Рівень проникнення добровільного медичного страхування (ДМС) в Україні дуже низький. Користувачами цієї послуги є не більше 2% населення. Тому вітчизняний ринок не готовий підтримати такий глобальний проект, як обов’язкове медичне страхування (ОМС). У найближчі два-три роки воно навряд чи буде введене, вважає голова правління страхової компанії (СК) «ІНГО Україна» Ігор Гордієнко.

Цікаво, що у Великобританії, де ОМС діє вже понад 28 років, англійці без спеціальної страховки по два-три місяці чекають планових операцій. Тоді як за її наявності все вирішується дуже швидко. Як правило, на закордонних ринках людей, які наймаються на роботу, після зарплати цікавить медстраховка та вірогідність надання сімейного пакета. «Мій товариш швейцарець, який має дружину та 12-річного сина, на страховку для трьох осіб на рік витрачає $48 тисяч», — розповідає І. Гордієнко. 

Письменник Валерій Шевчук зізнався, що єдиний раз був плагіатором: бо свій «сарайчик» у Житомирі колись обклеїв папером і обписав лозунгами так само, як побачив у кімнаті молодого Івана Дзюби в комуналці на столичній вулиці, нині Інститутській. До цієї кімнати потрапляли на гостини лише ті, кому її господар довіряв пароль: скільки разів подзвонити в його двері, щоб їх відчинили.
А для мене є паролем «Іван Дзюба», щоб відчинити двері й у той час, у якому жила, і в той, який він знав ще до мого народження, і в час нинішній — щоб побачити всі ці десятиліття, глибоко і всебічно, його очима. Поглядом не просто талановитого, розумного, дуже ерудованого, а насамперед чесного, правдивого, совісного, порядного чоловіка, якому вірю і в якому не розчарувалася.

На тлі вельми кволого вітчизняного кіновиробництва, вочевидь, доречно перепросити старий гардероб, себто ті твори, які свого часу було визнано неабиякими здобутками і які нині забуто зовсім. Утім, коли йдеться про мистецтво (принаймні те, яке нетлінне), то межа, що відокремлює кіно від театру, на перший погляд, очевидна й непорушна, часом стає такою прозорою, що забуваєш: кіно ти споглядаєш чи театральну постановку. 
Національна спілка кінематографістів започаткувала цикл вечорів «Театр на кіно- і телеекрані». Наприкінці минулого року його відкрила телевистава «Усього кілька слів на честь пана де Мольєра» за п’єсами Михайла  Булгакова «Кабала святош» і Ж.-Б. Мольєра «Дон Жуан» знаного театрального режисера Анатолія Ефроса. 

Про геніального натураліста, творця вчення про ноосферу Володимира Вернадського, 150-річчя з дня народження якого відзначили в березні, написано, здавалося б, усе. Сьогодні знаємо навіть про те, що він консультував уряд Сталіна щодо розробки основ першої атомної зброї.
Але дослідники не втрачають пильності й доводять, що є ще в його біографії білі плями. Зокрема, далеко не всім відомо, що він і письменник Володимир Короленко — троюрідні брати. Про ці родинні історії — розмова нашого кореспондента з полтавським краєзнавцем Віктором САМОРОДОВИМ.   

Альма-матер кількох поколінь вітчизняних медиків — Донецький національний медичний університет імені М. Горького — має стійку репутацію одного з найбільших і успішних навчальних закладів України. На його факультетах та кафедрах навчаються близько шести тисяч студентів та майже тисяча лікарів-інтернів, а на факультеті післядипломної освіти щороку підвищують кваліфікацію вісім тисяч медиків. Вражає й кадровий склад вишу, адже тут працюють два Герої України, три академіки, вісім членів-кореспондентів Національної академії медичних наук, понад 200 професорів, близько 600 доцентів… Погодьтеся, аби керувати таким серйозним закладом, потрібно мати неабиякий авторитет ученого і педагога, фаховий досвід лікаря, організаторські здібності, завидну працездатність і енергію. Саме згадані риси та низка інших позитивних якостей притаманні Юрію Думанському. Принаймні в цьому переконані колеги, які свого часу обрали його своїм керівником, а нині ще раз пересвідчилися, що не помилилися у виборі.  

Коли навесні 1944 року Червона армія визволила села і міста Поділля, то не для всіх цивільних жителів краю настав мир. За період окупації загарбники вивезли на роботу в Німеччину майже 200 тисяч подолян з Вінницької і Кам’янець-Подільської (тепер Хмельницької) областей. Забрали на рабську працю вдвічі більше людей, ніж до війни проживало в обласному центрі — місті Вінниці!
Загалом з України на каторжні роботи було вивезено понад 2,4 мільйона чоловік. Не кожна з республік колишнього СРСР на той час мала стільки населення. 

Донедавна на Волині про розвиток дошкільної освіти не йшлося. Дитсадочки закривалися і перепрофільовувалися, а професія вихователя набула статусу мало не каторжної. Ще б пак: за вельми скромну оплату вони подекуди змушені були доглядати понад тридцятеро діток! Та нині ситуація почала змінюватися на краще. Знову відкриваються нові садки, розвивається й мережа альтернативних закладів дошкільної освіти. У Луцьку нині діє кілька таких.

Нещодавно громадська організація «Книжковий простір» влаштувала в Києві «круглий стіл» «Гостросюжетна література. Українські реалії і перспективи». До обговорення запросили видавців і письменників, які мають справу із просуванням у нашій країні гостросюжетних жанрів. Зі слів експертів, за кордоном гостросюжетні твори мають неабияке коло прихильників, однак у нас їм важко достукатися до читача. Відповідно реалії вітчизняної гостросюжетної літератури сльозливі. А ось до її перспектив так і не дійшло. Та й про яке майбутнє такої літератури може йтися, коли її сьогодення майорить знаками запитання?

Життя в соціумі завжди вимагало від людини жорсткого дотримання суспільних норм. Погодьтеся, досить лише вдягнутися чи повести себе якось «не так», і вас уже зустрічають осудливі погляди. А тепер уявіть, що ці погляди супроводжують вас постійно. Як жити, якщо ти — інший, напевно знають люди, які мають синдром Дауна (далі — СД). Наприкінці минулого тижня до них було прикуто особливу увагу, адже міжнародна спільнота відзначала Всесвітній день людини із синдромом Дауна.
 

Міністерство охорони здоров’я розробило та направило до Верховної Ради законопроект, згідно з яким кожен українець може стати донором органів після своєї смерті, якщо за життя юридично не оформить відмову від такої перспективи. Деякі фахівці стверджують, що саме ця законодавча норма здатна дати зелене світло подальшому розвитку вітчизняної трансплантології. Їхні опоненти вважають, що наше суспільство не готове до цього.

Пересадка органів допомагає зберегти життя безнадійним хворим. Завдяки таким операціям у різних країнах врятовано тисячі людей, які раніше були приречені на смерть або інвалідність. Водночас розвиток цієї галузі медицини породжує певні моральні проблеми і може становити небезпеку для суспільства. Від початку трансплантологія поставила перед суспільством низку правових, медичних і етичних питань.