Заплановане будівництво в Карпатах малих і міні-гідроелектростанцій наразилося на спротив частини екологів і громадських активістів. Якщо немає повної та неупередженої інформації про вплив станцій на довкілля, громади не дозволяють спорудження цих об’єктів поблизу їхніх населених пунктів. Чи вигідно мати під боком гідростанції, чи шкідливі вони, кореспондент «УК» з’ясовував у гірській частині Італії — Південному Тіролі.
Тут усе інакше
Ця провінція, що має автономний статус у складі Італії, починається одразу ж за Австрійською Республікою. Майже на самому кордоні на австрійському боці розміщений знаменитий Інсбрук — місто зимових Олімпіад 1964 та 1976 років, столиця федеральної землі Тіроль.
Італійський регіон Південний Тіроль має з австрійською землею спільні історичні корені, популярний серед туристів і спортсменів. До засніжених вершин у Альпах, смарагдових трав’яних килимів у долинах приїжджають сотні тисяч гостей.
Південний Тіроль дуже нагадує Закарпаття. Гірський рельєф густо помережаний річками. Живописні краєвиди, доглянуті садиби… Можна було б говорити й про іншу схожість. Водночас є і розбіжності — стан доріг, транспортних комунікацій, чистота і благоустрій населених пунктів у тірольців ліпші, ніж у закарпатців.
— Тут усе по-іншому, ніж у нас і у вас, — розповідала нам, журналістам, спритна і говірка офіціантка Крістіна. Вона народилася і виросла в Молдові, а ось уже два роки живе в Італії. — У цих верхотурах (готель розміщений на висоті 1150 метрів) є такі самі зручності, як і в низині. Зв’язок надійний, до всіх сіл, навіть маленьких хутірців регулярно курсують автобуси. Безробітних значно менше, ніж в інших провінціях Італії.
Високим рівнем комфорту нині мало кого здивуєш. Як кажуть, були б гроші… Але тірольська земля затаїла в собі такі дива, про які ми раніше й не здогадувалися. Стосувалися вони не комфорту, не природних і архітектурних красот, а… енергетики.
Себе забезпечують, та ще й заробляють
Під’їжджаємо до першого із запланованих для огляду об’єктів — розташованої поміж гір міні-гідроелектростанції. Спускаємося до невеликого, проте шумливого потічка, на якому — майже непомітна здалеку гребля. Вона забезпечує відбір води для роботи ГЕС. Важливо уточнити: станція розташована в іншому місці — за горою, крізь яку пробито тунель. Вода потрапляє до місця, розташованого на 126 метрів нижче, ніж рівень греблі, по трубі і, падаючи з шаленою швидкістю, крутить турбіни.
Ця станція в селі Ріданна розрахована на потреби 75 дворогосподарств, при цьому її водозабір у річці практично непомітний. Зовнішніх ознак негативного впливу на довкілля не спостерігаємо. Яким рельєф і сам потічок були до гратчастої конструкції греблі, такими залишаються і після неї.
Згадалося про Теребле-Ріцьку ГЕС, яку за проектом чеських інженерів збудували 1956 року в Закарпатті. Вона й тепер крутить турбіни, окупила затрати на спорудження, стверджують знавці, у 300 разів! Але це — приємний виняток із правила, бо майже вся енергія закарпатських річок нині пропадає безслідно, не дає користі для господарства.
У краї за Карпатами на річках виробляють усього 7% електроенергії від загальних потреб у цьому її виді. Для порівняння: Південний Тіроль, який за площею менший майже вдвічі, ніж Закарпаття (7,4 тисячі квадратних кілометрів проти 12,8 тисячі), забезпечує себе енергією власного виробництва на 177%! Себто більше половини виробленої в себе «річкової» енергії південнотірольці продають за межі регіону. На водних артеріях діють понад тисяча гідроелектростанцій, десятки з яких експлуатують понад століття.
