ВСИХАЄМО 

Уже наступного року, за прогнозами вчених, можемо втратити Куяльник

 

Навіть ледь не катастрофічне обміління не зменшило популярності цієї місцини. Узбережжя Куяльницького лиману розташоване практично в межах міста Одеси, відразу за об’їзною дорогою. Тож дістатися сюди щодня можна навіть і пішки.

Люди плещуться у водичці, щедро намазують себе чорною тутешньою гряззю та пакують її у пляшки й баночки. Гостя з Білорусі каже, що для неї орієнтиром стали дерев’яні стовпчики, щедро розставлені по лиману. Такі самі жінка бачила в Євпаторії, де раніше вже мала нагоду випробувати на собі цілющу силу лікувальних грязей. Ці стовпчики — рештки споруд, що використовували для видобування солі приблизно в тридцятих роках минулого століття. Сьогодні вони просто доповнюють ледь не позаземний пейзаж  із вкритою соляним інеєм землею, затвердлим грунтом берега та незвичними рослинами.

«Скільки живемо — їздимо сюди», — згадує місцева старожилка Галина Кіндратівна. Тут відпочиває три покоління її сім’ї — онука Юлія та правнука Даринка, котру нині грязями не мажуть — досить подихати цілющим йодованим повітрям. Глава сімейства тримає воду в мисочці: йти лиманом до місця, де більш-менш глибоко, літній жінці важкувато. Вона пригадує часи, коли тут «купалися в чистенькій водичці, і грязь діставали».

«Трішки б води додати», — зауважує чорно-біла одеситка, котра вже не один рік пересвідчується в цілющих властивостях тутешніх грязей. Водичка — це не лише питання комфорту для відпочивальників. Коли її стане ще менше, кажуть науковці, зникнуть і цілющі грязі.

Куяльник ще лікує і милує око. Вчені кажуть, що за рік-другий це може закінчитися. Фото з сайту touregion.od.ua

Просто додай води

«За даними наших учених, порівняно з минулим роком лиман обмілів більш ніж на 20 см», — каже ректор Одеського екологічного університету Сергій Степаненко. — В попередні роки обміління не перевищувало 6 см. Нинішнє зневоднення, на думку вченого, зумовлене як цьогорічними аномальними погодними умовами, так і грабіжницьким використанням водних та інших ресурсів у басейні лиману. Науковець вважає, що на дві третини проблеми Куяльницького лиману створені діями людини. Коли б не цей антропогенний чинник, посуха сама по собі не призвела б до такого небезпечного становища.

«Наші вчені пройшли вздовж річки Великий Куяльник і нарахували понад сотню ставків та запруд, — розповідає Сергій Степаненко, — Облводгосп навіть не повірив у таку цифру, адже в них на обліку перебуває лише 10 штучних водоймищ». Тобто 90% запруд, через які люди забирають для господарчих потреб воду з Великого Куяльника,  незаконні. Ця річка є головним джерелом водопостачання для лиману, а левову частку її стоку розбирають для господарчих потреб. Ударом на добивання Сергій Степаненко називає незаконний видобуток піску в гирлі Великого Куяльника: порожні кар’єри забирають залишки води, що могла б живити лиман. Зневоднення лиману становить смертельну загрозу для його цілющих грязей.

«Солоність лиману піднялася до неприпустимих цифр — понад 400 проміле, — пояснює Сергій Степаненко. — Це призводить до знищення біологічно активних речовин у куяльницькій грязі, від чого вона просто помре». На думку вченого, це може статися буквально ось-ось. «Якщо не вживати жодних заходів, а жити так, як останні 20—30 років, то, за моїми прогнозами, вже 2013—2014 року Куяльницький лиман як бальнеологічний ресурс просто зникне.

Аби цього не сталося, мають бути екстрені заходи — як при пожежі.

«Для того, щоб гасити пожежу, ми пропонуємо з’єднати Куяльницький лиман з водами Одеської затоки», — каже вчений. Обласна влада на цю пропозицію загалом пристає, але каже, що сама з таким проектом не впорається. «Він потребує досить великих коштів, — зауважує голова Одеської обласної ради Микола Пундик, — бо треба робити три переходи — через Миколаївську магістраль, окружну дорогу і залізницю. Це дуже дорого, тому ми повинні звертатися з цією програмою до держави, але вже з готовим проектом».

Тамтешні  грязі вкупі з масажем творять справжні дива. Фото з сайту vc.com

Гроші на розробку такого готового проекту планують виділити вже на найближчій сесії облради. Сама труба, за попередніми підрахунками Сергія Степаненка, коштуватиме десятки мільйонів гривень. Зате ефективність цього рішення вже була випробувана на практиці.

