Особистості

  • Актриса Наталя СУМСЬКА: «Якщо мене люблять, можу творити дива»

    Народна артистка України Наталя Сумська з тих актрис, які не втомлюються дивувати своєю творчою енергією і акторськими сюрпризами. Її вистачає і на академічний театр, і на серйозну антрепризу. Вона завжди готова на кінозйомки, телевізійні цикли, запис радіопрограм і озвучування закордонних фільмів. А ще на велику дружну сім’ю, берегинею якої є. Як і янголом-охоронцем свого знаменитого чоловіка — актора Анатолія Хостікоєва. Із Наталею В’ячеславівною ми зустрілися одразу після недавньої церемонії нагородження театральною премією «Київська пектораль», де вона вручала її колегам.  

  • Вольт ДУБОВ

    Головний ліквідатор

    Перші дні після вибуху реактора були днями величезної нелюдської напруги. На долю керівника урядової комісії, заступника голови Ради Міністрів СРСР Бориса Євдокимовача Щербини випала дуже відповідальна, воістину історична місія. Він, як ніхто інший, підходив на роль очільника боротьби на передньому краї. Його непохитна воля, рідкісний дар організатора, уміння швидко приймати виважені рішення, здатність все підпорядкувати інтересам справи проявилися з самого початку.  

  • Оксана МЕЛЬНИК

    Вона зачаровувала своїм голосом континенти

    Хто вона, ця дивовижна жінка з легким та ніжним рідкісним колоратурним сопрано, яким зачаровувала вже з перших акордів? Про це запитували три десятиліття тому, цікавляться й тепер, вперше почувши українські пісні у виконанні американської співачки українського походження Квітки Цісик.  
    Її встигли полюбити всі. Ніколи не підсилювала звучання своїх пісень гучними децибелами потужного музичного супроводу. І змусила вслухатись у свій голос далеку й близьку її серцю Україну, прагматичну Америку. До батьківської землі спів нашої краянки долинув з-за океану мелодією «Двох кольорів»: Квітка виконувала її з такою тугою, так щемно, ніби наново переспівувала чиюсь долю!

  • Микола ПЕТРУШЕНКО

    Нехай від бід нас береже здоровий сміх!

    Далекого 1947 року в одну з аудиторій Київського педінституту імені Горького зайшов не відомий однокурсникам студент Павло Глазовий. Зате його добре знав Остап Вишня. Саме він подбав, аби юнака перевели з Криворізького педінституту, де той навчався, в Київ. І вже першого дня, пригадує однокурсниця Павла Глазового професор Інституту української філології та літературної творчості імені Андрія Малишка Марія Плющ, новачок захопив усіх блискучою відповіддю на запитання викладача про романтизм.  

  • Наталія БІЛОВИЦЬКА

    Сестра Олеся Гончара: «Брат дві карбідки висвічував за ніч, усе писав»

    Рідній сестрі Олеся Гончара Олександрі Терентіївні Сові 4 квітня цього року виповниться 99 років! Вона охоче спілкується, приймає гостей і вкотре із задоволенням розповідає про свого видатного брата. Живе Олександра Терентіївна в тому ж будиночку у Дніпропетровську (раніше це було село Ломівка), де мешкав, повернувшись із фронту, Олесь Гончар і де він писав «Прапороносців». Поряд будинок наймолодшої доньки Олександри Сови — Тетяни Гаврилівни, яка й доглядає стареньку матір. До речі, молодшу племінницю письменника звуть так само, як і його з Олександрою Терентіївною маму — Тетяну Гаврилівну Біличенко (у дівоцтві Гончар).  

