Павло КОВТОНЮК:«Наступного року медичне страхування має з’явитися в первинній ланці»
Упровадження медичного страхування — вічна тема для української системи охорони здоров’я. Навіть важко пригадати, скільки законопроектів щодо впровадження медстрахування запропоновано. Протягом 20 років, попри безліч дискусій, обговорень і обіцянок, що «вже ось-ось», воно в Україні так і не народилося. Зокрема учасники цього процесу ніяк не домовляться, хто управлятиме фондом, який акумулюватиме страхові гроші та на основі яких алгоритмів їх розподілятимуть.
Невдовзі після свого приходу в МОЗ у складі команди Уляни Супрун її заступник Павло Ковтонюк анонсував запровадження медстрахування з наступного року. В розмові з «УК» він розповів, як МОЗ намагатиметься зрушити питання з мертвої точки, на чию підтримку розраховує та чому відмовилося від лобіювання законопроектів на цю тему.
— Пане Павле, яким шляхом підете ви і чому вважаєте, що саме він спрацює?
— За 25 років ми мали 21 законо проект, який пропонував упровадження медичного страхування. З огляду на те що за цей час справа так і не зрушилася, ми зрозуміли, що йти тим самим шляхом — писати законопроект і намагатися його просунути — недоцільно. Ще один спосіб — почати довгий проект підготовки системи до запровадження страхування. Так намагалися йти під час пілотних проектів 2010—2014 років: підготувати систему, а згодом запровадити страхування. Ми вирішили, що ним також не підемо.
— Чому?
— Це нереалістично в нашому політичному контексті. Швидко провести у Верховній Раді закон, хай яким потрібним і правильним він буде, неможливо. А довгу підготовку системи, що загалом теоретично правильно, нереально провести через коротке політичне життя всіх гравців — як у парламенті, так і в міністерстві. Ми спиралися на попередній досвід і водночас запропонували практичний план, скажімо так, інституційного створення страхової моделі та його поступового розгортання протягом трьох років. В обмеженому обсязі вона почне діяти з наступного року.
— На що поширюватиметься цей обмежений обсяг? І що важливо зробити, щоб цей план, на відміну від попередніх спроб, був успішним?
— Обмежений обсяг — це первинна ланка, зміни в якій почнуться 2017 року. Потім ми поширимо їх на вторинну й третинну ланки й так до кінця 2019-го переведемо на страхові засади всю медицину.
Загалом будь-яка страхова модель складається із трьох елементів: того, як збирають кошти, хто їх у себе акумулює і як витрачають. Ми помітили, що всі законопроекти зосереджені довкола перших двох пунктів. Тобто який додатковий податок вводитимуть, хто платитиме страхові внески, скільки віддаватиме роботодавець, скільки пацієнт, яким буде страховий фонд і хто ним керуватиме тощо. Ми зосередились на іншому — тому, як витрачатимуть ці кошти. Принцип їх збирання не змінюватиметься: спеціального фонду не створюватимуть, гроші, як і нині, акумулюватимуть у держбюджеті.
Найпроблемніша, на наш погляд, третя складова, бо кошти витрачають як у радянські часи й розпорошують на утримання лікарень та поліклінік. Ми плануємо, що гроші з бюджету використовуватимуть на засадах роботи страхової системи, тобто вони йтимуть на покриття страхових випадків. Ми визначимо гарантований обсяг медичних послуг, які зможемо гарантувати людям, і переходимо з медичними закладами або приватними лікарями на контракти з надання медичної допомоги. І держава платитиме їм за надані послуги.
Загалом повний гарантований обсяг медичних послуг буде визначено за три роки. Так отримаємо страхову модель медицини, у якій замість додаткових внесків — просто загальні податки, замість страхового фонду — бюджет, але ці кошти за страховим принципом покривають медичні послуги.
Починаємо з первинної ланки, бо незалежно від того, що ввійде в гарантований обсяг медичної допомоги, первинка в ньому буде в будь-якому разі й її має забезпечувати держава на 100%.
— Пане Павле, наведіть, будь ласка, приклад, як працюватиме система вже наступного року.
— Кожна родина повинна обрати, до якого лікаря первинної ланки (педіатра, терапевта, сімейного) вона ходитиме, й укласти з ним відповідну угоду. Це перший важливий крок. Відтак держава укладає договір з лікарем або з поліклінікою, де він працює, і платить гроші на підставі укладених угод, тобто за кожну людину. Це і є втілення того принципу, коли кошти ходитимуть за пацієнтом.
Водночас ми розробляємо гарантований обсяг послуг, щоб людина знала, що, коли вона укладає угоду з лікарем, держава забезпечує певний перелік послуг. Цей стандарт зі зрозумілими і лікареві, й пацієнтові правилами та обов’язками ухвалює МОЗ.
Стандарт вже розроблено, але маємо його добре переглянути й узгодити з тією сумою коштів, яку ми передбачили, щоб він був стовідсотково гарантований і реальний. За проектом, який підготував Мінфін, бюджет галузі становитиме 59,7 мільярда гривень, тобто трохи більше, ніж передбачено на цей рік. Це приблизно 2,5% ВВП та 7,7% державного бюджету. Ще майже 17 мільярдів, за прогнозом, профінансує місцева влада зі своїх бюджетів.
