Не думали, не гадали Лариса і Віталій Гусовські, що матимуть кілька- сот дітей. Та ще яких! Здібних, талановитих, здатних захоплювати своїм мистецтвом десятки країн світу. Підтверджено це участю в численних міжнародних конкурсах, де діти Гусовських виборювали лише гран-прі та перші місця. Всього за двадцять років дитячий хореографічний ансамбль «Веселад», яким керує подружжя, отримав майже сто дипломів, кубків, медалей і почесних призів.
— Ідея його створення виникла у нас за кордоном, де ми пропагували українське мистецтво, — каже Віталій Гусовський. — Нам там добре жилося, було багато роботи. Але ніщо не змогло нам замінити рідний край. То й творчий шлях обрали один на двох. Свого часу навчалися в хореографічній студії при Національному ансамблі танцю України імені Павла Вірського, а згодом і в Київському інституті театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого. Після закінчення працювали в Києві, а згодом нас запросили до Польщі навчати хореографії польських школярів.
Гран-прі багатодітної сім’ї Гусовських
Але зрозуміли, що талановитіших до танцю дітей, ніж в Україні, немає. Та й свою національну культуру піднімати треба. Повернулися до Києва. Так двадцять років тому за сприяння професора Юрія Станішевського, який створив і очолив Українську академію танцю, народився ансамбль «Веселад». ВАТ «Хімволокно» допомогло костюмами й музичними інструментами. Добре запам’ятався перший набір — на конкурс було подано понад 300 заявок від батьків. З них відібрали тільки шістдесят. Згодом почали створювати підготовчі групи, які діють і нині.
За неповні три роки існування «Веселад» став знаний у всій Україні. Та найяскравішим в історії ансамблю став 1998 рік. Тоді Міністерство культури спільно з МЗС відрядили «Веселад» до Єгипту на Всесвітній фестиваль народних танців. Там брали участь 35 країн. Окремо змагалися європейські й азійські колективи. Гран-прі одержали український і китайський ансамблі. А через рік за вагомий внесок у розвиток культурного життя країни художньому керівникові ансамблю Ларисі Гусовській присвоїли почесне звання заслуженої артистки України.
Отже, потрібно було працювати ще наполегливіше.
І подружжя це робить уже двадцятий рік. Пропагували Україну більш ніж у двадцяти країнах світу. На IX Всесвітньому фольклорному фестивалі, де було представлено 75 країн, «Веселад» теж здобув Гран-прі. Де, коли, в чому дорослі виборювали такий успіх?
Нинішня сім’я «Веселада» — більш як 400 дітей. Обдарованих, таких, що підтримуватимуть і передаватимуть далі народні традиції. Основи хореографії тут починають опановувати в 4—5 років. Не випадково центр двічі пройшов ліцензування як заклад естетично-художньої освіти дітей.
У ці важкі для держави дні вони не лише вчаться, а й, без перебільшення, допомагають Україні. Як? Концертами за кордоном, де мовою танцю показують справжню сутність нашого народу і закликають до єднання в протистоянні агресору. Всюди глядачі їх зустрічають дуже тепло.
Але після подібних тріумфів перед керівниками колективу нерідко постає запитання: «А чи буде куди повертатись?» В останні роки воно виникає дедалі частіше.
Хто зацікавлений у подушному з дітей
Нагадаємо, що у становленні колективу велику роль відіграло ВАТ «Хімволокно». Підприємство надавало сцену для репетицій, забезпечувало реманентом і костюмами. Одне слово, по-батьківськи ставилось до дітей. Дикий капіталізм з’їв його, як і багато інших. Політики, які в рупор кричали про любов до дітей, дозволили в процесі приватизації відібрати в юної зміни будинки культури, палаци піонерів, будинки творчості. Діти стали зайвими, їх викинули на вулицю.
Поки не все ще було приватизовано і зруйновано, певну підтримку «Веселад» з боку влади відчував. А згодом став у столиці зайвим. І лише любов до них подружжя Гусовських, їхня відданість справі врятували чудовий дитячий колектив.
— Ситуація надзвичайно складна, — каже Віталій Гусовький. — Нам потрібне приміщення для роботи, зберігання костюмів. Нікого це не цікавить. Спасибі, в Дарницькому та Дніпровському районах дозволили орендувати по два спортзали у школах.
— Саме орендувати?
— Так. І тендерні вимоги до нас однакові з тими, хто торгує горілкою чи цигарками.
— Де ж гроші на все берете?
— Заробляємо. І не лише на оренду. Потрібно оновлювати костюми. Коли в них приїжджаємо за кордон, там дивуються, що одягнені наші діти не у фабричні вироби, а зроблені руками батьків…
Додамо ще один штрих. Дикий капіталізм у ставленні до дітей не має людського обличчя. Зате керівники «Веселада» його не втратили у боротьбі за виживання. Тут багато дітей з бідних родин, сиріт. До них тут ставлення особливе. Економлять, шукають спонсорів, аби допомогти незаможним навіть на проїзд. Не одній сироті виплачують стипендію, коли вступає до вищого навчального закладу.
Не знаю, чи відомо за кордоном, в яких умовах гартуються наші юні таланти. Але там хочуть бачити їхню творчість. Ось і недавно надійшло запрошення з Німеччини. Приймаюча сторона гарантує оплату проживання та харчування. Потрібні кошти на дорогу та оформлення документів.
— Де брати — не знаю, — каже Віталій Гусовський. — Але дуже хочу, щоб діти переконали жителів цієї країни, що ми мирна нація і прагнемо одного — жити в єдиній заможній Україні. Розіб’юсь, але спонсорів знайду…
Насамкінець. Погодьтеся, в подібній ситуації не лише «Веселад». Дуже багато гуртків і секцій не працюють в Україні. Приватизація позбавила їх приміщень. Це біда не економічна, а соціальна, яка трагедією обертається для дітей і може позначитись на майбутньому держави. То чому б політикам, які клянуться в любові до дітей і України, не внести зміни до законів, передбачивши обов’язок тих, хто приватизував приміщення будинків культури, гуртків, надавати там безкоштовно площі для їхнього навчання? Не можна стягувати з них подушне на користь багатіїв.
Ми в Google+