СИТУАЦІЯ

Митний союз, зробивши черговий "дружній" крок щодо України,не дуже переймається проблемами своїх підприємств та громадян

Те, що комісія Митного  союзу, до якого входить Росія, Білорусь і Казахстан, ввела антидемпінгові мита на ввезення деяких видів стальних труб з України,  хоч і подається деякими ЗМІ як новина, насправді такою не є. Вперше такі заходи щодо імпортних труб українського виробництва  Росія застосувала  у 2005 році. Зокрема, при імпорті обсадних труб РФ стягувала з українських постачальників мито в розмірі 11,4% від їх вартості, насосно-компресорних — 18,1%, нафтогазопровідних — 8,9%. Термін дії цих мит закінчувався 30 січня 2011 року. Наприкінці 2009 року Міністерство промисловості і торгівлі Росії почало процедури перегляду захисних заходів щодо імпорту цих видів труб. Потім, наприкінці січня вже цього року російський уряд прийняв постанову про захист інтересів своїх виробників, за якою розміри мит на труби зросли. На  нафтогазопровідні і труби загального призначення діаметром до 820 міліметрів — 19,4%, обсадні — до 18,9%, насосно-компресорні — до 19,9%.

Якщо порівняти  ці відсотки з тими, що ввела комісія Митного союзу кілька днів тому, то стає очевидним, що вони співпадають з точністю один до одного.

Замість умовлянь — примус

 Водночас цей факт наштовхує на роздуми і фактично підтверджує те, що, так званий Митний союз насправді робить і робитиме те, що вважає за потрібне офіційна Москва. І хоча наші високопоставлені посадовці  не говорять вголос про те, що за всіма цими «дружніми» кроками Митного союзу щодо економіки України стоять передусім інтереси та спроби Кремля примусити Київ вступити до союзу, проте все це вони прекрасно розуміють. Тому встановлення високого мита на українські труби нікого особливо не шокує, оскільки останнім часом стає все очевиднішим — запевнення російських високопоставлених політиків та державних діячів про дружбу та тіснішу взаємовигідну співпрацю з нашою країною  нічого не варті слова. Про них забувають одразу ж як тільки мова заходить про власні економічні інтереси, або виникає можливість показати, хто в домі "старший брат". Нам же у цьому випадку залишається хіба що згадувати — для чого нам вороги, якщо у нас є такі друзі?! 

 На думку експертів, різні обмежувальні заходи, що вводяться (тепер вже союзом) щодо імпорту української продукції сільгоспвиробництва, машинобудування, металургії на територію своїх країн, про які вже писав «Урядовий кур’єр», переслідують чітку мету  - продемонструвати  нашій державі наслідки для її економіки у випадку подальшої непоступливості щодо входження до Митного союзу. Ми мали змогу  не раз пересвідчитися, російське керівництво в односторонньому порядку може змінювати правила гри не рахуючись з думкою інших країн-партнерів. Але в одному воно залишається постійним — в тиску на інших для досягнення поставленої перед собою мети.

  Як відомо, ще 5 березня 2011 року, під час перебування українського Президента в Москві з одноденним візитом,  прем’єр-міністр Володимир Путін запропонував Україні вступити до Митного союзу з Росією, Білоруссю і Казахстаном. А 12 квітня, під час свого візиту в Київ, він вже заявив, що у разі відмови від вступу до союзу і створення зони вільної торгівлі з Європейським Союзом Росія закриє доступ на свій ринок для низки українських товарів. І водночас наголосив, що завдяки Митному союзу Україна зможе отримати близько 100 мільярдів доларів додаткових надходжень до державного бюджету за 10 років. Хоча ніяких реальних розрахунків на той час не існувало. Приміром,  відповідальний секретар Митного союзу Сергій Глазьєв свого часу чітко заявив, що Москву не цікавить формула  «3 плюс 1», і «єдиний варіант — повноцінна участь України в роботі Митного союзу». А заодно  пояснив, що йдеть-ся не просто про вступ України до Митного союзу, а про повну інтеграцію її економіки в Єдиний економічний простір шляхом відмови Києва від інтеграції з Євросоюзом та фактичний вихід України зі Світової організації торгівлі. За цього Україна при вступі мусить переглянути свою Конституцію, оскільки має делегувати широке коло своїх повноважень наднаціональному органові, яким є Комісія Митного союзу. Якщо ж Україна піде на угоду з ЄС про зону вільної торгівлі, то Москва вдасться до широкомасштабного вибудовування суворого митного кордону з Україною та посилення ввізного митного тиску. За цього річні вигоди для нашої країни у випадку вступу у "троїстий союз" він оцінював у 8 мільярдів доларів.

Геополітика над економікою

  Тобто з самого початку до України застосовувався метод пряника і батога. Оскільки ж російські "солодощі" не припали до смаку українському керівництву через різницю у розрекламованих і справжніх їх якостях, то російське керівництво через Митний союз вирішило застосовувати щодо нашої країни лише "батіг" у вигляді підвищення ввізних мит на українську продукцію, різних бар’єрів на шляху її експорту до Росії. За цього нас намагаються переконати, що ніякої політики у цьому немає, а лише економіка у чистому виді та турбота про захист власного виробника. Насправді це не зовсім так. Зокрема, і у випадку введення драконівських методів на українські труби, що поставляються понад мізерну квоту, що встановлена російським урядом. Так, на думку  директора з розвитку аудиторської компанії Kreston GCG Андрія Попова, яку цитують ЗМІ, у рішенні Росії фактор економічної доцільності грав другорядну роль. Адже ще до продовження дії мита основні російські споживачі нафтогазопровідних труб — ТНК-ВР, «Газпромнафта» і «Роснєфть» — звинувачували російських виробників у значному зростанні цін на продукцію і затримці поставок. Він вважає малоймовірним, щоб для Кремля інтереси металургів, стурбованих конкуренцією з боку українських колег, були важливіші за потреби нафтогазової галузі — визначальної для економіки РФ.

Опираючись на думку експерта, можна стверджувати, що російське керівництво готове жертвувати навіть інтересами економічними на догоду геополітичним. У тому числі ще більше витрусити коштів з кишень підприємств та своїх громадян. Адже відмова підвищити квоту, приміром, на український цукор і щорічна закупівля майже мільйона тонн сирцю за кордоном за ціною значно вищою, ніж український, б’є передусім по кишені простих росіян. Те ж саме стосується іншої продукції, на яку підвищено мито. Безумовно, все це передусім відіб’ється на прибутках українських компаній, але водночас збільшить витрати російських, які закуповують українську продукцію. Тому принцип "Мені погано, але головне щоб сусідові було гірше" не найкращий у відносинах між двома країнами. І відгонить середньовіччям, а не цивілізованістю XXI століття.