Особистості

  • Заслужений художник України Іван Ілько: «В Україні акції закарпатського малярства не падають»

    Він не з чужих слів, а особисто знав засновників закарпатської школи живопису. Ба більше, він їхній учень. Згодом сам продовжив традиції цієї школи, а нині її визнаний корифей відсвяткував своє 75-річчя.
     

  • Бібліограф-дослідник Людмила Саприкіна: «Давно вже нібито зниклі літери епітафії раптом проступили на камені під час зливи»

    Бібліографа, архіваріуса від Бога Людмилу Саприкіну можна назвати людиною-інститутом. Вона знаходила і виправляла помилки навіть у словнику Брокгауза і Ефрона. Її квартира — справжнє сховище книг, бібліографічних карток, сегрегаторів, файлів, касет, папок, ящиків з газетами і журналами. Її послугами, консультаціями послуговуються найсолідніші наукові установи, редакції і музеї.  

  • Владислав КИРЕЙ

    Богатир Василь Дзюба піднімав вола

    Нинішнього року Василю Дзюбі з Тарнави, що на Черкащині, виповнилося б 114 років. При його богатирському здоров’ї, розповідають у селі, він міг би дожити  до цієї дати. Та  травма вкоротила віку. Біда сталася влітку 1938 року під час виконання коронного номера циркової програми. 

  • Віктор ШПАК

    Український сокіл не дав зімкнути кільце блокади довкола Москви

    Прізвище цієї людини годі відшукати як у восьмитомнику «Советская военная энциклопедия» 1976–1980 років випуску та «Военном энциклопедическом словаре» 1984 року, так і навіть у виданій уже за часів «перебудови» фундаментальній енциклопедії «Великая Отечественная война 1941–1945». Звісно, далеко не про всіх командирів дивізій, навіть якщо йдеться про Героїв Радянського Союзу, можна згадати в обмеженому за обсягом виданні. Однак Андрій Никифорович Вітрук — один з небагатьох представників Радянської армії, удостоєних звання Народного Героя Югославії. 

  • Ігор ВИННИЧЕНКО

    Українське коріння вірменського генія

    А розпочався земний шлях засновника вірменської національної симфонічної музики, автора численних творів, просякнутих суто вірменським колоритом та національною духовністю, в Каховці (нині — Херсонщина) 1 листопада (за новим стилем) 1871 року. І саме з Україною пов’язана більша частина життя цієї непересічної особистості.
    Хрестили Александра у вірменській церкві містечка Вірменський Базар (тепер Армянськ), яке було батьківщиною іншого видатного вірменина — маляра-мариніста Еммануїла Магдесяна. Їх згодом поєднала дружба, оскільки дитинство обох проходило саме тут. У цьому самому містечку народився і батько Александра Спендіарова — Афанасій Авксентійович, якому згодом належав маєток Картказак, що розташований неподалік. 

  • Олександр ВЕРТІЛЬ

    Трудове Євангеліє від Марії

    Хоч скільки років минуло, та не йдуть з пам’яті кілька зустрічей із цією жінкою — виняткової душевної краси, працелюбства, внутрішнього благородства і трудової одержимості. Завжди, коли в 1980-х приїжджав до колгоспу імені Леніна Лебединського району як кореспондент обласної газети, завідуюча молочнотоварною фермою уславлена Марія Харитонівна неодмінно пригощала молоком — свіжим, із шумовинням, запашним. А що смачним — не передати.
    А до білосніжного напою обов’язково подавала власноруч випечені пиріжки — з капустою, повидлом, сиром… Сама ж сідала на ослінчику за столом і залюбки відповідала на традиційні журналістські запитання. 

  • Тамара СТРИПКО

    У його картинах — образ сучасного світу

    Слід віддати належне Інтернету, що не дозволяє приховати від світової спільноти талант, хоч би в якій країні жив його власник. Для Google та Yandex не існує міждержавних кордонів і табелів про ранги, умовностей і формальностей.

    Показовий приклад — скромний пітерський фізик Григорій Перельман, позбавлений будь-яких особистих амбіцій, але запрограмований на грандіозні відкриття. Саме математична спільнота відшукала у всесвітній мережі його розв’язок теореми тисячоліття — Пуанкаре і проголосила дивакуватого винахідника одним зі ста геніїв сучасності. Від мільйона доларів, передбачених за цей винахід Міжнародним математичним інститутом Клея, Перельман відмовився, проте його відкриття стало надбанням і знаряддям світової фундаментальної науки. 

  • Микола ПЕТРУШЕНКО

    Валерій НЕСТЕРОВ: «Нам є що протиставити імпорту»

    Уце важко повірити: підприємство, яке до 1990 року було передовим у галузі виробництва будівельних матеріалів, у період переходу до ринкової економіки опинилося на межі закриття. Цього року в рамках VII Всеукраїнського фестивалю науки воно представляло разом із академічними установами інноваційну продукцію. Реальну, яка нічим не поступається закордонним аналогам. Розроблену і виготовлену за ініціативи патріота галузі і великого ентузіаста та організатора Валерія Нестерова. Він, стверджують колеги, не лише зберіг, а й вивів на сучасний рівень столичний Комбінат будіндустрії. 

  • Оксана МЕЛЬНИК

    Рік без Бориса Возницького

    Минув рік з того трагічного дня, коли обірвалося життя великого Українця, шанованого в світі мистецтвознавця, рятівника і збирача мистецьких скарбів, Героя України, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка, заслуженого працівника культури України та Польщі, президента Українського національного комітету Міжнародної ради музеїв, генерального директора Львівської галереї мистецтв Бориса Возницького. Життя дало нам, сучасникам, шанс осягнути глибину і велич однієї з найавторитетніших постатей сучасності. Бо саме Борис Григорович допоміг і допомагає кожному з нас і наступним поколінням не боятися, а сміливо зазирнути у глибину століть, пізнати складну, але таку багату і давню історію, культуру свого народу, свідченням якого є врятовані мистецькі пам’ятки: унікальні твори сакрального мистецтва, ікони, стародруки, скульптури, дерев’яні церковці — наш найбільший скарб, яким він особливо ревно опікувався, бо нищить їх і поважний вік, і наша байдужість. За те, що взяв на себе місію вправного будівничого і впродовж свого життя творив величний храм духовності, що був і залишатиметься нашим надійним оберегом. 

  • Тетяна БОДНЯ

    «Важняк» районного масштабу

    Як ставляться у суспільстві до міліції? Найчастіше сварять, рідше хвалять, але незалежно від сформованої думки про стражів правопорядку людям доводиться з ними спілкуватися. Найбільш наближена до населення — це служба дільничних. Дільничний — універсальний солдат, який постійно виступає в різних ролях: то він оперативник, то сімейний психолог, то соціальний працівник. І від того, яким він буде, як відреагує на звернення громадян, досить часто залежить чиясь доля. Тому розмову з Василем Козленком, який нещодавно переміг у конкурсі на звання кращого дільничного столиці, ми почали саме із запитання про те, як навчити людей довіряти правоохоронним органам та що робити, коли не вдається розв’язати проблеми, що їх турбують.