ТВАРИННИЦТВО

Молочна галузь потерпає через брак системного підходу до її ведення

Останні двадцять років, коли йдеться про молочні проблеми, здебільшого на перший план виставляють ціни. Закупівельні на сировину для переробки. Реалізаційні готової продукції. Їх критикують. З ними обіцяють боротись. Але все залишається практично без змін. Чому? Ціна — наслідок роботи. От про неї ті, хто має створювати умови для піднесення ефективності господарювання, прагнуть мовчати. Не випадково, коли при зустрічі тваринники намагались про свої біди розповісти одному із заступників міністра аграрної політики і продовольства, той просто втік. Вислухати — значить взяти на себе певні зобов’язання. Знав, що нічого не змінять. Але реалій життя не уникнути.

Череду женуть на пасовисько. Бо, як кажуть старі люди, молоко в корови на язиці. Фото з сайту forum.molgen.org

Вони складаються так, що тим, хто визначає аграрну політику держави, простіше прикривати свої прорахунки і недоробки видимістю боротьби за оптимальні ціни, ніж виправляти помилки попередніх років.

Навіщо перед жнивами селянин шукає ножа

Свого часу горе-політики, які наполягали розпустити колгоспи, дбали не про пошук ефективної форми організації праці. Як показав час, не це їх цікавило. Вони боялись організованої структури, яка могла б відстоювати інтереси села, а отже й держави. Колгоспи реформували, а заодно й пограбували, посіявши там розбрат. Селянина залишили наодинці з проблемами. При цьому на державному рівні всіх нас запевнили, що одноосібник молока вироблятиме більше і кращого, ніж колгосп. Двадцять років тому, коли в селі ще було кому працювати, справді, корівок на подвір’ях селян додалось. І молоко вони хотіли продавати на переробку. 

Але знайшлись люди, які при цьому прагнули вершки зняти собі, а відвійки залишити виробнику і споживачу продукції. Шлях досягнення такої мети один: низькі закупівельні ціни на молоко. Зрозуміло, працювати собі на збиток ніхто не буде. Корівки пішли під ніж. Тим часом село старіє. І якщо сьогодні за молоко уже пропонують європейську ціну, то тварин у селі тримати практично нікому. Залишаються тільки сільгосппідприємства. Але й вони поставлені в такі умови, що, образно кажучи, заробляють лише на пилку, аби валити для посередника дерева.

Тож не випадково перед жнивами не один фермер із сердечним болем мусив різати корів, аби придбати пальне, запчастини. І так — щороку. Тому поголів’я корів катастрофічно зменшилось. Спеціалісти стверджують, що їх залишилось менше, ніж було одразу після Великої Вітчизняної війни.

Аби хоча б якось підтримати галузь, виробникам молока доплачували дотацію за реалізовану на переробку сировину. В цьому році її не стало. Як стверджує голова правління «Укрмолпрому» Василь Бондаренко, це зумовило падіння закупівельних цін на молоко і зростання роздрібних цін на всю продукцію молокопереробних підприємств.

Тобто постраждали і виробники молока, і його споживачі.

Більше зерна — менше молока?

Україна має намір вдвічі збільшити виробництво зерна. Це, звичайно, реально і потрібно. Але чи звертав хто увагу на те, що із зростанням намолотів у державі зменшується кількість корів? Це випадковість чи закономірність, породжена певними прорахунками? Державні діячі (не плутайте їх з політиками, які думають лише про вибори) мали б замислитись: «Чому при збільшенні зерна не поліпшується ситуація в селах?» Логічно, що наступним запитанням мало бути таке: «Куди дівається зерно, хто має від нього прибутки?» Відповідь лежить на поверхні: зерно наповнює кишені посередників, які перепродують його за кордон. Отож мав зробити висновок державний діяч: більше зерна треба пропускати через ферми. Для селян його окупність зросте у 2–3 рази. При цьому додаватимуться нові робочі місця, більше податків надходитиме до місцевих і державного бюджету. Значить, молоко — не просто продукт, а державна політика, якою мають займатись державні діячі, а не спекулянти і політикани. 

А тепер скажіть: хто за останні двадцять років пов’язував розвиток рослинництва і тваринництва? Лише окремі керівники, які зберегли господарства ще з радянських часів. Тому поле в них працює на ферму, а отже, й на людей, які виробляють продукцію, а не на спекулянтів. На жаль, на державному рівні такого взаємозв’язку бракує.