— У 30—40-х роках минулого століття, коли масове будівництво ГЕС лише набирало обертів, жителі цього регіону Італії також різко виступали проти гідроелектрифікації, — розповів наш провідник Андрій Ганзел. — Нині люди ставляться до цих станцій лише позитивно й не вимагають для себе якихось преференцій. Достатньо сплати податків, додаткових робочих місць і орендної плати за землю.
Запропонували інноваційний проект
Найбільша з чотирьох ГЕС, які ми відвідали в Південному Тіролі, має потужність 20 700 кВт, виробляє понад 100 мільйонів кВт/год. електроенергії на рік. Її власник Гельмут Фраснеллі розповідає: «Маємо два великі водозабори (на висоті 1200—1300 метрів над рівнем моря!) та два малі. До турбін ведуть дві пробурені вертикальні шахти й тунель, видовбані у гранітній горі. Раніше ці труби проходили поверхнею.
— Труби з товщиною металу чотири міліметри пролягали через населений пункт і могли будь-якої миті прорватися, бо високим був тиск, — продовжує Фраснеллі. — Коли станція відпрацювала ресурс (75 років), був оголошений тендер на її реконструкцію. Ми виграли його у п’яти державних компаній, запропонувавши інноваційний проект. Зокрема, ми проклали труби під землю, зберегли привабливість рельєфу. До того ж завдяки тунелю збільшили перепад висот між рівнем водозабору та станцією до 626 метрів. Це дало змогу, зменшивши обсяг води, отримувати на чверть більше електроенергії, ніж раніше.
Офіційне відкриття цієї ГЕС відбулося нещодавно — в жовтні, ще й фарба не всюди висохла. Інвестор вклав 28 мільйонів євро. Окупиться станція нескоро, адже зелені тарифи в Італії поступово знижуються. Втім, у цій країні проекти з окупністю понад 30 років — річ звична, а ті, що вкладаються у 15-річний термін, — вважаються високорентабельними. Це — ще одна з італійських особливостей, привід поміркувати про бізнес «по-їхньому».
«Не вірив, доки не побачив»
Саме такими словами переповідав свої враження від побаченого сільський голова села Лопухів, що в Тячівському районі на Закарпатті. Він із цікавістю оглядав усі конструкції, механізми. Серед них — рибохід, який забезпечує вільну міграцію риби.
— У нас ідеться про зведення аж трьох малих ГЕС, — каже Михайло Фіцай. — На одну з них, яка відтворюється на місці колишньої, що діяла наприкінці 1950-х років, громада вже дала згод.у, на дві не погоджується. Проте тепер після побаченого в Південному Тіролі я матиму чіткі аргументи, що шкода від роботи малих ГЕС перебільшена. Принаймні, я бачу великий позитив для громади: це і благоустрій території, і надійне забезпечення електроенергією.
— Я побачив, якими станції можуть бути — невеликими, займати мінімум площі і не шкодити довкіллю, — підкреслює він.
Без пільг, але з вигодою
Тірольська «казка» перевернула уявлення сільського голови про малу гідроенергетику. Відтак першою закарпатською «ластівкою», зведеною за нових інвестиційних умов, може стане міні-ГЕС у Лопуховому. Вона спроектована південнотірольськими фахівцями.
Щоб не втомлювати читачів подробицями, зауважу, що на всіх відвіданих станціях труби з водою сховані під землю, береги акуратно укріплені — не бетонними плитами чи щебенем із сіткою, а каменюками, взятими з води. Це дає змогу мінімізувати вплив на довкілля при будівництві (зайві вантажівки не нищать берег), до того ж ГЕС краще вписуються в ландшафт.
Ось будівля станції сховалася в невеличкій гірці: видніється лише фасад, саму ж споруду видно лише зблизька, краєвиду вона не псує. Оператор усього один, може наглядати за процесом дистанційно. У випадку нештатної ситуації міні-ГЕС відключиться самостійно.
Ще одна особливість: в Італії ГЕС можна зводити навіть у заповідниках. Щоправда, вимоги щодо втручання в довкілля там суворіші. Весь процес контролює еколог, і він відповідає, щоб ландшафт після завершення робіт набув природного вигляду й жоден вид флори чи фауни не постраждав. Завдяки цьому біля гідроелектростанцій — чисті річки й береги, є рибоходи.