Вирішувати, скільки саме буде передбачено під первинну ланку, — прерогатива МОЗ. Ми плануємо зарезервувати 21% коштів, що МОЗ спрямовує до регіонів, тобто приблизно 10 мільярдів. Потім визначимо тарифи, укладемо контракти, й заробітна платня лікаря залежатиме від кількості його пацієнтів. Вікно відчинене для всіх: і для державних, і для приватних медичних установ, якщо останні будуть згодні працювати за визначеними тарифами.
— Реформа охорони здоров’я — це великі зміни, і щоб їх здійснити, волі й старань тільки МОЗ буде замало. На чию підтримку розраховуєте? Зокрема з огляду на те, що вже понад рік є велика перешкода — брак конструктивного діалогу між МОЗ та профільним парламентським комітетом.
— Ця реформа радикально змінює принципи фінансування системи, тому потрібна буде підтримка всіх можливих стейкхолдерів, починаючи від Прем’єр-міністра. Воля Прем’єра є, ми розмовляли з ним уже не раз. Це дуже тішить. Немає жодної країни, де таку велику реформу зробило б одне міністерство. Реформа в медицині — одна з найскладніших. Підтримкою Прем’єра ми вже заручилися, план на наступні кілька тижнів — зустрічі із фракціями. Або ми зробимо цю реформу спільно, або вона не вдасться.
Багато залежить від парламенту, оскільки потрібні серйозні зміни до закону про основи законодавства в охороні здоров’я, що дасть змогу всім постачальникам медичних послуг на рівних умовах брати участь у контрактах із державою. Маю на увазі приватні лікарські практики, оскільки нам дуже вигідно, щоб вони якомога активніше брали участь у цьому. На сьогодні вони перебувають в обмежених умовах через закон, який передбачає, що первинну медичну допомогу надають тільки центри первинної медико-санітарної допомоги й відповідно через них проходять усі кошти. Але найкраще, коли гроші спрямовують відразу туди, куди ходить пацієнт. Що менше посередників, то ліпше.
Потрібні зміни до бюджетного законодавства та деяких постанов Кабінету Міністрів, щоб уможливити контрактні стосунки між пацієнтом і лікарем та принципову зміну оплати роботи лікаря. Стосунки з комітетом ми щойно почали вибудовувати й дуже сподіваємося на їхню підтримку.
— Чи є якісь конкретні терміни, коли ця страхова система запрацює?
— Наша мета — щоб наступного року вона вже відбулася на первинній ланці. Конкретних місяців не називатиму, бо операційний план команда МОЗ ще розробляє.
— Нещодавно Комітет Верховної Ради з питань соцполітики розглянув три чергові законопроекти, що пропонують запровадження медстрахування, й вирішив рекомендувати до ухвали за основу №4981. Він передбачає, що збиратимуть та акумулюватимуть страхові внески приватні страхові компанії. Страхові внески за тих, хто працює, платитиме роботодавець, за тих, хто не працює, — місцеві адміністрації. Приватні підприємці та, наприклад, люди творчих професій платитимуть за страховку самі або матимуть право відмовитися від неї. Яка позиція МОЗ із цього приводу?
— У світі лише 5 високорозвинених країн, у яких приватне медичне страхування має частку понад 20% у загальних витратах на охорону здоров’я. Хоч модель із приватними страховими компаніями на вигляд приваблива, доказів, що вона ефективніша, немає. Аргумент на користь законопроекту, який пропонує Мінсоцполітики, — нібито конкуренція. Але й ми, й міжнародні експертні інституції впевнені, що конкуренція має бути на рівні постачальників медичної допомоги, тобто лікарень, а не на рівні тих, хто страхує людей. Серед ризиків упровадження приватного медичного страхування — своєрідна негативна селекція, коли приватні страхові компанії обиратимуть собі здорових пацієнтів, і зростання адміністративних витрат у приватних страхових компаніях. Українська держава інституційно не здатна регулювати діяльність приватних страхових компаній, як це роблять Швейцарія чи Нідерланди. Тому це може призвести до того, що велика частина українців просто залишиться не застрахованою.
Тетяна МОІСЕЄВА
"Урядовий кур'єр"
ДОСЬЄ «УК»
Павло КОВТОНЮК. Народився 1983 року. Закінчив Національний університет «Києво-Могилянська академія». Магістр менеджменту в охороні здоров’я. Навчався в Літній школі з охорони здоров’я та соціальних систем (Альпбах, Австрія), закінчив курс з менеджменту якості в охороні здоров’я (Університет Маастрихта, Нідерланди), викладав у Літній школі з питань політики, економіки і управління в охороні здоров’я (Лугано, Швейцарія). Співзасновник та організатор Літньої школи «Трансформація систем охорони здоров’я: Східна Європа». Проектний менеджер з реформи охорони здоров’я Національної ради реформ. Фахівець ВООЗ з питань реформи охорони здоров’я.
Ми в Google+