ІСТОРІЯ 

25 років тому вперше в історії вітрильного спорту навколосвітнє плавання здійснила яхта родом з Миколаєва
 

У вересні 1987-го року весь Миколаїв проводжав у навколосвітню подорож екіпаж яхти «Ікар». Вітрильник побудували студенти та викладачі Миколаївського кораблебудівного інституту. «Семеро сміливих» відважилися на перший в історії Радянського Союзу та царської Росії кругосвітній похід під вітрилами. Ця подія пізніше увійшла до історії світового мореплавства.

31 тисяча миль за 325 днів

Коли «Ікар» уже був готовий відсотків на 70, на ньому вибухнув газовий балон. Він серйозно пошкодив яхту, не уникнув травм і капітан Борис Немиров, який у цей час був на судні. Багато хто вже поставив хрест і на яхті, і на ідеї кругосвітнього плавання. Вихід в море відклали на кілька років. Але відважний капітан домігся свого — «Ікар» вирушив у похід.  

Після ретельного підбору екіпажу, в кругосвітку відправилися «семеро сміливих» — кандидати наук, майстри спорту, яхтові капітани: Борис Немиров, Анатолій Кузнєцов, Олександр Кузнєцов, Андрій Марков, Станіслав Черкес, Володимир Терняк, Олександр Плякін. Середній вік команди — 35 років.  

  

Ремонтують яхту в акваторії Миколаївського яхт-клубу. Фото автора

За 325 днів «ікарівці» подолали 31 тисячу миль за маршрутом: Миколаїв — Канарські острови – Австралія — мис Горн — острів Святої Єлени — Канарські острови — Миколаїв. І яхта, і спортсмени не раз долали складні ситуації, що виникали під час плавання. Про все це в своїй книзі «На «Ікарі» — навколо світу» написав капітан Борис Немиров: «Тривалі яхтові переходи — на кшталт альпінізму. Той же короткий страхувальний фал на палубі, те ж фізичне напруження. І «зв’язка» однодумців потрібна така ж, як при підйомі в гори. Значить, повинна бути і вершина, подібна Евересту. Вона пройдена — мис Горн». Як зазначає Борис Немиров, найстрашнішим в подорожі було виходити з острова Тенеріфе без лікаря на борту, який не зміг йти далі. А найскладнішим — зберегти психологічні стосунки з людьми, виснаженими важким переходом, практично без заходжень у порти. Але всі випробування витримали.

У день Військово-морського флоту, 31 липня 1988 року, «Ікар» повернувся до рідного причалу. Екіпаж нагородили Золотою медаллю Радянського фонду Миру, троє його членів отримали звання заслужених майстрів спорту СРСР. Борис Немиров став Почесним громадянином Миколаєва. Нині Борис Степанович на заслуженому відпочинку, переїхав до Архангельська, де зібралася його родина, — дружина, дві доньки, двоє внучок. Його старша донька Катерина — капітан далекого плавання. А Борис Степанович сумує і за «Ікаром», і за Миколаєвом. В одному з листів своєму другу, миколаївському кораблебудівнику і журналісту Валерію Бабичу, написав: «Тепер я живу тільки спогадами. Я ж звик мешкати один в моїй квартирі в Миколаєві на Декабристів, 4. Фактично це була моя кают-компанія. Карти, книги, великий письмовий стіл, барограф. І моя робота на «Ікарі» . Але тепер все в минулому».

Але є надія, що і майбутнє у знаменитої яхти«Ікар»  є.

На постамент ставити зарано

Після навколосвітнього плавання та кількох успішних регат яхта простоювала на причалі фактично бездоглядною. Кораблебудівному інституту, який став на той час Національним університетом кораблебудування, утримувати яхту на належному рівні не вистачало фінансів.

Кілька років тому в миколаївських ЗМІ розгорнулася широка дискусія — що робити з «Ікаром»? Голова Пушкінського клубу Анатолій Золотухін вважав, що «Ікар» слід відремонтувати й використовувати для проходження практики студентів університету. Інші, серед яких були відомі спортсмени, письменники, журналісти, пропонували встановити яхту на п’єдестал, зробити з неї пам’ятник. Навіть знаменитий капітан яхти Борис Немиров тоді висловився за другий варіант.

Екіпаж яхти на чолі з Борисом Немировим (на передньому плані) повернувся з плавання. Фото з архіву Валерія БАБИЧА 

Перемогла перша точка зору. Університет сформував команду, знайшов кошти і рік тому взявся за відновлення легендарного «Ікара». Найближча перспектива яхти — вихід в море та робота як навчального судна.

Я ж почула від свого знайомого, що знаменита яхта досі у жахливому стані, а побачивши її в Миколаївському яхт-клубі на воді ззовні досить пристойною, напросилася на екскурсію всередину. Провів її нинішній капітан яхти Валерій Кісличенко. З’ясувалося, екіпаж яхти із семи осіб сформовано рік тому, тоді ж розпочався її ремонт. Єдина жінка на «Ікарі», юна Анастасія Шульган — дипломований електромеханік, самостійно модернізує систему електрообладнання на «Ікарі». Знаменитий «Ікар» уявлявся мені просторішим. Все ж таки команда пройшла навколо світу, майже рік перебувала на борту. Насправді яхта досить невелика, тісна, умови для екіпажу надто аскетичні.

З тим, що вона далека від комфорту, погоджується яхтсмен з 45-тирічним стажем, майстер спорту Радянського Союзу Сергій Ісаков: «Справа в тому, що Борис Немирів створював «Ікар», вивчивши величезну кількість проектів інших яхт, які брали участь в подібних плаваннях, і той маршрут, по якому зібрався йти. Тільки після цього народилася яхта з відносно короткими щоглами, широкою короткою кормою. Це покращує морехідні якості, її не так кренить, вона стійкіша, стабільніше йде на попутному курсі. Тож головне завдання — безпека плавання — було досягнуте». Висловився Сергій Михайлович і з приводу нинішнього ремонту «Ікара»: «Достовірно дослідити товщину металу корпусу яхти можна, лише піднявши її на поверхню, а вже після цього її ремонтувати».

Але ректор Національного університету кораблебудування Сергій Рижков пояснив: «У нас немає спеціальної лебідки, тому дослідження проводилося на плаву». Втім він упевнений, що ремонт відбувається (виключно власним коштом, за участі студентів, викладачів, екіпажу яхти) з дотриманням необхідних норм. «Був розроблений проект її переобладнання із урахуванням комфортніших умов для плавання. Подальший етап — встановлення нового навігаційного обладнання. Наступного року яхта зможе вийти в море. Поки ще рано. За багато років втрачені документи, що підтверджують існування «Ікара» в реєстрі суден України. Зараз ми їх відновлюємо».