В одному з інтерв’ю Мирослав Слабошпицький сказав: «Світ змінився. І дуже хочеться, щоб українське кіно, яке в різні часи утверджували Довженко, Параджанов, Муратова, Іллєнко,  принесло у світовий кіноконтекст щось оригінальне, щось нове». Гадаю, це «щось нове» нині уособлює він сам. Підтвердження цього — численні відзнаки престижних кінофорумів. Але на початку розмови хотілося з’ясувати в митця, яким був його шлях до професії.  

У виконанні флейтиста Юрія Шутка та піаніста Юрія Кота прозвучали унікальні твори з репертуару Фрідріха Великого (1712—1786), який був не лише великим полководцем, а й майстерним флейтистом. Попри зайнятість державними справами, прусський король не відмовлявся від щоденних занять на флейті. Його інструменти виготовляли зі слонової кістки, бурштину і різних порід дерева. Проте улюбленицею Фрідріха Великого була ебенова флейта, з якою не розлучався навіть у військових походах. 

Печера Вертеба перша і єдина в Україні, де створили підземний музей трипільської культури. Для його поповнення й надалі організували археологічні дослідження.

Історія твердить, що знайти цю печеру біля села Більче-Золоте Борщівського району на Тернопіллі допоміг лис. 1822 року на нього полював тутешній магнат Ян Хмелецький. Поранений звір як під землю провалився. Ось пан і зацікавився, куди саме. Щоправда, перші археологи та антропологи з Краківської академії наук прийшли сюди аж через півстоліття, щоб відкрити культуру мальованої кераміки. Через два десятиліття на основі власних розкопок знаменитий Вікентій Хвойка цій неолітичній культурі дав назву трипільської. 

Днями в Гарвардському університеті  — найдавнішому чинному  вищому  навчальному  закладі  США відбулася двадцять шоста церемонія вручення Шнобелівської  премії. Названа  також Антинобелівською, вона присуджується за найсумнівніші, абсурдні і на перший погляд  марні наукові досягнення. Утім, винаходи, що спершу викликають  лише усмішку, згодом змушують замислитися. Можливо,  в цьому і полягає народна любов до  пародії на найпрестижнішу міжнародну наукову відзнаку.

Нагороду, засновану в 1991 році Марком Абрахамсом і гумористичним журналом «Аннали неймовірних досліджень», спершу вручали в Массачусетському технологічному інституті. Нині  це відбувається в самому Гарварді напередодні стокгольмської нобелівської церемонії. А дипломи нобелівським лауреатам вручають володарі справжніх нобелівських премій,  які іноді капітулюють перед «довгоносиками»,  мовляв, як я сам до такого не додумався. 

На ній представлено понад 400 творів живопису, графіки, скульптури та декоративно-ужиткового мистецтва сучасних українських митців майже з усієї країни. Широке гео графічне представництво забезпечило експозиції образно-стилістичне розмаїття. Створити непересічну презентацію мистецьких інтонацій вдалося й за браком обмежень.

— Ми відійшли від торішнього експерименту молодіжної виставки, бо вважаємо, що коли всі художники, незалежно від віку, візьмуть участь у цьому великому проекті, то він стане насиченішим і масштабнішим. Так і сталося, — пояснює очільник Дирекції художніх виставок Національної спілки художників Ігор Волощук. 

Україну здавна вважають однією з найбільших гончарних держав світу. На початку минулого століття на території нашої країни зафіксували близько 700 поселень, де працювали гончарі. І хоча нині їх значно менше, проте традиції українського гончарства живі. У багатьох наших містах розвивається академічна художня кераміка. Зокрема сформувалися її художні школи у Львові і Києві.

Майже 30 років поспіль відзначають національний День гончаря в селищі Опішне на Полтавщині. Як сказала місцевий голова Світлана Педченко, Опішне традиційно розвивається в гончарстві. Глина тут відчувається скрізь: під ногами, у мріях, творчих роботах. А друзі, об’єднані любов’ю до цього природного матеріалу, приїжджають сюди, щоб відпочити душею, побути у сакральному для гончарів місці, надихнутися українськими традиціями та отримати заряд творчої наснаги. 

Моцарелла? Маргарита? Замовляйте! Не стидайтесь! Під куполом Національного цирку їх спечуть за п’ять хвилин Pizza Boys Микола Горбатюк та Євгеній Легкий. Виймуть з пари-жару, охолодять вправним жонглюванням та змастять іскристими феєрверками. Однак не тільки про їжу розповідатимуть глядачам учасники нової програми «Клоуни Forever!» З початку травня по 3 липня у клоунів-кулінарів перейматимуть естафету звірі, виступатимуть гнучкі акробати. А з хижаків на манеж вийде з акордним соло лише ведмідь.

Нинішнє шоу під куполом — це своєрідний експеримент. Проба пера клоунів, які приміряли роль режисерів, трансформувалась у   власну програму із продуманими вступами-підводками до номерів екстра-класу та логічним завершенням. 

Писанки, мальованки, різьбленки, крапанки, дряпанки і шкрябанки. Курячі, гусячі, перепелині, страусині яйця і навіть ажурно вироблені з глини. Від розмаїття майстерних витворів та дивовижних узорів очі розбігаються. Всього на виставці експонують близько 800 творчих робіт 89 майстрів із Дніпропетровщини, багатьох міст України й Канади.

Окрім різноманітних яєць, тут представлено й інші мистецькі атрибути, що традиційно виготовляють до Великодня: плетені кошики, вишиті серветки й рушники, фігури пташок із соломи, витинанки та вироби з глини, традиційний український народний одяг. 

І причина не тільки в глобальному потеплінні, перед яким відступають сніг і мороз. Дається взнаки традиційна налаштованість місцевих жителів і влади селища на прийом туристів, як то кажуть, за будь-якої погоди. Відпочивальники їхали сюди ще за Австро-Угорщини. Бо вже у XVIII столітті тут як гриби росли пансіонати, зокрема авторства австрійського барона Альберта Гределя. Нині господар кожної садиби сам собі барон: не подбаєш про те, щоб залучити туриста, — покладеш зуби на полицю. Тому розбудова туристичної галузі в окремо взятому Славсько не припиняється: ростуть міні-готелі, комфортнішими стають садиби, будуються кафе, осучаснюється раніше створене.