатність ставити точний діагноз за будь-яких умов. Тому-то кожна медична розповідь має щасливий кінець. А хіба комусь хочеться навпаки? Хай летальний результат, аби тільки лікар був культурним, передбачуваним і заспокійливо-снодійним? Не думаю.

Тому штатні наші «утримувачі» та «підсилювачі» національних символів, а тим паче ключового, програли якомусь там вигаданому лікарю, злому на язик. Програли разом зі своїми численними програмами підтримки та вивчення в середній школі, вечорами пам’яті та «круглими столами» на тему споминів. І лише тому дав їм фори доктор, що вітчизняними хранителями святинь так і не задіяні певні сучасні технології. Скажімо, осучаснення тієї чи іншої постаті минулого, її думок і прагнень.

А чи читає сьогодні молодь Тараса Шевченка? Чи сказали їй мудрі вчителі, що слово Кобзаря і досі пекуче й актуальне? Чи вже прийшов на суверенну землю «апостол правди і науки», яким марив поет? Чи захищені нині, комфортно почуваються праправнучки його Катерини? Чи достойно несуть голови сучасні українці на чужині чи так само перебувають у незавидному статусі «підніжок»?

Улюблений вислів доктора Хауса відомий: «Усі брешуть». Тож у цьому грішкові ми змушені запідозрити тих, кому піднімати роль та місце українських знакових фігур на роду написано. На жаль, нікому суворо запитати: а що ви, панове, впродовж двадцяти років зробили для цього самого підйому?!