Жінка-блискавка
ГЕРОЇ У СПІДНИЦЯХ. Дніпропетровська волонтерка, а тепер офіцер Збройних сил України Тетяна Ричкова робить можливе і неможливе, щоб ми щасливо жили в нашій країні
Наша нещодавня розмова з Тетяною була дуже короткою: «Я в Берліні. Говорити не можу. Буду після 10-го». Від серця відлягло. Подумалося: «Добре, що не на передовій».
Одного разу соцмережі облетіло відео, яке зняла її подруга, землячка і тезка Тетяна Губа, яка піклується про бійців (вона їх називає сонечками), вивозячи напівживих із-під обстрілів до польових госпіталів і потім далі — до цивільних лікарень. Жінки їдуть розбитими військовими дорогами, а попереду свистять кулі. Навкруги темно, ніч. А вони співають. Тетяна Губа тоді зізналася, що їй було дуже страшно.
А для Тані Ричкової це тепер звичайна робота. Жінка-блискавка. Сьогодні вона в зоні АТО, а завтра — на базі своєї улюбленої 25-ї бригади (25-та окрема Дніпропетровська повітряно-десантна бригада). А ще треба у 81-шу та 79-ту навідатися — там теж її чекають побратими. Щоправда, робота в Міністерстві оборони внесла корективи у волонтерську діяльність, якою вона займалася останній рік. Тетяна — офіцер Збройних сил України, помічник міністра оборони з реформування. Займається закупівлями для армії. Зізнається, що її графік — ні, не роботи, а життя! — став ще щільнішим. Вона майже не бачить рідних. Та сподівається, що одинадцятирічний син Тимур її зрозуміє, коли стане дорослим. Адже це все вона робить для нього. І впевнена, що й чоловік Вадим її теж зрозумів би…
Роздивляюся їхні сімейні фотографії, і перехоплює подих. Це ж завжди видно, коли обличчя у людей світяться! Коли люди закохані й розуміють одне одного без слів.
Вадим Ричков, нейрофізик за освітою, пішов на війну добровольцем. Зіткнувшись із фронтовими реаліями того часу, подружжя продало дачу, бізнес (у них із чоловіком була власна міні-пекарня), щоб допомагати тим, хто боронить українську землю. Але доля підготувала страшне випробування Тетяні — торік 17 серпня комбат Вадим Ричков загинув у бою. Напередодні зазнав осколкових поранень, у шпиталь їхати відмовився. Ховала його вся 25-та Дніпропетровська повітряно-десантна бригада. Нагороду за чоловіка — медаль «За воїнську доблесть» отримала Тетяна. Посмертно йому присвоїли і чергове звання капітана.
Що зробила вона після смерті чоловіка? Не впала у відчай, бо знала, що без допомоги там, на сході, воювати дуже важко, майже на межі людських можливостей. Ось і винесла Тетяна з дому все, що можна було, продала навіть материне майно. Але й ці гроші закінчилися дуже швидко. Тоді вона почала збирати їх через соцмережі. Усе йшло на допомогу бійцям у зоні АТО. За кілька місяців Тетяна Ричкова зібрала понад мільйон гривень. Їздила з тилу на передову, не знаючи ні страху, ні втоми. Хлопці назвали її Таня-перевізниця, бо розбитими дорогами, ризикуючи життям, вона і вдень і вночі доправляла найнеобхідніше туди, де чекали на допомогу, зокрема й у донецький аеропорт, до «кіборгів».
У січні цього року ЗМІ так званої ДНР виписали Ричковій діагноз: «Она тихо сходит с ума». У зв’язку з цим мені чомусь згадалася свята Ксенія Петербурзька, яка після смерті чоловіка вдягла його речі і стала блаженною. Вона збирала гроші для бідних, зцілювала, творила чудеса. Про її подвиги складають легенди й досі. І якщо так, то блаженна — це про Таню, про її справи, її подвиг...
Ми звикли бачити Тетяну Ричкову у військовому строї або у джинсах та бейсболці. І раптом у передачі «Хоробрі серця» ми побачили її в сукні. Таку тендітну, жіночну, що навіть не вірилося, що ця красуня невтомно тягне на собі стільки справ. А потім її діяльність оцінили, і нагороди посипалися як із рога достатку. Орден Княгині Ольги за внесок у зміцнення обороноздатності та бойового духу української армії вручив їй у Дніпропетровську заступник голови Дніпропетровської ОДА Геннадій Корбан. Журнал «Фокус» включив її в рейтинг «100 найвпливовіших жінок України». А тепер вона претендує на міжнародну премію TOYP of the World 2015, яку свого часу отримали Джон Кеннеді, Елвіс Преслі та Білл Клінтон. Уперше за 76 років історії цієї нагороди в різних номінаціях буде представлена Україна.
На церемонію у Київ вона не поїхала — не змогла. 28 лютого Таня втратила трьох побратимів з 81-ї бригади, ще четверо зазнали поранень, тож вона залишилася з хлопцями, яким була вкрай потрібна її підтримка. Вона ще не знає, чи поїде в Японію. А ось журі міжнародної премії віддало їй перемогу в номінації «Волонтерство», лише переглянувши відеоролик, відзнятий друзями: «Один день з життя волонтера».
Я пригадала одну з наших розмов, коли запитала її про мету. Вона сказала: «Моя головна мета? Бути щасливою. І щоб дитина моя теж була щасливою. Щоб закінчився весь цей жах і ми спокійно могли жити в нашій країні. Бо я нікуди звідси їхати не збираюся. І я все зроблю для цього».
Тетяна ВАЛІГУРСЬКА
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+