«На початку минулого століття, 1907 року, люди це вже робили, — каже вчений, — коли через природні процеси Куяльницький лиман почав дуже швидко міліти: був проритий канал, котрий дав змогу відновити природну рівновагу». Канал цей замулився років за три, проте свою позитивну роль відіграти встиг. Та й нащадкам дав підказку для ефективного, хоч і не дешевого, рішення. Втім, єдино правильним його вважають не всі.

Одна біда — безгосподарність

Колишній голова Одеської облдержадміністрації Сергій Гриневецький вважає, що рятуючи Куяльник, можна обійтися і без труби між морем та лиманом. Свого часу він переймався проблемами одеських лиманів. «За останні 5 років там була така дика ситуація, що хто хотів, той стільки піску й вигрібав, — каже Сергій Гриневецький. — До того ж, випрямлялося природне русло річки, що є порушенням екологічного законодавства — за це треба нести відповідальність».

Він вважає, що достатньо зробити інвентаризацію господарської діяльності в басейні лиману — і за його долю можна буде не перейматися. «Дослідження, ще з 1894 року свідчать, що в лимані кожні 10—12 років темпи приросту водно-балансного рівня або різко збільшуються, або різко зменшуються. Науково доведено, що це здебільшого вплив підземного водообміну, тож я не переживаю за те, що Куяльник не наповнений водою: через рік-два вода буде. Я переживаю за те, як неефективно ми використовуємо цей унікальний, даний Богом і природою ресурс».

Сергій Гриневецький переймається тим, що навіть не маючи проблем із водним балансом, лиман не дає людям тієї користі, на яку здатен.

«Багато в чому — це так і не розв’язана проблема власності, — каже він. — Місцеві санаторії перебувають у власності профспілок. Я давно казав: знайдімо якусь спільну форму — хоча б 50 на 50 — область і профспілки. А вони як собака на сіні: нічого не хочуть віддавати».

Дикий, а часом дикунський відпочинок на березі лиману — це явно не той максимум, на який має розраховувати цілюще водоймище, розташоване прямісінько біля міста-мільйонника. «Господаря немає», — скаржаться люди, що з горем навпіл спустилися кручею до цілющого берега власною автівкою. Із послуг тільки евакуатор для тих, хто безнадійно застряг — про це сповіщає відповідна табличка. Напевне, активна і виважена курортна діяльність на лимані дала змогу утримувати водоймище в значно кращій формі. І з коштами питання простіше було б вирішувати, і з увагою з боку влади — аж до найвищої.

З бюрократичного болота добра не буде

За увагу влади до Куяльника тим часом затято бореться небайдужа громадськість. Останнім заявам про намір подбати про водоймище не йме віри одеський громадський діяч Сергій Гуцалюк:  «Всі ці рішення прийняті два роки тому, рік тому — ніхто нічого не робив. Було ухвалене рішення про створення національного парку Куяльницький — ще 2009-го. За цей проект з’єднання вже говорять так само років два — це все окозамилювання».

Особливо обурює громадського активіста те, що, за його даними, із запланованих у рамках раніше прийнятої регіональної програми з порятунку лиману 6 млн грн на наукові дослідження виділено було тільки 300 тис. «Ми  плануємо низку масових громадських заходів, — каже Сергій Гуцалюк. — Це будуть флешмоби, мітинги, пікети, якими не залишимо шансу владі замилити цю тему». До цих акцій планується долучити й міжнародну громадськість: соромно буде не тільки нинішнім очільникам облдержадміністрації, а й вищим посадовцям.

Громадськість дивує і дублювання раніше задекларованих, але й досі не вжитих заходів, новими аналогічними. Вчений-еколог Сергій Степаненко, що є, крім того, ще й депутатом облради, не розуміє, навіщо було створювати робочу групу з порятунку лиману, коли вже майже два роки існує його басейнова рада, створена відповідно до рішення обласного муніципалітету. Збиралася вона, щоправда, лише два рази, востаннє — рік тому. Створити якийсь один реально діючий орган, котрий переймався б долею, по суті, безгоспного лиману — напевне було б доцільніше, ніж плодити нові структури і постанови. Інакше з бюрократичною водою можна і лиман вихлюпнути.

ДОВІДКА «УК»

КУЯЛЬНИЦЬКИЙ ЛИМАН. Водоймище, розташоване за 3 км на північний захід від узбережжя Одеської затоки, за 5 км від Одеси. Площа — до 60 кв. км. Довжина — 28 км. Назва, ймовірно, походить від тюркського слова «куянлик» — густий, і пов’язана, вочевидь, з високою солоністю водоймища. Піщаний пересип, що відділив лиман від моря, утворився приблизно в XIV сторіччі. На березі лиману за 13 км від Одеси розташований бальнеогрязевий курорт Куяльник, заснований ще 1834 року. Сульфідно-мулові куяльницькі грязі за своїми лікувальними властивостями визнані еталонними.