  • Наталія БОЛЬШАКОВА: «Почула про «Дім над морем»: це настільки і не британське, і не українське…»

    Чому проект «Дім над морем» киянки Наталії Большакової визнаний торік одним із найкращих на престижному міжнародному конкурсі Британської асоціації дизайну? Бо, за словами голови журі в категорії «Візуалізація», засновника італійського меблевого концерну Паскуаля Натуцці, його «дизайн продуманий у повній гармонії з навколишнім ландшафтом, сповнений безкомпромісної елегантності чітких ліній і мінімалізму. Він об’єднує високий рівень архітектури з реальними функціональними потребами для комфортного життя сучасної сім’ї».
    «Що нам варто дім збудувати: намалюємо — і будемо жити». У чотири роки я сприйняла цю приказку всерйоз і не могла збагнути, як це станеться…
    «Що нам варто в чиємусь домі блукати: хоч і будинку ще немає, і господаря його не бачили»… Це придумалося завдяки «Дому над морем», справжність інтер’єру якого у 3D — вражаюча. 

  • Олена ОСОБОВА

    Василь ДЕРКАЧ: «Нам, солдатам, є що пригадати»

    Кожен день із воєнних 1418 Василь  Деркач пам’ятає від світанку до заходу сонця. А війну зустрів курсантом 1 Київського Червонопрапорного артилерійського училища. Він летів до столиці соколом відразу після випускного вечора в школі, перестрибнувши тин рідного двору в селі Панорниці на Чернігівщині. 45 кілометрів було до залізничної станції Алтинівка — і весь час ішов дощ. Але не зміг той дощ змити усмішку з обличчя хлопчини, на грудях якого блищали значки «Ворошиловський стрілок» та ГПО. Він був готовий і до праці, і до оборони, та от тільки не чекали ані Василь, ані його товариші того, що в перші дні їхнього курсантського навчання й очікуваної війни господарями в небі над столицею стануть  літаки зі свастикою.  

  • Владислав КИРЕЙ

    У вундеркінда свій погляд на історію

    Минулого літа, в Міжнародний день захисту дітей,  вундеркінду зі Звенигородки на Черкащині Віталику Нечаєву пощастило поспілкуватися з Президентом України Віктором Януковичем і навіть потиснути його руку. Хлопчик і сам якось виявив бажання в майбутньому стати президентом країни. Отож обом чоловікам було про що поговорити.
    А поки що 9-річний учень, значно випередивши своїх однокласників у вивченні історії, пробує читати лекції для третьокурсників інституту історії та філософії Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Якщо перед першою дуже хвилювався, — як, мовляв, сприймуть такого юного лектора? — то друга пройшла напрочуд спокійно. 

  • Світлана ГАЛАУР

    Михайло ГЕТМАНЕЦЬ: «Читаючи «Педагогічну поему», не можна не відчути, що її автор — українець»

    Бувають відкриття, після яких неможливо, не опираючись на них, розвивати, вдосконалювати ту галузь науки, в якій вони зроблені. Так було, наприклад, у природознавстві після відкриттів Коперника і Дарвіна, в музиці — після Бетховена і Чайковського, в літературі — після Шекспіра і Пушкіна. Всі вони направляли хід людських думок і почуттів. На їх основі люди рухали вперед не лише науку, техніку, мистецтво, перетворювали природу, а й самі виховувались, ставали сильнішими, людянішими, кращими.
    У цій дорогоцінній низці постає й педагогіка Антона Семеновича Макаренка, який працював у Харкові в двох закладах — Курязькій колонії і Дитячій трудовій комуні імені Дзержинського. 

  • Наукова вершина Вернадського — ноосфера

    Українське родове коріння яскраво висвітилося Володимиру Вернадському з височини 80-річного життя. У «Спогадах» він писав, що батько й мати його були киянами, з родин, де були живі національні традиції. Їхні дитячі роки пройшли в Полтаві й Харкові. Батьки добре знали українську мову. Мати, дуже музична, із сильним голосом (мецо-сопрано), прекрасно співала українські пісні. Бували в них удома й українські хори.
    Материн рідний дядько М. І. Гулак очолював разом з Тарасом Шевченком і Миколою Костомаровим знамените Кирило-Мефодіївське братство. Крім того, мати училася в Левашовському жіночому пансіоні в Києві з майбутньою дружиною Костомарова. «Вона часто,— згадував Володимир Іванович, — розповідала мені про її трагічну і романтичну долю».