Друг і колега у своєму прощальному слові написав: «Віталій Дончик посідав помітне місце у житті багатьох талановитих літераторів. Надарований непідробною доброзичливістю і цікавістю до здібних людей, він прагнув усіх їх підтримати й усіх пропагувати. Його ставлення до літератури було ставленням дбайливого господаря, який прагнув порятувати і плекати все національно важливе і творчо здорове. У моєму житті Віталій Дончик посів особливе місце. Його дружнє плече я завжди відчував біля себе ще від перших своїх кроків, від перших літературних спроб».

У своєму слові-прощанні Михайло Слабошпицький не перераховував усіх регалій Віталія Дончика, зазначивши, що це неодмінно буде в офіційних некрологах, а «саме його ім’я вище за всі його регалії».

 

Віталій Дончик прожив довге життя, за яке зробив багато добра людям і державі.
Віталій Дончик прожив довге життя, за яке зробив багато добра людям і державі.

То який же шлях пройшов Віталій Дончик, аби досягти тих щаблів, коли можна підтримувати все талановите і в такий спосіб плекати майбутнє держави? Як зазначають у Президії Національної академії наук України, «про визначні наукові заслуги Віталія Григоровича свідчить обрання його дійсним членом (академіком) НАНУ, удостоєння звання Заслужений діяч науки і техніки України, Шевченківської премії, Республіканської премії в галузі літературно-художньої критики імені О.І. Білецького, премії імені І. Я. Франка НАН України».

Віталій Григорович народився 1932 року на Полтавщині. Вже після 5-го класу його здібності до знань відзначили тим, що рекомендували до Київської спец­школи-інтернату з англійською мовою навчання, яку він закінчив зі срібною медаллю. Далі романо-германське відділення філологічного факультету Київського державного університету  ім. Т. Г. Шевченка, яке теж закінчив з відзнакою.

В Інституті літератури  ім. Т. Г. Шевченка він пройшов шлях від аспіранта до головного наукового співробітника, тривалий час був завідувачем відділу української літератури ХХ століття, а від початку 2000-х — керівником фундаментального проекту «Історія української літератури» у 12 томах. Вже з появою перших томів це видання стало видатним явищем українського літературознавства.

Окрема сторінка наукової біографії — редагування журналу «Слово і час», який під його керівництвом перебував в авангарді літературного процесу, відродив жваву полеміку, став одним із найпопулярніших літературознавчих часописів.

Науковий доробок Віталія Григоровича — це своє­рідний материк фундаментальних досліджень про визначальні постаті й періоди становлення української літератури ХХ століття, ключові етапи самоутвердження української нації через художнє слово. З-під його пера вийшло понад 500 наукових праць, більш як 15 монографій. Значну цінність становлять праці, в яких задокументовано живу сучасність та осмислено стрімкі зміни в українському суспільстві періоду незалежності й національного відродження.

Шляхетність, людяність, принциповість завжди визначали позицію Віталія Дончика як у щоденному житті, так і в науці. Його літературознавчі дослідження відзначаються не лише фаховим осмисленням вузькопрофільних проблем, а й непохитною громадянською позицією, обстоюванням філологічної науки як важливого інструменту національного будівництва і державотворення.

Багатогранна діяльність В. Г. Дончика, історика літератури, літературного критика, редактора й видавця, невіддільна від усього того, що він робив як культурний і громадський діяч. Він — один із ініціаторів та організаторів Народного Руху України, Демократичної партії України, послідовний прихильник національно-демократичних сил.

Відділ гуманітарних проблем,
науки  та медицини