Днями в Києві відбулася конференція, присвячена формуванню інвестиційної політики щодо глибокої переробки аграрної продукції. У ній взяли участь представники бізнесу, дотичного до цієї сфери.

Висновок експертів-учасників конференції такий: що стосується виробництва сільгосппродукції, то тут наші агрохолдинги вже сягнули граничної межі продуктивності, тож сировинний експорт вже не гарантує зростання доходів, тоді як вартість складових аграрного виробництва (пальне, агрохімічні засоби, насіння тощо) невпинно зростає. Додамо сюди зависоку енергомісткість вітчизняного виробництва в усіх галузях, включаючи аграрну — це зокрема стосується сушіння зерна за застарілими, неефективними технологіями. Вкупі з цінами енергоносіїв це значно обтяжує собівартість.

Тож єдиний шлях досягнути навіть не те що збільшення, а хоча б збереження наявної прибутковості аграрного виробництва — це збільшення доданої вартості, тобто продаж не сільськогосподарської сировини, а продуктів її глибокої переробки. Так можна збільшити дохідність з одного гектара поля вдесятеро, зауважив керівник компанії «БМ-інжинірінг» Володимир Бунецький. Але розвиток переробної галузі за сучасними технологіями вимагає значних інвестицій.

Їх можна було б залучити навіть всередині країни, не кажучи вже про закордонних інвесторів. Наприклад, реалізувати в Україні інвестиційний проєкт з будівництва заводу по випуску обладнання для переробної промисловості має намір болгарська компанія Elica. Але дається взнаки відсутність того, що учасники конференції назвали правилами гри. Йдеться про усталені норми, які забезпечують ефективність і, що для нас особливо важливо, безпечність інвестицій в Україні. На думку представників бізнесу, ці норми, вони ж правила гри, мають бути законодавчо закріплені у вигляді Інвестиційного кодексу.

Експерти зауважують, що такі документи існують в усіх розвинених країнах, натомість у нас навіть питання про розроблення й прийняття такого кодексу на рівні влади взагалі не стоїть, хоча бізнес готовий надати підтримку. Крім того, у резолюції, ухваленій учасниками конференції і надісланій до уряду, представники бізнесу пропонують не лише співпрацю в розробленні документа.

Вони обіцяють надати свої розрахунки, наскільки зростуть податкові надходження від їхньої діяльності до бюджетів усіх рівнів у разі запровадження в життя Інвестиційного кодексу. Також, на думку підприємницької спільноти, завдяки пожвавленню економічної діяльності будуть створені нові робочі місця, що дасть можливість нашим заробітчанам нарешті повернутися додому.

Додамо, що це також знизить рівень соціальної напруги в суспільстві. Адже наразі частина населення, не маючи інших джерел заробітку, за гроші бере участь у сумнівних акціях, таких, як пікетування Національного банку в інтересах добре відомого олігарха. Між тим, історичний досвід свідчить — люди, які мають роботу й гідну зарплату, не надто схильні до подібних дій, а це запорука політичної стабільності в державі.

Голова нещодавно створеного громадського об’єд­нання «Громадське МінПереробПромІнвестПоліт України» Ольга Кулакова закликала бізнес не бути байдужим до нагальних проблем розвитку. Те саме стосується і влади. Учасники конференції звернули увагу на відсутність запрошених представників Мінекономрозвитку.

Шкода, якщо ця тема їх дійсно не зацікавила. Мовляв, порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих… Хоча насправді роль влади у справі розвитку переробної галузі може бути доволі значною: надання податкових пільг, особливого режиму оподаткування, спеціальні програми пільгового кредитування тощо.

Наразі маємо лише програму відшкодування частини вартості побудови виробництв із переробки зернових — але лише для фермерів, що переробляють власну продукцію. При цьому переробне підприємство має бути вже побудовано за власні кошти, компенсація надійде потім. А потрібні гроші у фермерів є? А про те, щоб підтримати створення підприємств, які перероблятимуть аграрну продукцію від кількох виробників, взагалі не йдеться.

Натомість зовсім інші умови мають наші підприємці, які відкрили бізнес у Польщі. Про це розповів президент Асоціації українського бізнесу в Польщі Ярослав Романчук. Скажімо, там є урядова програма сприяння експорту, банківські кредити для підприємців надають під зовсім інші відсотки, ніж у нас. Втім, це тема окремої детальної розмови.

Певна річ, Україна — не Польща, обсяги міжнародної допомоги, які отримують дві країни, незрівнянні, особливо якщо зважити на різницю в площах і кількості населення. Але, гадаємо, не останню роль відіграє те, наскільки ефективно та чи інша держава використовує закордонні гроші. Тут порівняння явно не на нашу користь.