Мені зауважать, що в ринкових умовах ніхто не має права диктувати. Цього робити не треба. Держава має створювати умови для гармонійного розвитку аграрного сектору економіки, аби гарантувати власну продовольчу безпеку. Проводити її лінію повинне галузеве міністерство, яке має чітку вертикальну структуру. Одначе належного впливу на забезпечення збалансованого підходу до ведення господарства воно не здійснює. Цим скористались різні новоутворені формування, які намагаються перебрати на себе функції міністерства. Мета у них одна: жити за рахунок села. Звісно, корів від цього не стане більше. При цьому, знову на жаль, міністерство недостатньо враховує думки і пропозиції громадських організацій товаровиробників. Тим часом, приміром, у Франції галузеве відомство є по суті робочим інструментом таких формувань. Вони змушують його проводити узгоджену політику розвитку галузі в інтересах фермерів і держави. А в Англії, коли все було гаразд з виробництвом молока, вирішили були відмовитись від асоціації його виробників. Через певний час розпочались проблеми: фермерів нікому стало захищати від спекулянтів різного рівня. Помилкове рішення скасували. Щоб у нас виробник мав право голосу при визначенні державної аграрної політики, потрібні відповідні зміни в законодавстві. Без цього корова й далі буде поза законом, а молоко делікатесом, який ставатиме дедалі недоступнішим для споживачів. 

Стратегічне завдання продовольчої безпеки

Виробництво ведеться для задоволення потреб людей. Істина проста, зрозуміла. Але в цьому разі зміст не завжди відповідає формі. За основу беремо те, що продовольча безпека держави передбачає не лише наявність товарів, а й їх доступність. Сьогодні ж молокопродукти можуть купувати далеко не всі наші співгромадяни. І те, що на ринках і в магазинах великий вибір, не означає задоволення попиту споживачів. Для багатьох магазини стали скоріше музеями, а не місцем, де можна придбати товар. З підняттям тарифів на комунальні послуги попит на молочну продукцію ще впав. Де ж дівається все з полиць? Повертається на повторну переробку. От вам і видимість уявного добробуту. Насправді ж середньостатистичний споживач недоотримує щороку понад сто кілограмів молокопродукції.

Тим часом спеціалісти стверджують, що ціни на молоко можна знизити. Шлях один: збільшення його виробництва, державна підтримка. Це потрібно не лише сьогодні. Україна проголосила курс на євроінтеграцію. А це неможливо без пристосування молочного сектору до євростандартів. Свого часу делегація «Укрмолпрому» вивчала досвід Польщі реформування молочної галузі для вступу в ЄС.

— Україна, — розповідав генеральний директор ВАТ «Ічнянський завод сухого молока та масла» Віктор Кияновський, — мала кращі стартові умови. Але в процесі реформ ми загубили більшість напрацювань. Повернувшись до дрібнотоварного виробництва, ми втратили не лише корів, молоко, а і його якість. Галузь відкинули на десятиліття назад. Подібні проблеми були і в поляків. Для їх розв’язання там об’єднались держава, виробники і переробники молока. Координує роботу Національна асоціація польських молочників, яку всі підтримують, бо вона відстоює і державні, і кожного споживача та виробника інтереси. В Україні немає такого розуміння ролі Національної асоціації молочників. Тому в галузі сім няньок, а справжнього координатора немає.

— Польський досвід, — підсумував голова правління «Укрмолпрому» Василь Бондаренко, — дуже повчальний для нас. Враховувати маємо те, що квоти на виробництво визначаються для держави з рівня, досягнутого на день переговорів. Значить, якщо хочемо йти в Європу, треба більше виробляти вже зараз. Шлях один — спеціалізація, концентрація і механізація виробництва.

Що до цього додати? Нещодавно в ЗМІ з’явилось повідомлення про відмову Росії від українських твердих сирів — у них виявили замінники молока. А в Києві розширюється мережа магазинів, де продають молочну продукцію з Білорусі. Дедалі більше споживачів віддають їй перевагу. Вже й осінь настала. Саме час підбивати підсумки роботи. Тим часом Міністерство аграрної політики і продовольства збирає дані про зменшення кількості корів. Якщо раніше літо було порою великого молока, то тепер — вирізання тварин. То куди ж ми йдемо?