Особистості

  • Світлана ІСАЧЕНКО

    «Снігова людина» не вважає себе унікумом

    Спека плавила асфальт, розжарювала бруківку. Коломия сяяла на щедрому липневому сонці білими будинками, виблискувала банями церков. У саму маківку літа особливо приємно поговорити про сніг і майбутні крижані рекорди, на які націлився коломийський адвокат атлетичної зовнішності.

    Зі снігом і зимою в Олексія Гуцуляка пов’язані лише найкращі спогади. Навіть коли дошкільням він провалився під лід. 

  • Микола ШОТ

    Нитка з ефектом 3D

    Ніна Гончарук — заслужений майстер народної творчості України, володар «Золотої голки». В її активі – 175 виставок, з яких півсотні персональних, що відбулися в різних містах країни, зокрема й у столиці. Її роботи захоплюють не лише своїми композиціями, дивує те, що створені вони за допомогою голки. Більше того, Ніна Іванівна має патент Державного департаменту інтелектуальної власності України. Її авторський винахід — тришарову об’ємну вишивку — інакше як живописом голкою не називають.  

  • Ірина НІКОЛАЙЧУК

    Не шукайте в Шевченка чітких формул. Їх немає

    Це унікальне видання в трьох книгах у рамках ювілейного проекту на вшанування  200-річчя від дня народження Великого Кобзаря здійснило за підтримки Наукового товариства ім. Т.Шевченка у США видавництво «Критика» спільно з Інститутом критики й Інститутом джерелознавства. А розмова-презентація з цього приводу пройшла в столичній книгарні «Є».
    Сама публікація містить, окрім власне факсимільного видання 1841 року, монографію професора Григорія Грабовича з Гарвардського університету «Шевченкові “Гайдамаки”: поема і критика» та працю Олеся Федорука з Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України «Перше видання Шевченкових “Гайдамаків”: історія книжки». 

  • Віктор ШПАК

    Кращий твір Короленка — його життя

    Нині цей літератор, хоч як прикро це констатувати, належить до категорії маловідомих. Далеко не кожен читав його твори, ще менше тих, хто знає, що в історії Російської імперії була ціла «епоха Короленка».  
    Письменник, чиє дитинство і юність пройшли в Україні, вважав себе сином трьох народів — українського, польського і російського, мовою якого він творив. Щодо двох перших, то мати і бабуся Володимира Короленка — полячки, а ось по батьківській лінії — він нащадок миргородського козацького полковника Івана Короля. Тим прикріше читати навіть у деяких сучасних дослідженнях українських(!) авторів, що «батько письменника — росіянин».

  • Людмила ЩЕКУН

    Українська жінка-дервіш Аліфе-ханум Яшлавська: «Я просто хочу хоч когось навчити бути людиною»

    Аліфе-ханум — єдина жінка-дервіш у свої 73 роки живе насиченим життям: мандрує, допомагає порадою та молитвою тому, хто цього потребує, багато читає, пише книжки, спілкується з прихильниками в Інтернеті, де має власну сторінку. Любить щось робити власними руками, донедавна сама проводила екскурсії у повернутому її зусиллями до життя храмі дервішів у Євпаторії. Вона неохоче розповідає про себе, але  про текіє, суфізм та дервішів може говорити безкінечно. А також про свій князівський рід Яшлавських, адже її пращури були міністрами закордонних справ в уряді кримського ханства. 

  • Віра ВОВК: «Василь Стус писав мені навіть із в’язниці»

    Лауреати цьогорічної премії «Глодоський скарб» Лідія Палій та Віра Вовк належать до тієї української діаспори, яка багато зробила для іміджу України у світі. Цікаво, що в юні роки вони в один час навчалися в дівочій гімназії у Львові. Потім доля розвела їх: одна живе в Торонто, друга — у Ріо-де-Жанейро. На жаль, пані Ліда цього року не змогла приїхати на материзну, а ось пані Віра завітала до Києва і звідси вже разом із групою письменників і митців прибула до Вінниці в рамках акції зустрічі письменників із читачами, яку започаткувала Національна спілка письменників України.  

  • Марія СТЕФ’ЮК: «Про друге запрошення до «Ла Скала» я дізналася через 10 років»

    Свій 65-й день народження визначна українська співачка світового рівня Марія Стеф’юк сьогодні відзначає на Івано-Франківщині, в рідному селі Рожнів Косівського району. Спершу відвідає могили батьків. А потім радітиме за святковим столом у дворі, де з’явилася на світ, родичам та всім, хто прийде її привітати. По дорозі від свого карпатського дитинства до цього ювілею славетна артистка з найвищими званнями й нагородами не розгубила ні зворушливої щирості й безпосередності, ні чуйності, з якою не минала біди й негаразди дуже багатьох людей, ні трепетної молитви до Мистецтва й любові до своїх глядачів. А за кілька днів до ювілейної дати Марія Юріївна відповіла на запитання «УК».  

  • Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ

    Його Шевченко — не ікона

    Десь напередодні здобуття Україною незалежності я написав до письменницької газети невелику статтю про те, що в Австралії живе український письменник Дмитро Нитченко, він же Дмитро Чуб, і вже настав час видати в нас його твори, серед яких особливо корисна для дітей книжка «Живий Шевченко».

    По якомусь часі одержав від нього вдячного листа за увагу й прихильне слово. Вже пізніше довідався, що Нитченко усім відповідав на листи, для всіх знаходив і пораду, й просто добре слово. На цьому мені наголошував кожен, хто його знав.

  • Людмила ЯНОВСЬКА

    Лесь ТАНЮК: «Мама розшукала нас у концтаборах за томиками Пушкіна»

    Лесь Степанович Танюк, якому вчора виповнилося 75 років, — хоч і мій сучасник, чим дуже пишаюся, та уособлює для мене і дивовижну людину кількох епох, і їхнього літописця. Із того, що енергійно й пристрасно пережив і талановито напрацював сам, що пізнав від свого оточення і від далеких попередників з книжок та інших джерел, він вибудував собі на планеті захопливий і для інших світ, наодинці з яким не занудьгуєш і на безлюдному острові. 

  • Майстер спорту з альпінізму, учасник експедиції «Нанга-Парбат-2013» Олександр ЗАКОЛОДНИЙ: «Я був в іншому таборі, тому зостався живим»

    Люди, які за своє альпіністське життя підкорили не одну сотню вершин, уміли уникати гірських небезпек — каменепадів, лавин і снігопадів, навіть передбачити не могли, що смертельна загроза цього разу прийде не від суворих, але чесних у протистоянні зі своїми підкорювачами гір, а від ісламістських недолюдків, які заради демонстрації своєї незрозумілої і нічим не мотивованої зверхності, по-звірячому відберуть життя у найкращих серед кращих. 
    Про подробиці цієї страшної трагедії та про тих, хто загинув від рук терористів, так і не здійснивши своїх благородних намірів — підкорити найбільш неслухняну гору, власний кореспондент газети попросила розповісти очевидця й учасника експедиції «Нанга-Парбат-2013» Олександра Заколодного.