Міні-ГЕС у південному Тіролі — переважно приватні. Цінових пільг місцевому населенню не надають. Як сприймають ці об’єкти його земляки, пояснив Крістоф Пруггер — бургомістр містечка Ріо-ді-Пустерія.
— У нашому містечку з трьома тисячами населення працюють дві міні-гідростанції й одна більшої потужності, — сказав пан Пруггер. — Люди не виступають проти їхньої роботи, бо й нема причини: не бачать жодних негативів. Крім того, у місцевий бюджет надходить свіжа копійка.
До речі, співвласником однієї з гідроелектростанцій на території Ріо-ді-Пустерії є місцева громада. Саме через це місцеві жителі отримують електроенергію трохи дешевше. Знижка лімітована: якщо використав понад 150 кВт/год. на місяць — плати за повним тарифом.
Чисті водотоки
Зведення міні-станцій на річках зобов’язує більш відповідально ставитися до чистоти водотоків. Ніде ми не побачили викинуті в річку поліетиленові пляшки чи кульки. Хотілося б, щоб так було і на закарпатських річках.
І самі гідроспоруди сприяють очищенню річки. Це діє так: решітки затримують сміття й опале листя. Щойно воно назбирається в окремі канавки на механізмі, заглибленому в воду, як автоматизований невеликий екскаватор починає вигрібати відфільтровану масу і складати у вантажівку, розташовану поряд. Після цього «улов» вивозять у відведене місце. Цікаво, що і в тій масі жодної пляшки чи кулька ми не побачили. Так працювати і легше, і приємніше.
Дорогою додому намагалися зрозуміти аргументи опонентів малої гідроенергетики у нашому Закарпатті. Беручи до уваги той досвід, який накопичили італійські енергетики і природоохоронці, розуміємо: вагомих козирів у «борців» із малими і міні-ГЕС практично не залишається. Ось лише б використати той досвід без перекручень і не заощаджувати там, де цього не можна робити. Італійці ж бо уміють рахувати гроші не гірше, ніж ми.
КОМЕНТАР
Інвестори не забаряться
Степан ПОП,
доктор фізико-математичних наук,
професор, декан географічного факультету
Ужгородського національного університету:
— На території Закарпаття зосереджено чверть річкового стоку водних артерій всієї України. Гірські річки краю несуть енергію, еквівалентну 10,2 мільярда кВт/год. на рік. Хоч економічно доцільно використовувати тільки 4,5 мільярда кВт/год. Водночас це вдвічі перевищує потреби господарств області в електричній енергії.
Головне завдання при освоєнні гідроенергетичного потенціалу — не допускати згубного впливу на довкілля. Зважаючи на те, що малі й міні-ГЕС завдають йому найменшої шкоди, їх спорудження має відбуватися щонайперше.
За конструктивним рішенням дериваційні станції серед малих ГЕС найбезпечніші. Вони мають кілька переваг: завдають мінімальної шкоди ландшафту та біорізноманіттю; потребують менших, ніж інші, інвестицій; дозвільні документи для їх спорудження можна отримати значно швидше. Ще важливо: у цих станцій значно менший період окупності капіталовкладень.
Протягом року до Закарпаття з-за меж спрямовується майже 2,6 мільярда кВт/год. електроенергії, однак реально воно споживає лише 2,1 мільярда. Різниця в півмільярда — технологічні втрати (внаслідок транспортування за кількасот кілометрів тощо). За них споживачі також змушені платити.
Не маю жодних сумнівів, що малу гідроенергетику слід активно розбудовувати. Це безпека краю та важливий крок до його енергетичної самодостатності. Закордонні інвестиції у малі й міні-ГЕС можуть бути значними. У розвинених країнах Європи вільного простору для спорудження цих станцій майже не залишилося, а у нас виробничі та проектні потужності чималі. Вітчизняні інвестори, переконаний, теж не забаряться.
Ми в Google+