ПРОБЛЕМА

Спеціалізовані лабораторії простоюють, а обіг трансгенної продукції залишається безконтрольним

Науковці досі не дійшли спільної думки щодо впливу генно-модифікованих продуктів на здоров’я людини. Тому нам залишається самим визначатись, чи споживати їх. От лише для цього потрібна об’єктивна і достовірна інформація про склад харчових товарів, що є одним із фундаментальних прав споживача.

Безпека чи її ілюзія?

На перший погляд, труднощів  із отриманням інформації про вміст ГМО немає. Верховна Рада доповнила Закон України «Про безпечність та якість харчових продуктів» відповідною вимогою, а прийнята ще у 2009 році постанова Кабміну регламентує порядок нанесення відомостей про вміст трансгенних складових на етикетках товарів. Зокрема, інформування про наявність у харчових товарах чи про використання для їх виробництва продукції із вмістом ГМО понад 0,9% є обов’язковим.

Після того, як маркування «Без ГМО» стало з’являтись на продуктах, що навіть теоретично не мають жодного стосунку до генної інженерії, МОЗ України наказом № 971 від 09. 11. 2010 року затвердило «Перелік харчових продуктів, щодо яких здійснюється контроль вмісту генетично-модифікованих організмів». До списку «підконтрольної» потрапила як продукція, що виробляється із сої, кукурудзи, рису і картоплі — сільгоспкультур, що найчастіше підлягають генним модифікаціям, так і пшениця, цикорій, цукровий буряк, кабачки, дині, томати, зерно ріпаку, льону, бавовни і навіть екзотична для України папайя.

Але чи гарантує маркування «Без ГМО» на пшеничних паляницях і булках чи вироблених із використанням продуктів сої ковбасах і кондитерських виробах відсутність у їх складі трансгенних компонентів? У державному підприємстві «Житомирстандартметрологія», де з жовтня 2009 року діє належним чином акредитована лабораторія молекулярно-генетичних досліджень, у відповідь на це запитання лише розводять руками.

У ролі «старшого брата» — виробник?

Нинішня ситуація із контролем якості харчових продуктів наочно засвідчує, як бездумне запозичення західноєвропейської практики перетворюється у знущання над здоровим глуздом. Адже свого часу законодавці, прагнучи захистити бізнес від «наїздів» контролюючих державних структур, проігнорували інтереси споживачів, якими є всі ми — громадяни України.

— Раніше план перевірок підприємств затверджувався заздалегідь на цілий рік, але сам візит наших фахівців на виробництво міг відбутись у будь-який час, — розповідає генеральний директор «Житомирстандартметрології» Владислава Хижняк. — Тепер про конкретний час перевірки слід повідомити за 10 днів до її проведення, що, можливо, виправдано при роботі з документами, але аж ніяк не при контролі за дотриманням норм якості, які мають забезпечуватись постійно.

Отож не дивно, що державних контролерів на виробництві зустрічає або зразковий порядок, або… замок на дверях, бо підприємство, мовляв, тимчасово зупинено через «об’єктивні причини», придумати які — не проблема.

Забезпечити достовірність і об’єктивність інформації про трансгенні складові мала б вимога про періодичний контроль за вмістом ГМО у харчових товарах, який повинні здійснювати… виробники. Причому навіть проміжок «періодичності» вони встановлюють самі, а тому він коливається від кварталу до… кількох років. За таких умов цілком закономірно, що лабораторія молекулярно-генетичних досліджень ДП «Житомирстандартметрологія», розрахована на проведення понад 2 тис. досліджень щорічно, нині фактично… простоює. Так, за 9 місяців ц. р. тут проведено лише… 442 аналізи.

Крім того, проби для досліджень відбирають не державні інспектори, а самі виробники. Отож лише їхнє чесне слово служить гарантією того, що доставлені ними зразки представляють масову продукцію, а не окрему «показову» партію чи навіть «відібрані» із купленого у супермаркеті товару іншого виробника.

До речі, за словами фахівців лабораторії, основними їхніми клієнтами нині є потужні харчові підприємства, які значну частину виробленої продукції експортують. Тому контроль за якістю вхідної сировини тут обов’язковий, що, однак, аж ніяк не гарантує, що генно-модифіковані продукти без належного інформування споживачів потім не потрапляють саме на наш ринок. Адже він найбільш привабливий, бо, на відміну від цивілізованих країн, у нас вартість значно дешевших ГМО-харчів нічим не відрізняється від ціни традиційних продуктів.

Чорний кіт у темній кімнаті

Чи варто настільки серйозно перейматись проблемою ГМО? Судячи з того, що навіть в імпортованому до України дитячому харчуванні виявляють сою, причому генно-модифіковану, таки варто. Не інакше, як наші торговельні партнери не гірше за нас обізнані зі станом контролю за оборотом ГМО-продукції на вітчизняних теренах, а тому не проти заробити на здоров’ї майбутніх поколінь українців.

Тим часом на Заході, не тероризуючи виробників зайвими перевірками, напрочуд жорстко контролюють якість товарів у торговельних мережах. При виявленні відхилень від нормативних вимог візит перевіряльників на підприємство-виробник неминучий. Як і вагомі фінансові санкції у разі підтвердження його вини. Що, до речі, не лише дисциплінує бізнес, а й знімає проблему фінансування контролю.

У нас же ситуація нагадує змальовану в анекдоті, де один працівник викопує ямки у грунті, а інший їх відразу засипає, бо не прийшов третій, який мав би саджати у лунки деревця. Так і наші «мудреці» із попередніх урядів, захистивши інтереси підприємницьких структур, чомусь «забули» про законні права 47 мільйонів вітчизняних споживачів. Тепер їм самим доводиться, образно кажучи, ловити чорного кота у темній кімнаті без найменшого шансу на успіх. Тимчасом як позначка «Без ГМО» аж ніяк не гарантує безпечності продуктів, а мережа спеціалізованих лабораторій залишається незадіяною…