Час дії — Донбас, місце дії — душа

«Міна» — не перший художній фільм про війну на Донбасі. Торік було знято з десяток документальних стрічок і дві художні — «Гвардія» і «Полон».

Але нинішня особлива. Попри те, що більшість сцен знімали на сході країни, в ній немає бойових дій, обстрілів і бомбардувань. Донбас тут — не місце, а час дії. А територія, де відбуваються події фільму, — зона нашої свідомості й відповідальності.

— Ми вирішили показати не саму війну, а стосунки між людьми на тлі страшної трагедії, — розповідає один із продюсерів фільму Олексій Толкачов.

Розмінуй свою свідомість

Головне гасло фільму — «Розмінуй свою свідомість». У стрічці йдеться про хлопця Гену, який прагне втекти з охопленого війною Донбасу до столиці, де мир і простір для творчої самореалізації. Бо батьки не сприймають його громадянської позиції, кохана дівчина не розуміє, оточення дратує. З рідного села хлопець рушає до автобуса. Аж раптом наступає на міну. Варто Гені відірвати ногу від землі — пристрій вибухне. Доки хлопець не може зійти з місця, всі ті, від кого він тікав, знаходять його.

— На Донбасі багато мін. Але найбільша і найпотужніша — у свідомості людей. Ми стикалися з тим, що людям було все одно, хто туди прийде. Головне, щоб не стріляли. У картину ввійшла фраза, яку ми почули, коли дитина зверталася до мами: «Голова казав, що ми Росія! А вчора знову пiдняв український прапор», — зауважує Олексій Толкачов. — Ми чотири рази їздили знімати в зону АТО. Боялися, але дуже швидко звикали до потрощених будинків, людей з автоматами і до всього, що відбувається навколо. Шок приходить тоді, коли повертаєшся і опиняєшся в зовсім іншій реальності, де панує мирне життя, ніби війни і немає.

Фільм знімали у визволених від бойовиків Слов’янську й Артемівську. Про бойові дії нагадують лише блокпости, перевірка документів і зруйновані будинки. Ці кадри документальні. Момент, коли автобус із біженцями зупиняють військові, знімали на реальному блокпосту. Боєць, який перевіряє в людей документи, теж справжній. До речі, він із задоволенням погодився взяти участь у кіно. Це був для нього спосіб хоч на мить розслабитися після страшного напруження. А ще дивишся і бачиш чиюсь кухню. Перекриття зруйновано, а меблі досі стоять і висить рушник. Коли розумієш, що це чиєсь житло, хтось втратив свій будинок, а можливо, й загинув, усвідомлюєш усе жахіття війни набагато сильніше, ніж коли слухаєш повідомлення речника АТО.

Вони дуже схожі — наші українські поля

Спочатку автори фільму хотіли знімати поле, яким ішов Гена, на Донбасі. Але виявилося, що під час бойових дій майже всі поля було заміновано, тож зйомку в полі вирішили проводити під Києвом. Але різниці глядачі не побачили, тому що вони дуже схожі — наші українські поля. Я бачила такі, коли приїжджала маленькою дівчинкою в село до бабусі на Харківщину. А говірка двох літніх жінок, які обговорювали «клятих американців», була саме такою, як у моєї бабусі.

Треба дуже любити Україну, щоб показати її такою — на тлі війни і руйнувань, непорозумінь між людьми — із золотими полями, високою кукурудзою, безкрайнім блакитним небом. Напевно, не випадково авторська команда представляє майже всі регіони країни. Сценарист Олексій Гавриленко і продюсер Олексій Толкачов — харків’яни, спонсор і співпродюсер Назар Бонка — зі Львівщини, виконавець головної ролі В’ячеслав Ніконоров — киянин, актриса, яка зіграла роль його матері, — народна артистка Росії, уродженка Донецька Тетяна Кравченко. Режисер фільму Вофка Соловей — уродженець Херсона, але вже 15 років живе в Лос-Анджелесі. На прем’єру фільму з Херсона приїхали його тато і мама. В залі також було багато молоді, яка стоячи аплодувала авторам стрічки.

Зізнаюся, після перегляду цього 30-хвилинного фільму я плакала, бо пронизливо усвідомила, що ми всі — Україна, яка нині тяжко страждає, жорстоко поранена і нашпигована мінами. Їх заклали не ми, але всі ми повинні їх розмінувати. І ті, що лежать у землі, й ті, що в головах людей. Так, як це сталося з дідусем, через якого Гена потрапив на заміноване поле. Адже це він забрав додому дошку із застереженням, щоб полагодити якусь халабуду. Або з бабцями, які замість допомоги хлопцеві пішли геть зі словами: «Чого він тут стоїть? Мабуть, зомбований». Нам усім потрібно розмінувати свою свідомість, щоб знайти порозуміння заради нашої країни, яка була і має бути єдиною.

А Гена у фіналі, подолавши страх і відчай, просто зняв ногу з міни і пішов безкрайнім полем із золотою пшеницею. І міна не вибухнула.

ДОВІДКА «УК»

Короткометражний художній фільм «Міна» знято у вересні 2014 року. Це спільний продукт голлівудських і українських фільммейкерів для представлення України у світовому кінематографі. Фільм знято за підтримки Фонду волонтерів України, Благодійного фонду «Омріяна країна» та краудфандингової платформи «Спільнокошт». Загальний бюджет картини становить $75 тисяч.

Світова прем’єра відбулася на міжнародному кінофестивалі в Каннах у травні цього року.

Стрічку планують заявити на багатьох міжнародних кінофестивалях. Тривають переговори щодо її трансляції на українських телеканалах та в телевізійних мережах різних країн.