На запитання, що чекає на ринок пасажирських автоперевезень у найближчому майбутньому, годі шукати конкретної відповіді. Чутки поширюються найрізноманітніші: від оптимістичних тверджень про виведення з тіні цього досить прибуткового сектору економіки  до банального переділу ринку під виглядом укрупнення компаній. Підгрунтям для таких розмов стали наміри Міністерства інфраструктури реформувати ринок пасажирських автоперевезень. Причому не в далекій перспективі, а вже наступного року.   

Ще кілька років тому седнівські школярі забігали до кабінету директора Валерія Іванова і дивилися на макет нового навчально-виховного комплексу як на казку. Чи матиме вона щасливий кінець, залежало від дорослих, їхнього уміння і, головне, — бажання згуртуватися навколо цієї справи. На якомусь етапі будівництво, розпочате у 2007 році, мало не перейшло до розряду довгобудів. Тим часом учні продовжували мерзнути в 300-річному «панському» будинку — колишній садибі представників козацької старшини Лизогубів, де взимку температура повітря опускається до 10—12 градусів. 

Минуло 100 років відтоді, як улітку 1912 року двоє хлоп’ят-пастушків —  Федір Деркач та Карпо Манжа, випасаючи череду корів на околиці села Мала Перещепина Новосанжарського району, випадково натрапили на скарб. За однією з версій, край півпудової срібної вази злегка виднівся в розмитому річкою піску, тож хлопці відкопали її руками. Ще кажуть, що хтось із пастушків провалився ногою прямо в горловину тієї посудини. Начебто, дізнавшись про знахідку, батьки пастушків попросили їх ще пошукати на тому місці. І незабаром до першої коштовності додалося ще одинадцять золотих кубків із самоцвітами…  

  Сина чернігівського княжого подружжя Святослава Ольговича і Катерини Петрилівни Ігоря за звичаями часу виховували як воїна. Ще підлітком княжич був досить вправним, аби поруч із дорослими боронити від половців своє місто, і досить освіченим, аби брати участь у боярських нарадах. Його дружиною стала Єфросинія, донька Ярослава Осмомисла, а невісткою — донька половецького хана Кончака, на Сіверській землі вихрещена в Свободу. Символіка цього імені відповідає зображеному в «Слові…» епізоду життя новгород-сіверського князя — невдалому походу на бій «за землю руську», полону, втечі і щасливому поверненню додому.

День знань у Придніпров’ї відзначили відкриттям нових шкіл, розрахованих загалом на 921 учня: двох сільських та однієї в обласному дитячому центрі соціальної реабілітації «Перлина Придніпров’я». Усі вони забезпечені комп’ютерною технікою, новими меблями та навчальним обладнанням, енергоощадними вікнами й сучасними котельнями. На 100% забезпечені безкоштовним підвозом дітей і вчителів, мають власні сторінки в Інтернеті, щоб брати участь у проекті «Обласна електронна школа». 

Настоятель парафії української православної церкви з Чикаго (США) Іван Боярчук привіз на Волинь і передав керівникові облдержадміністрації Борису Клімчуку образ Покрови. Унікальність артефакту полягає в тому, що на цьому образі у 1942 році приймали присягу на вірність нашому народу вояки Української Повстанської Армії. Свого часу, розповів представник української діаспори, ікона належала Романові Шухевичу, який переправив її в Чехію. Потім вона потрапила в руки владики Петра — головного казначея ОУН, який у повоєнні роки жив із родиною Івана Боярчука. Помираючи, митрополит Петро заповідав знайти таке місце на землі, де ікона буде у безпеці. 

Удруге в Тернополі провели західноукраїнський весільний фестиваль. Облаштували виставку, де свою продукцію, творчі роботи представляли салони, агенції, фото- та відеооператори, флористи, дизайнери, стилісти. 

Русини — це хто? В різні епохи звучали такі відповіді: «Русинів не було і немає», — в радянський період. «Це самоназва українського народу, який пізніше змінив її. Тепер русинами називають себе ті, хто ще не до кінця усвідомив себе українцями», — такої думки дотримується більшість етнологів у нашій країні. «Русини — четвертий східнослов’янський народ», — упевнено заявляють зарубіжні їхні колеги та деякі вітчизняні. Усі відшукують аргументи на свою користь. І, що найцікавіше, знаходять!

Наукові дискусії триватимуть ще довго, але чимало людей у незалежній Україні, маючи змогу висловлюватися вільно, заперечуючи висновки мовознавців та етнологів, все-таки стверджують: «Ми — русини. Проти українців нич не маємо, але ми’сьме — окремі». 

Жінки пішли не в гайдамаки, а до колодязя. При цьому кожна кинула рогача і вхопила коромисло — теж замашна штука. Відра не брали, оскільки проблема була не у воді: розгнівані молодиці радилися, як перекрити благовірним доступ до двору Оришки-самогонниці. Жінки використали вже всі можливі засоби: влаштовували романтичні вечері при свічках, пікніки на березі річки, свинячі й півнячі бої, а коли це не допомогло — підключили трудотерапію, а також вилили увесь стратегічний запас розсолу.

Чоловіки стійко зносили всі виховні моменти, але під вечір все одно не трималися на ногах.

— Може, Оришці ворота дротом закрутити?

— Самогонний апарат зламати?

— Криницю засмітити? — сипалися пропозиції.

— Ні, її обійстя — приватна власність. Вона навіть дільничному може не відчиняти. І нас не впустить… 

Українська легкоатлетка Марія Помазан довела усьому світові: вона таки найкраща. Попри спірну технічну ситуацію щодо визнання її результату найвищим у метанні диска,  спортсменка не перегоріла і, знову вийшовши на старт, показала найвищий результат. Цього разу у штовханні ядра. Марія не лише  виборола золоту медаль, а й побила свій раніше встановлений світовий рекорд — 12,22 м.