Давнє прислів’я каже: «Де народився, там і згодився». Проте, звісно, це не для всіх і не завжди саме так. Чимало українців виїжджають за межі держави: на навчання, відпочинок, у туристичні подорожі чи в гості до рідних. І все-таки найчастіше такі поїздки пов’язані з пошуком високооплачуваної роботи.

Це підтверджує дослідження, проведене у межах проекту Міжнародної організації з міграції (МОМ). Опитування проводили протягом 2014-2015 років. Загалом опитали 20 951 домогосподарство у всій Україні, а також 1890 довгострокових трудових мігрантів у пунктах перетину кордону України.

Усе складніше, ніж здається

Презентуючи дослідження, один з його авторів, директор австрійської аналітичної компанії IASCI (Міжнародне агентство з інформування країн-донорів) Ніколас де Цвагер озвучив деякі цікаві факти. За його твердженням, міграційні потоки в Україні набагато складніші, ніж прийнято вважати.

Найпоширеніша в нас внутрішня міграція, здебільшого задля працевлаштування.

А за останні два роки, після початку російської агресії проти України, сюди додалися ще й внутрішньо переміщені особи із Криму та сходу, яким довелося покинути домівки з примусу, рятуючи життя собі й ріднім. Нині їхня кількість перевищує 1,7 мільйона осіб. Зовнішні ж трудові мігранти у 2014—2015 роках становили вдвічі меншу кількість. І все-таки їх було багато — майже 700 тисяч осіб. З них понад 400 тисяч — довгострокові й понад 200 тисяч — короткострокові та сезонні. Повернулися додому за цей час приблизно 144 тисячі. Дослідження також показало, що потенційними зовнішніми мігрантами є понад 300 тисяч українців: майже 200 тисяч планують поїхати на заробітки на нетривалий період, а більш ніж 100 тисяч — надовго чи, можливо, назавжди.

Пан Цвагер повідомив, що нині українська трудова міграція переважно чоловіча (66%). Походять мігранти здебільшого із сільської місцевості (47%) західних регіонів. Найпоширеніша вікова категорія — 30—44 роки (48%). Проте в найближчому майбутньому можна очікувати збільшення частки молоді віком 18—29 років, яка походить з міст.

Тяжко працюючи за кордоном, більшість трудових мігрантів мріють про повернення додому. Фото з сайту adieusovok.com

Підтримати родину й повернутися

Основною країною призначення для українців, за словами фахівця, поки що залишилася Російська Федерація (30%). Для довгострокових поїздок заробітчани обирають Польщу (21%), Чехію (15%) та Італію (11%). Працюють вони переважно на будівництві (майже 50%), у сільському господарстві (11%), на виробництві (12%), на транспорті та у сфері комунікацій (5%), у торгівлі (5%), в готельному, ресторанному або туристичному бізнесі (5%), у галузі охорони здоров’я (2%), надають побутові послуги (8%).

Мета, яку зазвичай ставлять перед собою: підтримати родини (для майже 42% таких домогосподарств гроші, які пересилають із-за кордону, — чи не єдине фінансове джерело); накопичити капітал; вдосконалити навички роботи та іноземну мову; налагодити необхідні контакти.

А ще опитування довело, що понад 60% з них планують обов’язково повернутися додому. Зароблені гроші українські заробітчани звикли тримати або в банках країн, у яких працюють, або ж «під подушкою». Вони відмовляють собі багато в чому, а половину з кожного заробленого долара заощаджують.

Згідно з результатами опитування, у 2014 році трудові мігранти переказали на Батьківщину приблизно 2,8 мільярда доларів як формальними (через банківські перекази, електронні платежі або платіжні картки майже 47%), так і неформальними (особисто, кур’єрськими службами, через друзів, інших мігрантів чи водіїв автобусів) каналами. Додаткові 100 мільйонів надійшли в Україну в натуральній формі (у вигляді продуктів харчування, речей, техніки тощо).

