ПРОБЛЕМА

Принципи СОТ в Україні майже не застосовуються, хоча вони можуть бути ефективними важелями підтримки національної економіки 

Уже два з половиною роки  Україна живе за правилами Світової організації торгівлі (СОТ). Але ще  і  досі інколи доводиться чути, що ми  не готові працювати в нових умовах, що СОТ не вигідна для нашої економіки. Зазвичай трансляторами таких думок є передусім представники тих структур, які звикли «ловити рибку в каламутній воді» та бояться відкритої й прозорої конкурентної боротьби. Адже як свідчить практика, для країн, які насправді  прагнуть розширювати свою присутність на міжнародних ринках і готові до цивілізованих економічних відносин з іншими країнами, вступ до цієї організації став одним з пріоритетних. Оскільки вони знають, що правила СОТ навіть в умовах вільної торгівлі передбачають чіткі механізми захисту інтересів вітчизняних виробників. Так, відповідно до норм цієї організації, збільшення частки імпорту будь-якої продукції лише на 5% на рік вважається агресією імпортерів й дає право на застосування спеціальних захисних заходів на вимогу внутрішнього виробника.  Зазвичай це - введення квот на імпортну продукцію, або антидемпінгових мит. Збільшення випадків застосування захисних заходів, що спостерігається останнім часом, прямо пов’язане зі світовою економічною кризою. В 2010 році їхня кількість зросла на 30% порівняно з 2008-м. 

Тобто країни, використовуючи механізми СОТ, активно захищають вітчизняний ринок від занадто агресивного імпорту. На жаль, цього не можна сказати про українських чиновників. Навпаки, складається враження, що вони передусім налаштовані на активну підтримку імпортерів та ігнорування вітчизняних товаровиробників. Не загострюватимемо увагу на причинах такого дивного протекціонізму на користь іноземних компаній, зосередимось на тому, що  український виробник  змушений сам, без допомоги державних органів, розв’язувати свої проблеми. Приміром, торік спробу постояти за себе зробив провідний український виробник побутової техніки — група компаній «Норд», яка ініціювала спеціальне розслідування з приводу різкого (аж на 129% за рік) збільшення імпортних поставок холодильників та морозильного обладнання. Якщо це не пряма загроза самому існуванню українського виробника, то що може бути гірше? На думку керівників «Норду», на сполох мали б бити чиновники. Проте останні були іншої думки: розслідування, яке тривало цілий рік, закінчилося нічим.

Трохи кращі справи в українських автовиробників. З 2010 року триває постійний моніторинг ситуації на ринку за двома параметрами. Перший — обсяг імпорту автомобілів із країн ЄС не повинен перевищувати 45 тисяч на рік. Другий — це частка імпорту  на ринку. В перші два роки вона не повинна перевищувати 20%, а потім протягом п’яти років зростатиме по одному відсотку за рік до 25%.  Якщо перевищення станеться за обома параметрами, то на всі ввезені понаднормові автомобілі накладатиметься додаткове мито.  Цей приклад доводить, що норми СОТ не є настільки жорсткими й ефективний захист інтересів національного товаровиробника можливий. Особливо за умови,  якщо  чиновники займатимуть державницьку позицію.  

На відміну від вітчизняного автомобілебудування, продукція  української феросплавної галузі по-справжньому  конкурентоспроможна. За якістю вона одна з найкращих у світі,  а за обсягами її виробництва наша держава входить в десятку лідерів  світу.  Однак саме ця галузь нині чи не найбільше потерпає від агресивного імпорту. За вісім місяців 2011 року, порівняно з аналогічним торішнім періодом, імпорт феросплавів виріс на 120%. За цей час на їх закупівлю у закордонних конкурентів вітчизняні заводи витратили 377  млн дол. США. Вражають і темпи витіснення вітчизняних виробників з  внутрішнього ринку: якщо торік імпорт феросплавів становив  25% внутрішнього ринку, то тепер перевищує 52%.

Найбільше дивує те, що для цього немає розумних економічних обгрунтувань. Адже українські виробники феросплавів можуть повністю задовольнити наші металургійні підприємства за всіма параметрами — асортиментом, кількістю, якістю, фракційним складом, ціною.  Одна з причин засилля імпортних феросплавів — те, що закордонні конкуренти купують електроенергію (становить половину собівартості феросплавів) за ціною, яка в 2-2,5 раза нижча від тої, що відпускається для українських заводів. Чим не дієвий механізм захисту власного товаровиробника, що його впроваджують інші країни? Який, до того ж,  створює прекрасні можливості для завоювання зовнішніх ринків. Й українського… Доки наші чиновники  роздумують над вигідністю СОТ,  частка імпорту феросплавів на українському ринку продовжує зростати. Можливо, зі стану затяжних роздумів їх виведе звернення вітчизняних феросплавних заводів, які  вимагають від Мінекономрозвитку ініціювати спеціальне розслідування щодо неконтрольованого нарощування імпорту феросплавів та введення режиму його квотування. Такий механізм передбачений як правилами СОТ, так і нормами Закону  «Про застосування спеціальних заходів по відношенню імпорту в Україну». Вітчизняні підприємства не вимагають преференцій. Вони вимагають від чиновників (і мають на це повне право) повернутися врешті-решт обличчям до вітчизняного виробника, захистити його за допомогою  механізмів СОТ та норм українського законодавства.