— Це дуже велика сума, зосереджена на приватних рахунках. Тому не залучати трудових мігрантів до розвитку української економіки — злочин. За умови ефективного управління трудова міграція та капітал, який вона генерує, можуть сприяти гуманітарному, соціальному, економічному та культурному розвитку України, — вважає голова представництва МОМ в Україні Манфред Профазі.

Заробляючи за кордоном, українці здебільшого планують придбати на Батьківщині нерухомість, товари тривалого використання, а також дати освіту дітям. Утім, дослідження показало, що трудові мігранти не проти підтримати й інфраструктурні проекти у своєму регіоні. Кожен п’ятий мігрант готовий інвестувати в бізнес, будівництво, сільське господарство, виробництво та промисловість, туризм чи роздрібну торгівлю.

— Ідея полягає в тому, щоб вийти за межі грошових переказів чи міграції грошей у бусиках. Потрібно показати людям, що їхні кошти можуть працювати на громаду, яка буде їм за це вдячна. Адже їм було б приємно почути: «Саме завдяки вам у нашому містечку (чи селі) працює водогін, фабрика, елеватор тощо», — наголосив Ніколас де Цвагер.

Що робити

Закордонні дослідники не лише вивчили стан трудової міграції в Україні. На підставі отриманих даних вони також надали рекомендації — керівництву держави, місцевій владі та представникам приватного сектору нашої економіки.

Перший крок, згідно з рекомендаціями дослідників, для українського уряду — створення державного органу з питань міграції/діаспори при Прем’єр-міністрові України, а також міжвідомчої координаційної структури у сфері міграції. Далі слід розробити та затвердити Національний план дій у сфері міграції й розвитку із середньостроковою дорожньою картою, що відображатиме, як Україна забезпечуватиме залучення мігрантів у планування розвитку держави. Слід проаналізувати та вдосконалити регулювання щодо грошових переказів у сфері розвитку малого та середнього підприємництва.

Крім того, закордонні колеги радять українським посадовцям встановити вибіркові податкові пільги та кредитні субсидії для інвестицій у проекти, що приваблять трудових мігрантів, розробити систему ощадних рахунків, гарантійних фондів. Представникам приватного сектору — розробити нові фінансові сервіси, наприклад такі, які дали б змогу тримати рахунки в тому самому або кореспондентському банку в різних країнах чи передавати кредитні історії. А також розвивати співпрацю з асоціаціями мігрантів/діаспори, іншими банками та урядами. Місцевій владі: створювати та підтримувати центри консультування мігрантів, а також активно залучати їхні інвестиції на місцевому рівні.

Потрібно відновити довіру

Начальник сектору з питань трудової міграції Мінсоцполітики України Тарас Сімак наголосив, що хоч, можливо, хтось вважає заробітчан заможнішими, ніж інші українці, вони поки що почуваються незахищеними. Адже виникають питання подвійного оподаткування їхніх доходів та інші проблеми. І ми маємо вибудувати стратегію, як захистити їхні статки, соціально підтримати їхні родини, а також заохотити цих людей врешті повернутися додому. У цьому напрямі Мінсоцполітики та представництво МОМ в Україні підписали спільну угоду щодо актуальних напрямів співпраці. Торік Верховна Рада ухвалила Закон «Про зовнішню трудову міграцію», який набув чинності 1 січня 2016 року. Закон цей давно на часі й передбачає розроблення подальших конкретних кроків щодо захисту трудових мігрантів, щоб їхній потенціал працював на економіку й розбудову держави.

А перший заступник голови Комітету ВР з питань прав людини, національних меншин і міжнародних відносин, а також голова підкомітету з питань зв’язків з українцями, які проживають за кордоном, Валерій Пацкан зазначив: щоб ефективно залучати кошти мігрантів на благо їхніх громад, необхідно насамперед відновити довіру цих людей до уряду, держави і процесів, які відбуваються у країні. Адже нині родини, які отримують перекази від родичів, що працюють за кордоном, вкладають їх переважно в нерухомість або просто заощаджують. Водночас уряд випрошує кошти на розвиток економіки у світової спільноти. А інвестовані в економіку заощадження трудових мігрантів могли б дуже допомогти державі, якби їх вкладали в економіку правильно й без остраху. І саме до цього маємо прагнути.